19. Монастирські літописи xviIст.Історіогр.

На XVII ст. припадає складення значної кількості коротких монастирських літописів, які описують переважно внутрішні й господарські справи монастирів, подають важливі матеріали для місцевої історії. Це Густинський монастирський літопис (1600 — 40), Межигірський монастирський літопис (1608 — 1700), Добромильський літопис (1648 — 1700), Підгорецький літопис (1583 — 1715), Мгарський літопис (1682 — 1775) та ін.

Густинський монастирський літопис «Літописець про заснування і створення монастиря Густинського» — український монастирський літопис першої половини XVII ст. Охоплює історію монастиря за 1600—1640 рр. як одного з осередків боротьби проти унії та католицизму на Україні, висвітлює події того часу.

Добромильський літопис — хроніка, складена у містечку Добромиля (Львівщина), яка охоплює події української історії 1648—1700 років. Найбільше повідомлень стосується спустошення Правобережжя татаро-турецькими військами в останній чверті XVII століття, здобуття турками Кам'янця-Подільського, їхньої поразки під Хотином і Журавном.Історичну цінність мають відомості про місцеві події — повені, голодні роки, зростання цін, епідемії тощо. Написаний живою українською мовою XVII століття.

Межигі́рський літо́пис — український монастирський літопис 17 ст. Автором його вважається Ілля Кощаківський — настоятель церкви Межигірського монастиря. 1-й список містить опис історичних подій на Волині і Київщині 1393—1620 рр. 2-й список подає відомості з 1608 по 1700 рр., про визвольну боротьбу українського народу проти польсько-шляхетських і турецько-татарських загарбників. Як пам'ятка історичної літератури межигірський літопис посідає значне місце в українській історіографії 17 ст. Надрукований у «Збірнику літописів, що стосуються до історії Південної і Західної Русі» (1888 р.).

Леонтій Боболинський Написав працю «Літописець, сі єсть Кройніка з різних авторов і историков многих…», куди ввійшли давні українські хронографи, листи, твори грецьких і римських істориків, уривки з польських і литовських хронік тощо. Найбільший інтерес становить виклад сучасних авторові подій другої половини XVII століття, зокрема, опис Чигиринських походів 1677 та 1678 років. Літопис Боболинського написано мовою, близькою до тогочасної розмовної української, це видатна пам'ятка не лише з точки зору історії, а й лінгвістики. Повністю літопис досі неопубліковано, рукопис його зберігається в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського.

20. Історіографічна характеристика «Синопсиса»

Синопсис Київський («Синопсис, або Короткий опис про початок російського народу») - компілятивний огляд історії Південно-Західної Русі, складений у другій половині XVII сторіччя і виданий вперше в 1674 в друкарні Києво-Печерської Лаври, в останній раз в Києві в 1861. Автором імовірно є Інокентій Гізель. До початку XIX століття «Синопсис» використовувався як шкільний підручник з історії.

У порівнянні з «Хронікою» скупіший на факти та джерела. Перевага у ідеї автора цілісно показати історію України.

Отже, автор поставив за мету викласти історію Русі від давніх часів до царювання Олексія Михайловича. .

У книзі йдеться про єдність Великої і Малої Русі, про єдину державну традиції Київської Русі, про загальну династії Рюриковичів та про єдиний російською, «православнороссійском», народі .

Як писав у своїй роботі історик Іван Лаппо,

Через якихось двадцять років після Переяславської присяги Богдана Хмельницького та козацтва ідея єдності російського народу, ідея органічної єдності Малоросії з Великою Росією, державним союзом всього російського народу, знайшла своє ясне і точне вираження в малоросійської літератури. Що вийшов першим виданням в Києві в 1674 році «Синопсис» на основі історичної ідеї єдиної Росії закріпив з'єднання Малоросії з Державної Руссю, вчинене в 1654 році.

Історик і публіцист П. Н. Мілюков писав:

Дух «Синопсису» панує і в нашій історіографії XVIII століття, визначає смаки й інтереси читачів, служить вихідною точкою для більшості дослідників, викликає протести з боку найбільш серйозних з Незважаючи на численність видань, «Синопсис» довгий час листувався від руки Російський історик Василь Татищев прямо вказував на "Синопсис" як на одне з джерел своїх поглядів, а елементи його схеми, які відносяться до єдності Великої і Малої Русі, можна знайти у всіх авторів багатотомних «Історій Росії»: Миколи Карамзіна, Сергія Соловйова та Василя Ключевського [2]. Тому з концепціями «Синопсису» як спільного спадщини великоруської і малоруської еліт пізніше боролися українські націоналісти, особливо Михайло Грушевський .