25. Особливості Афінської системи виховання.

Афінська система виховання відрізнялася від спартанської. Афіни прагнули до поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного розвитку. Мета виховання – гармонійно розвинена особистість (“калокагатія” – внутрішня та зовнішня досконалість).

До 7 років хлопчиків і дівчаток виховували в сім’ї. Відтак хлопчики навчались в школах, а дівчатка здобували домашнє, сімейне виховання, привчались до домашнього господарства.

Хлопчики 7-14 років навчались у приватних школах граматистів і кіфаристів. Заняття проводили вчителі, які називались дидаскалами (від гр. “дидаско” - навчаю). Учнів додому і в школу супроводжували раби-педагоги. У школах граматистів навчали писати, читати, лічити. У школах кіфаристів (музики) учнів, крім елементарної грамоти, вчили співати, грати на музичних інструментах, декламувати уривки з “Одіссеї”, “Іліади” та ін.

З 14-15 років підлітки та юнаки навчались у школі палестрі (школі боротьби) п’ятиборства (біг, стрибки, боротьба, метання диска і списа), а також плавання.

Юнаки 17-18 років з родин заможних аристократів виховувались у гімнасіях, в яких вивчали філософію, політику, літературу та займалися гімнастикою.

Юнаки 18-20 років готувалися до військової служби (вивчали зброю, морську справу, військові статути, державні закони).

З IV ст. до н.е. до І ст. н.е. грецька культура поширилась на величезні території. Цей період грецької історії називають епохою еллінізму. Освіта стає громадською справою, особливе службове становище посідає вчитель. У школах починають вчитися і дівчата. Створюються підручники.

Система освіти в цей час складалася з таких ланок:

v елементарна школа грамоти (7-12 рр.)

v граматична школа (12-15 рр.)

v гімнасії (15-18 рр.)

v ефебії (18-19 рр.)

v філософська школа (20-22 рр.)

Система виховання у Давньому Римі склалася в VІ-І ст. до н.е. У цей період існувала наступна система виховання: для дітей бідноти існували елементарні приватні й платні школи (читання, письмо, лічба); для дітей привілейованих верств – граматичні школи (граматику, латинську і грецьку мови, риторику, елементи історії та літератури). Навчались тільки хлопчики. Школи риторів, де дітей знаті готували до державної діяльності (риторику, філософію, правознавство, грецьку мову, математику, музику). Навчання було платним.

У середині І ст. до н.е. платні граматичні та риторські школи було перетворено на державні.

У період існування Римської імперії було відкрито й риторичні школи для жінок, а також спеціальні школи для підготовки лікарів, юристів, архітекторів та інших спеціалістів. У Римі виникає вища школа університетського типу (Атенеум).

26. Школа і педагогічна думка в епоху Відродження (Вітторіно де Фельтре, Еразм Роттердамський, Франсуа Рабле).

Розвиток виробництва і розпад феодалізму в країнах Західної та Центральної Європи в ХІV – ХVІ ст. зумовили розквіт науки, техніки, культури і мистецтва. Цей період називають епохою Відродження.

Характерною його рисою є гуманізм, який підносить людину в суспільстві, бореться проти її приниження. Відповідно гуманістична педагогіка харектеризується повагою до дітей, запереченням фізичних покарань, прагненням до вдосконалення здібностей дітей. Гуманісти значної уваги надавали фізичному та естетичному вихованню дітей, вивченню рідної, грецької, латинської мов, математики, астрономії, механіки, природознавства, географії, літератури, мистецтва. Вони вважали, що в процесі навчання і виховання діти повинні активно мислити, самостійно пізнавати навколишній світ, а тому навчально-виховний процес треба зробити привабливим для них, широко використовувати наочність, проводити прогулянки, екскурсії та ін. Діти повинні навчатися рідною мовою. Жінки мають право навчатися в різних типах шкіл. Діячі епохи Відродження не виступали проти релігії, але викривали духовенство. Мораль, етика, культура, освіта ставали більш світськими. Важливими рисами освітянських поглядів гуманістів стали: індивідуалізм (у центрі виховання – особистість), врахування вікових особливостей дитини, вимога гармонійного всебічного розвитку особистості, піднесення ролі морального виховання, зменшення ролі церкви на школу. Педагогічна думка цієї епохи збагатилася творами і педагогічною практикою багатьох педагогів-гуманістів.

Еразм Роттердамський (1469 – 1536) – відомий нідерландський письменник-педагог, один з видатних гуманістів епохи Відродження. Значну увагу приділяв проблемам освіти й педагогіки. Високо оцінюючи роль виховання, вбачав його головне завдання у виробленні в дітей з раннього віку моральності та благочестя. У своїх памфлетах “Похвала глупоті” та “Розмови запросто” гостро висміює середньовічні школи і виховання, католицьке духівництво, критикує схоластику, формалізм у навчанні, паличну дисципліну і брутальність учителів. Під час вивчення стародавніх мов вважав за необхідне основну увагу приділяти не формальному оволодінню граматикою, а читанню латинських і грецьких класиків. Навчання, на його думку, має бути легким, приємним, ураховувати інтереси дітей, розвивати їхню активність і самостійність. Його книга “Молодим дітям наука” містить до 600 правил, важливих для юнацтва (наприклад, “Не будь надмірно цікавим до чужих справ”, “Зі старшими говорити потрібно поважно і мало, а з рівними – дружньо і ласкава”, “Три знаряддя маємо для вченості: розум, пам’ять, старанність. Розум формується вправами. Пам’ять примножується від наполегливості. Наполегливість розвивай сам і не лінуйся”).

Вітторіо да Фельтре (1378 – 1446) - італійський педагог, створив школу-інтернат “Будинок радості”, якою прославився як “батько гуманності” і як перший учитель нового типу. Він першим втілив ідею школи на природі, про яку згодом говорили і мріяли багато педагогів. Школа була розташована на березі мальовничого озера, серед алей і фонтанів. Стіни палацу прикрашали фрески із зображенням дітей. Тут виховувалися діти вищої аристократії. Велика увага приділялася фізичному і розумовому вихованню (вивчали грецьку мову та літературу, математику, астрономію, природознавство, логіку, метафізику, музику, живопис). Значна увага приділялась практичним заняттям, фізичним вправам (фехтування, їзда верхи) та ігри. У навчанні застосовували наочність, стимулювання творчості дітей, поступово позбавлялися зубрячки. У школі не було тілесних покарань, виховання здійснювалося за допомогою ласки, переконання, на особистому прикладі вихователів і наглядом за манерами, моральною чистотою вихованців.

Франсуа Рабле (1494 – 1553) - французький письменник-гуманіст, у романі “Гаргантюа і Пантагрюель” гостро критикував схоластичне виховання дітей і молоді, прагнув показати, яким має бути гуманістичне виховання. На відміну від зубрячки і схоластики, що панували в тогочасних школах, він пропонував будувати навчання на зацікавленості дитини навколишнім середовищем. Вивчення дітьми природи під час прогулянок, бесіди про предмети, що їх оточують, відвідування майстерень та ознайомлення з трудовою діяльністю людей – усе це, на думку Рабле, поглиблює знання дитини, розвиває її мислення та активність. За такої системи навчання зникає потреба у зубрінні і тяжких покараннях. Пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. За Рабле, в школі повинні вивчати мови, математику, астрономію, природознавство, історію, право. Важливою складовою виховання вважав мистецтво.