18. Діяльність генеральних штатів у Франції в 14-15 ст.

У зв’язку із значними витратами під час фландрійської війни, а також із великою марнотратністю королівського двору Філіпп IV різними способами намагався збільшити доходи. Тому вимагав регулярних податків від міст та духовенства. Проти короля виступив папа Боніфацій VIII (1294-1303). У відповідь на це втручання папи Філіпп IV скликав 1302 р. представників трьох станів – духовенства, дворянства і городян, яким запропонував обміркувати свій спір з папою. Ці збори отримали назву – Генеральні штати. Міщани та дворяни підтримали короля проти папи.

Генеральні штати ще збиралися в 1308 і в 1313-1314 рр. Філіпп IV зазнаючи постійних фінансових труднощів, щоразу штатам пропонував нові податки. Таким чином утвердилась основна функція роботи Генеральних штатів – збір податків. Штати зв’язували короля з широкими і найбільш впливовими верствами населення. Вони були новою формою союзу королівської влади з містами. Спираючись на третій стан, король міг зміцнити свої фінанси і ще більше обмежити непокірних феодалів.

19. Причини та перший етап Столітньої війни

Використовуючи будь-яку проблему короля Англії, Франція намагалася врізати його континентальні володіння, поступово добиваючись успіхів скрізь. Фландрія спиралася на союз з Англією. В свою чергу, Шотландія – на союз з Францією.

Війну розпочав англійський король Едуард III, що був по материнській лінії онуком французького короля Філіпа IV Красивого з династії Капетингів. Після смерті 1328 року Карла IV, Едуард заявив про свої права на французький трон.

У 1333 Едуард виступив на війну з шотландським королем Давидом II, союзником Франції. В умовах, коли увага англійців була прикута до Шотландії, Філіп VI вирішив скористатися нагодою і приєднати Гасконь. Однак війна виявилася успішною для англійців, і Давид вже в липні був змушений втекти до Франції після розгрому при Халідон-Хіллі. 1336 року Філіп почав будувати плани з проведення висадки на Британські острови для коронації Давида II на Шотландському престолі, паралельно плануючи приєднання Гасконі. Ворожість у відносинах двох країн загострилася до краю.

Восени 1337 року англійці вчинили напад в Пікардії. Їх підтримали фландрські міста і феодали і міста південного заходу Франції.

Перший етап війни був успішним для Англії. Едуард взяв ряд переконливих перемог, зокрема в битві при Кресі (1346). У 1347 англійці завоювали порт Калі. У 1356 англійська армія під командуванням сина Едуарда III Чорного принца завдала нищівної поразки французам в битві при Пуатьє, узявши в полон короля Іоанна II Доброго. Військові невдачі і економічні труднощі привели до народних обурень — Паризького повстання (1357—1358 років) і Жакерії (1358 року). Французи були змушені укласти принизливий для Франції мир в Бретіньї1360 року. Французькі королі прагнули ліквідувати англійське панування в Гієні. Обидві держави бажали володіти Фландрією.

21. Військово-політичні особливості третього етапу Столітньої війни.

ІІІ етап (1415 -1396 р.): оголошення війни Генріхом V французькому королеві Карлу VІ, облога Барфлера, перемога англійців у битві під Азенкуром (1415); узяття англійцями Руана (1419), Парижа (1419); підписання миру в Труа (1420).

Битва під Азенкуром відбулась в 1415 р. Французька армія під командуванням коннетабля Карла д'Альбре і маршала Бусіко за різними даними перевершував кількісно англійців у 4-10 разів. Англійський король Генріх V мав лише близько 1 тис. лицарів- латників і 3-5 тис. лучників. Позиція французького війська, пер якого склали щільні ряди спішеш лицарів і арбалетників, а фланги зайшла важка кавалерія, була вибрана невдало - в тісному просторі між двома невеликими лісочками. На атаку англійських лучників французи відповіли контратаками кавалерії з обох флангів. І знову, як у битві при Пуатьє, лицарі у важких панцирах рухалися по розмоклих від сильного дощу землі, що давало додаткову перевагу англійським лучниках Атака захлинулася і англійці знову перейшли в наступ, тіснячи противника, який дезорганізовано відступав. Саме тоді прийшла звістка про напад селян на англ. обоз, побоюючись, що французькі полонені втікнуть з полону і втрутяться у бій. Генріх наказав їх вбити, 4 тис. було вбито, а англійське військо втратило 500 воїнів. Битва при Азенкурі знову продемонструвала, що захисні можливості бронювання практично вичерпані.

В червні 1417 р. Генріх V з 40—тисячним військом зайняв Нижню Нормандію, а навесні 1418 р. рушив на Руан. Облога міста здійснювалася майстерно, обдумано і жорстоко. Міщани трималися з червня 1418 до січня 1419 рр.; понад 50 тис. померло від голоду. Вся Нормандія була завойована. Генріх V поводився в Північній Франції як законний правитель.

Глава бургуньйонів, герцог Бургундський Жан Безстрашний (1404-1419), що у 1418 р. захопив Париж і перейшов на бік англійців, змушений був вступити у переговори з лідером арманьяків дофіном Карлом. Але 10 вересня 1419 р. під час переговорів він був вбитий прибічниками дофіна. Ця смерть ознаменувала крах надій на мирні ініціативи.

21 травня 1420 р. в Труа французи підписали нову угоду за якою дофін Карп позбувся регентства, Генріх V одружувався з його сестрою Катериною і ставав регентом та наступником французького престолу, а в разі відсутності законного спадкоємця - і королем Франції. Для Франції це стало катастрофою і цілковитою втратою незалежності.