6. Громадянська війна та виникнення англійського парламенту

Генріх ІІІ (1216-1272) вступив на престол в 9 річному віці. Його регентом був Джон Гонт. Коли Генріх зміг вже правити сам, він відновив десятину на користь папи, а пізніше втягнувся в італійську авантюру, вимагаючи у баронів на її реалізацію третину доходів країни, не зважаючи на те, що рік не був врожайним. У 1258 р. в Оксфорді барони зібрали раду, яка обрала Раду 15 баронів, без згоди якої королю заборонили приймати будь-які рішення. Там же було обрано комітет з 12 представників лицарства та міст, які тричі на рік Мали з Радою 15-ти обговорювати державні справи.

Генріх ІІІ відмовився визнати „Оксфордські провізії”, що викликало громадянську війну (1263-1267). На чолі опозиції став Сімон де Монфор, який опирався не тільки на баранів, але і на рицарів та селян зібрав ополчення міст та шляхти. У битві при Льюсі (1264), королівська армія була розбита, а король з старшим сином Едуардом потрапили в полон. Влада опинилася в руках графа Сімона де Монфора, який у січні 1265 р. скликав зібрання, куди крім найбільших прелатів і баронів було запрошено по два лицарі від кожного графства і по два представники від великих міст. Так почалася історія англійського парламенту.

Частина баронів стали на бік Едуарда і допомогли йому втекти з полону. В 1265 р. Відбулась битва під Івшемі, де Монфор загинув. Гентріх 3 повернувся до влади, але змушений був піти на поступки, зокрема використати винахід свого попередника- парламент. За дапомогою нього він міг стримати навіть баранів.

Парламент остаточно вже склався за Едуарда 1. Спираючись на парламент, король хотів проводити атиселянську політику, також парламентом легше було контролювати міське населення і бачили в ньому противагу великих феодалів.

Парламент мав засідати раз на рік і спочатку був однопалатним.

7. Діяльність англійського парламенту в 13-15 ст.

Парламент остаточно склався в правління Едуарда I (1272-1307). З цього часу англійське феодальна держава набуває форму станової монархії. Створення парламенту ще більше зміцнило феодальну державу. Спираючись на парламент, король енергійно проводив антиселянську політику. У той же час він, прагнучи підірвати небезпечне для королівської влади політичний вплив світської і духовної аристократії, провів перевірку і частково скасував судові привілеї великих феодалів, заборонив церковним установам купувати землі без дозволу короля. Едуард I і його наступники потребували парламенті, так як бачили в ньому противагу великим феодалам.

За своєю структурою англійський парламент відрізнявся від французьких Генеральних штатів. У нього запрошувалися особистими королівськими листами архієпископи, єпископи, абати найбільших монастирів і барони. Крім того, туди викликалися по два лицаря від кожного графства і по два городянина від найбільш великих міст. Маси вільного селянства і міська біднота не були представлені в парламенті. Вілланам прямо заборонялося брати участь у виборах.

Король домовлявся з парламентом щодо оподаткування населення податками. Едуард I намагався іноді збирати податки і підвищувати мита і без згоди парламенту. Своїми вимаганнями він викликав невдоволення лицарства і городян, яких підтримали і барони. У 1297 р. під загрозою нового конфлікту Едуард I видав «Підтвердження хартії», офіційно затвердила право парламенту брати участь у встановленні податків. Зрозуміло, основна маса платників податків - селянство і трудящі міста, які не мали представництва в парламенті, - ніякої участі в цьому не брали.

У першій половині XIV ст. парламент став ділитися на дві палати: верхню - палату лордів, де засідали прелати і барони, і нижню - палату громад, де засідали лицарі і представники міст: разом вони мали чисельну перевагу над баронами. Міцний союз лицарства і міської верхівки в парламенті забезпечив їм більше політичний вплив . У XIV в. крім права встановлювати податки парламент придбав право брати участь у виданні статутів (законів), які зазвичай приймалися королем і палатою лордів по петиції палати громад.

Виникнення парламенту і станової монархії відобразило успіхи політичної централізації Англії і, зокрема, факт складання в країні загальнодержавних станових груп - баронів, лицарства і городян. У свою чергу, парламент своїм виникненням сприяв подальшому зміцненню феодальної держави. Будучи знаряддям пануючого класу, парламент все ж грав в Англії XIII-XIV ст. прогресивну роль, оскільки він обмежував політичні домагання найбільш реакційного шару феодалів - баронства - і направляв політику короля в інтересах більш чисельних верств суспільства - лицарства і верхівки городян.