11. Селянські бунти в Англії у 14-15 ст.: причини,хід, наслідки.

Річард 2, який посів престол у дитячому віці в 9 років, сам не зміг керувати країною, його регентом був Джон Гонт. Коли регент кинув військо у безглуздий похід на Кастилію, де вони програли. Цією ситуацію скористалась Франція, почали наступальні дії. Французи дійшли досить далеко і загрожували столиці Англії. Там почали будувати нові укріплення. Для подолання кризових явищ був запропонований подушний податок від 14 років, який вдарив на сам перед по багатодітних селянських сімях. Цей збір провокував бунт селян. Зрушення почалось у червні 1381 р., яке охопило 25 із 40 графств. У графствах Ессекс і Кент ремісник Уот Тайлер, що добре знався на військовій справі очолив це повстання.

13 червня 1381 р. селяни вже на чолі з Тайлером ввійшли до Лондона. Бунтівники захопили місто, почали палити палаци і страчувати чиновників, громили в’язниці і спалили Лондонський архів. Вони вимагали страти найбільших вельмож серед строників короля.

Наступного дня король пішовши на зустріч з бунтівниками у передмісті Лондона Майл-Енда, король погодився на повну відмову статусу вілланів і встановлення єдиного земельного податку. Річард 2 почав видавати їм виїзні грамоти і вони почали масово покидати місто.

Але найрадикальніші селяни з Уотом Тайлером залишились. Коли вони побачили короля-підлітка, вирішили домогтися від нього ще більших поступок. Вже 15 червня король вдруге зустрівся з ними, вони висунули вимогу відміни всіх законів, конфіскацій земель. Молодий король поводився досить мужньо, додавало люті і те, що Уот сидівши на коні розмахував перед ним кухлем пива. У розпалі переговорів мер Лондона вбив Уота Тайлера ножем в шию. Після цього всі бунтівники покинули столицю.

Бунт Уота змусив і уряд піти на поступки. Було пом’якшене «робітниче законодавство», дозволено збільшити зарплатню, зменшено податок. Більшість селян було звільнено статусу вілланів і переведено в копігольдери.

11. Соціально-економічне і політичне становище Французьких земель у 12 ст.

На поч.. 12 ст. влада Капетингів була ще вкрай незначною. Це було видно, зокрема, під час поїзди своїм доменом, з Людовіка 6 здерли королівські регалії. Це змусило задумати і почати впорядковувати королівський домен.

Король вдало одружив старшого сина Людовіка 7 з Елеанорою, єдиною спадкоємицею герцога Вільгельма 10. Вона вважалась найбагатшою нареченою тодішньої Європи. Це союз дозволив приєднати до земель Франції Аквітанію.

У своїй боротьбі з феодальною анархією король залучися підтримкою церкви. Він знайшов собі послідовника і блискучого союзника Сюгера, абата монастиря Сен-Дені. Зокрема діяння його були такими: підтримував міста в їх боротьбі з феодалами; упорядкував королівські фінанси; обґрунтував вчення про королівство; обгрунтував постулат, що феоди є частинами – королівства.

Піднесення та збагачення міст загострило боротьбу останніх зі своїми сеньйорами за комунальні права. Одним з перших ті права отримало місто Ліон. Комунальні права надавали місту право на самоуправління. Місто вступало в договірні відносини із сеньйором, тобто ставало від нього незалежним.

Комунальні рухи "застали" королівську владу зненацька. Задля безпеки держави королі вирішили, що комуни - це бунтівні міста, які слід приборкувати нещадними методами. Тому були значні виступи міського населення і революції. Але при наявності явної грошової вигоди влада йшла на поступки. Цей процес був доволі повільним. Лише, починаючи з Філіпа II Августа та Людовика VIII королівська влада почала усвідомлювати свою вигоду від комунального руху як знаряддя посилення королівської влади. З кінця XII ст. кожна нова комуна отримувала свою хартію безпосередньо від короля

12. Централізаційні процеси у Французькому королівстві в 12-поч. 13 ст.

У XII в. у Франції починається процес державної централізації. Спочатку він розгортається в Північній Франції. Політика королівської влади, спрямована на підпорядкування їй феодальних сеньйорів, диктувалася насамперед інтересами класу феодалів в цілому. Головною її метою було посилення центральної влади для придушення опору селян. У цьому особливо потребували дрібні і середні феодали, які не володіли достатніми засобами позаекономічного примусу

Централізаторська політика королів була прогресивним явищем. Королівська влада боролася з феодальною анархією, підривала продуктивні сили країни, сприяла зростанню міст, ремесла і торгівлі. 

Філіпп II Август (1180—1223), син Людовіка VII, послідовно проводив політику об'єднання французьких зе­мель під своєю владою.На початку свого царювання Філіпп II при­єднав до королівського домену на Півночі Пікардію і Вермандуа. На початку XIII ст. Філіппові II вдалося відняти у Плантагенетів Нормандію, Анжу, Мен, Турень, частину Пуату (1204—1214). За Філіппа II були проведені важливі приєднання: Блуа — на захід і частина Оверні на південь від королівського до­мену, східна частина Лангедоку на самому півдні Франції відторг­нуто від володінь графа Тулузького. Східний Лангедок був при­єднаний вже наприкінці царювання Філіппа II, коли його син принц Людовік (майбутній Людовік VIII) взяв участь у хрестово­му поході проти єретиків — альбігойців — на заклик папи Інокентія III. Адміністративна реформа Філіппа II Августа. У зв'язку з при­єднанням великої кількості земель до королівського домену за Філіппа II була проведена важлива адміністративна реформа. Усі королівські володіння були поділені на рівні адміністративні окру­ги, що називались бальяжами, на чолі яких були поставлені—бальї. Вони відали судом, стягуванням податків, скликали ополчення.