32. Четвертий христовий похід

Четвертий хрестовий похід (1202—1204) був своєрідним. На попередні походи він був схожий лише назвою, зате досить красномовно розкрив загарбницьку суть всього руху хрестоносців. До Палестини учасники четвертого походу навіть не дійшли. Цього разу вони пішли не проти турків або мусульман, а проти християнської Візантії.

Особливо велику роль в історії четвертого походу відіграли венеціанці, які змінили і самий маршрут походу. Венеція, яка вела вигідну торгівлю з Єгиптом, але була заінтересована в ослабленні Візантії, відвернула хрестоносців від їх початкового наміру і штовхнула їх на завоювання свого суперника і конкурента по торгівлі — Константинополя. Скориставшись із чвар всередині нової візантійської династії Ангелів, хрестоносці захопили в 1204 р. Константинополь і створили на південній частині Балканського півострова нову державу під назвою Латинської імперії - це була також типова феодальна держава. На чолі імперії було поставлено Балдуїна.

Велику кількість земельних володінь у Візантії здобула Венеція: частину Константинополя, м. Галліполі, Іонійські острови, деякі острови на Егейському морі, о. Кріт, південно-західну частину Пелопоннесу. Венеціанський дож ЕнрікоДандоло. що відіграв найбільшу роль у завоюванні Візантії, офіційно іменувався «Володарем трьох восьмих Ромейської (тобто Візантійської) імперії» .

Спираючись на співчуття греків, які жили під ярмом латинян, імператор Нікейської імперії, найзначнішої із трьох згаданих територій Візантії, Михайло VIII Палеолог у 1261 р. захопив Константинополь і вигнав звідти європейських феодалів. Так було відновлено Візантійську імперію. Та відновлена Візантія була вже ослабленою державою.

Четвертий хрестовий похід покінчив з Візантією як з великою державою. Володіння її після відновлення обмежувались лише незначною частиною Балканського півострова й вузькою смугою Малої Азії.

Наслідки: похід зазнав ідеологічної невдачі, адже походи втратили свою суть, а переросли у грабіжницькі.

33. Дитячий хрестовий похід

П'ятий похід (1217—1221) цікавий тим, що його організатори намагалися здійснити задум учасників четвертого походу. У Франції з*явився хлопчик – пастух на ім*я Етьєн(Стефан), який виступив з проповіддю , що невдачі хрестоносців пов’язані з їх гріхами, і тільки безгрішні діти зможуть перемогти невірних. До нього престали натовпи дітей та дорослих.

Спочатку учасники п'ятого хрестового походу вели воєнні дії у Палестині, потім перенесли їх у Єгипет, де хрестоносці захопили м. Дамієтту, але потім в результаті невдач змушені були звільнити захоплену ними частину долини Нілу. Велику роль на початку походу, коли воєнні дії відбувались ще в Палестині, відігравав угорський король Андрій ІІ.

43. Боротьба міст з феодальними сеньйорами.

У ранній період свого існування міста, як правило, залежали від сусідніх феодалів. Ними звичайно управляли прикажчики, при­значені сеньйорами. Часто-густо місто належало навіть не одно­му, а кільком феодалам відразу. Наприклад, місто Ам'єн на пів­ночі Франції належало одночасно чотирьом сеньйорам. Також відразу чотирьом феодалам належало на півдні Франції старе римське місто Арль. Проте, коли міста розвинули своє виробни­цтво, зміцніли економічно й організувались у цехи та гільдії, вони почали боротьбу за звільнення від влади сеньйора. Іноді городя­нам вдавалось відкуплятися від сеньйорів великими сумами гро­шей. Та це було під силу тільки найбагатшим містам. Так, напри­клад, відбувалось звільнення міст на півдні Франції. Не дуже ба­гатому місту з численним згуртованим ремісничим населенням найчастіше доводилося здобувати свободу силою. Щодо цього якнайяскравішими зразками упертої боротьби з феодалами були північносхідні французькі міста. Тут з кінця XI і протягом XII ст. в ре­зультаті повстань звільнилося від сеньйорів близько 40 міст, які здобули права вільних міст, або міст-комун. Французькі королі спочатку ще вагалися, кого їм підтримувати — феодалів чи міста, і незабаром зрозуміли, що міста є для них важливою опорою у боротьбі з великими феодалами. З середини XII ст. між коро­лівською владою і комунами встановився міцний союз. Міста - комуни сплачували королю певну річну суму грошей і висилали для його воєн невеликий загін військ. Цим і обмежувалася вся їх залежність від нього. Комуни були ніби колективними васалами короля. У внутрішньому управлінні вони користувались повною автономією. У комунах була своя виборна міська рада і виборні суди, своє міське військо, свій прапор. Пізніше, в XIV ст., королівська влада поступово обмежила права комун. Але в інших країнах комуни і далі посилювали свою незалежність. Так, в Італії комуни внаслідок занепаду імператорської влади в XIII ст. пере-творились у справжні міста-республіки. Те саме було і в Німеччині, де вільні імперські міста зберегли протягом всього середньовіччя становище фактичних незалежних міських республік. Досить довго зберігали свої вольності іспансько-кастільські міста-комуни, втративши їх остаточно тільки в XVI ст.

Фран­цузькі та англійські королі особливо часто «за значну плату» ви­давали містам жалувані грамоти, за якими городяни набували

право також мати свої виборні ради; проте поряд з ними діяв і королівський чиновник. Городяни могли виплачувати"королю пов­ну суму податків, яку самі ж і розподіляли між населенням міста (в Англії такі платежі називались «фірмою»). Усі кріпаки, якщо вони прожили у місті один рік і один день, ставали вільними. На цьому грунті склалося відоме прислів'я: «Міське повітря робить людину вільною». Городянам надавалась свобода торгівлі, право влаштовувати ринки, організовувати цехи та гільдії.