9. Соціально-економічні зміни в англійському суспільстві у 13-15 ст.

У другій чверті XIV ст. в англійському селі все більшого поширення набуває комутація ренти. Селянське господарство починає успішно конкурувати з доменним господарством великих феодалів, заснованими на малопродуктивній праці кріпаків. Під тиском економічної необхідності і посилення класової боротьби селянства багато хто навіть великі феодали до середини XIV в. поч. відмовлятися від панщини. Тому значно зростає попит на найману робочу силу, необхідну як в доменному господарстві феодалів, так і в господарстві заможних селян. Пропозиція найманої робочої сили починає відставати від попиту частково внаслідок загального спаду населення, через важку експлуатацію та хронічним недоїданням селянства. Мала продуктивність панщинної праці, слабка пристосовуваність доменного господарства до умов ринку, нарешті, брак найманої робочої сили в господарстві феодалів вже до середини XIV ст. створили передумови для занепаду доменного господарства. Яке проявилося насамперед у скороченні домену та передачі частини його земель в тримання або оренду селянам.

Суперечності в селі ще більш загострилися у зв'язку з епідемією чуми в 1348 р. Чума, ще її називають «чорна смерть», забрала не менше чверті населення, переважно з трудящих верств. Попит на робочі руки зріс ще більше, різко зросла і заробітна плата. На допомогу прийшла феодальна держава, яка в другій половині XIV ст. видала ряд законів, відомих під загальною назвою «робочого законодавства».

Перший з цих законів - ордонанс 1349, виданий Едуардом III (1327-1377), наказував всім людям обох статей у віці від 12 до 60 років, які не мають власної землі та інших засобів до життя, найматися на роботу за ту плату, яка існувала до чуми. За відмову від найму і за відхід від наймача до закінчення терміну робочого дня загрожувала в'язниця. Потім пішов ряд статутів (1351 р., 1361, 1388 р.), що підтверджували ці постанови та підсилюють покарання за їх порушення.

Метою «робочого законодавства» було забезпечення феодалів та міської верхівки дешевою робочою силою за допомогою позаекономічного примусу. Дрібні і середні феодали намагалися заповнити нестачу робочої сили за допомогою «робочого законодавства.

10. Церковно-політична діяльність Джона Вікліфа та вплив його ідеї на англійське суспільство.

З 1309 р. римські папи знаходилися в Авіньйоні і, зрозуміло, підтримували Францію в ході Столітньої війни. Цей фактор, а також зростання багатства церкви, вплинули на антицерковні настрої англійського суспільства. Всередині самої церкви також ширився рух за її оновлення, що невдовзі привело до вибуху протестантизму. Предтечею його можна вважати професора Оксфордського університету Джона Вікліфа (1320-1384), який спочатку доводив тезу про незаконність поборів в Англії на користь папи і підпорядкованість церкви у світських питаннях державній владі, звідки виводилося право короля на конфіскацію церковного майна. Відчувши підтримку влади і широких прошарків суспільства, він виступив проти індульгенцій, права на таємну сповідь, висловив сумнів у сутності євхаристії (перетворенні хліба і вина в тіло кров під час причастя) і у самій доцільності інституту папства. Вікліф був перший із церковних реформаторів, який висунув тезу про достатність Сященного писання і почав наполягати на пріоритеті Слова Божого перед коментарями до нього-звичаями церкви.

Вікліф сприяв перекладу Святого письма англійською мовою, щоби зробити його доступним широким масам. Радикальні погляди Вікліфа налякали владу, яка не ризикнула підтримати його до кінця. У 1381 р. вчення Вікліфа було засуджене як радикальне, але його самого не чіпали, і він мирно дожив свій вік будучи священиком. Був він там аж до смерті у 1384 р. Від серцевого нападу під час богослужіння.

Поширення вчення Джона Вікліфа, не дивлячись на те яких гонінь зазнали його наступники (вікліфісти або лоларди) продовжувалось підпільно до Реформації 16 ст.,а його рукописні твори потрапивши в Європу спричинили реформаційні рухи.