67. Пріоритетні напрями реформування освіти в незалежній Україні.

Через реорганізацію національної системи освіти і професійної підготовки своїх громадян будь-яка країна у порівняно короткий термін може стати світовим лідером. Тим часом, країна, яка не підтримує модернізацію освіти і науки, ризикує швидко перетворитися на депресивний регіон. Тому не дивно, що уряди розвинутих і амбітних країн світу – США, Японії, Австралії, Канади, Великобританії, Фінляндії, Сінгапуру, Нової Зеландії стурбовані станом освітніх систем своїх країн, які, на їхню думку, не відповідають глобальним економічним і соціальним тенденціям розвитку і вважають, що досягнути конкурентної переваги у ХХІ ст. зможуть лише ті країни, які організують себе як суспільства, що безперервно навчаються.

Концепція навчання впродовж усього життя висунута ЮНЕСКО ще у 70-і роки минулого століття разом зі створенням Міжнародної Комісії Розвитку освіти. Згодом ця концепція була покладена в основу програмних документів реформування освіти більшості країн світу, в тому числі і України.

Визнаючи роль освіти для економічного розвитку держави, Уряд України затвердив у 1993 р. Державну національну програму «Освіта»(«Україна 21 століття»), (далі – Програма «Освіта»), а у 2001 р. було прийнято Національну Доктрину розвитку освіти України (далі – Доктрина), яка фактично повторює аналогічні положення Програми «Освіта». Ці документи визначають принципи та напрями реформування системи освіти в Україні і відповідають сучасним уявленням про місце та роль освіти в суспільному житті. На їхній основі було розроблено і прийнято ряд Законів України та інших розпорядчих документів у галузі освіти і науки.

Законодавче освітянське правове поле включає Закони України «Про освіту», «Про середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту». Крім того, освітянська діяльність в Україні регулюється Постановами Верховної Ради України, Указами та розпорядженнями Президента України, Постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Положеннями, Наказами і розпорядженнями Міністерства освіти і науки України.

Відповідно до Конституції України цими документами визначені: стратегічні завдання, напрями та шляхи реформування національного виховання, загальної середньої, професійної, вищої та післядипломної освіти; наукової діяльності у системі освіти; фінансового та матеріально-технічного забезпечення освіти; управління освітою тощо.

Педагогічні дослідження і практика освітянської діяльності в Україні показали, що для забезпечення освіти високої якості і входження у європейське та світове освітянське співтовариство виникла необхідність вирішення принаймні двох стратегічних питань:

─ спрямування педагогічної науки на вироблення стратегії розвитку освіти, перспектив відродження і розбудови національної школи;

─ розробка і впровадження в навчальний процес сучасних інтелектуальних інформаційних технологій.

З метою вирішення цих стратегічних завдань пріоритетними напрямами реформування освіти в Україні Програмою «Освіта» було визначено такі [11]:

– розбудова національної системи освіти з урахуванням кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя України;

 

– забезпечення моральної, інтелектуальної та психологічної готовності всіх громадян до здобуття освіти;

– досягнення якісно нового рівня у вивченні базових навчальних предметів: української та іноземних мов, історії, літератури, математики та природничих наук;

– створення умов для задоволення освітніх та професійних потреб і надання можливостей кожному громадянину України постійно вдосконалювати свою освіту, підвищувати професійний рівень, оволодівати новими спеціальностями;

– забезпечення у кожному навчально-виховному закладі відповідних умов для навчання і виховання фізично та психічно здорової особи; запобігання пияцтву, наркоманії, насильству.

Основними шляхами реформування освіти в Україні у Програмі “Освіта” визначено такі:

─ створення у суспільстві атмосфери загальнодержавного сприяння розвиткові освіти;

─ подолання девальвації (знецінення) загальнолюдських гуманістичних цінностей, відірваності освіти від національних джерел;

─ забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження сучасних педагогічних технологій та науково-методичних досягнень;

─ відхід від засад авторитарної педагогіки, підготовка нової генерації педагогічних кадрів;

─ реорганізація існуючих та створення навчально-виховних закладів нового покоління, радикальна перебудова управління сферою освіти, формування нових економічних основ системи освіти;

─ інтеграція освіти і науки, активне залучення до навчального процесу наукового потенціалу навчальних закладів і науково-дослідних установ;

─ створення нової правової і нормативної бази освіти.

Реформування освіти в Україні триває вже понад десять років. Термін достатній для підведення перших підсумків. Сьогодні можна говорити про вагомі здобутки наших окремих ВНЗ. Розширився доступ до вищої освіти громадян України, – показник чисельності студентів на 100 тисяч населення зріс до 578 осіб, що відповідає рівню розвинутих країн. Україна приєдналася до Болонського процесу і стала повноправним членом європейського освітнього простору. Наші студенти регулярно стають переможцями і призерами міжнародних предметних олімпіад та спортивних змагань.

Одночасно необхідно констатувати, що багато положень Програми «Освіта» не були виконані. Зокрема, не відбулося децентралізації управління освітою. Державні стандарти освіти не є гнучкими та не враховують регіональних особливостей. Держава не повністю виконує свої фінансові зобов’язання щодо освіти. Однією із причин повільності реформування освіти стала декларативність ряду положень. Завдання програмних документів були сформульовані у такий спосіб, який утруднював перевірку їхнього виконання. У результаті державним документам, які приймалися пізніше, бракувало відповідності ухваленій раніше стратегії.

Питання реформування освіти в країні стали предметом гострої дискусії на засіданні підсумкової колегії Міністерства освіти і науки України за участю президента України [12,13]. На ній зокрема було задекларовано, що, виходячи з Програми Президента України Віктора Ющенка «Десять кроків назустріч людям», Міносвіти України визначило п’ять пріоритетних напрямків діяльності у сфері освіти і науки на найближчий період [12]:

європейський рівень якості й доступності освіти;

духовна зорієнтованість освіти;

демократизація освіти;

соціальне благополуччя науковців і педагогів, реалізація формули «щасливий учитель – щасливий учень»;

розвиток суспільства на основі нових знань.

4 липня 2005 р. був виданий Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні» [14], в якому зокрема постановлено:

«Кабінету Міністрів України опрацювати і забезпечити реалізацію заходів щодо:

докорінного поліпшення виховної роботи з дітьми, учнівською та студентською молоддю на основі традицій і звичаїв українського народу…;

удосконалення наукового супроводження розвитку освіти, збільшення обсягів фінансування наукових досліджень у цій сфері;

створення національної системи моніторингу якості освіти на основі критеріїв держав-членів Європейського Союзу та забезпечення участі загальноосвітніх навчальних закладів у міжнародних обстеженнях якості освіти…;

здійснення низки заходів, спрямованих на реалізацію в Україні положень Болонської декларації, зокрема розробити та затвердити нові переліки напрямів (спеціальностей), за якими здійснюватиметься підготовка фахівців у вищих навчальних закладах, державні стандарти вищої освіти, вирішити питання щодо вдосконалення мережі вищих навчальних закладів, їхнє підпорядкування та створення в установленому порядку укрупнених регіональних університетів, утворити міжвідомчу комісію з підтримки Болонського процесу в Україні».