Радянсько-афганська війна

Проте найдужчого удару, що остаточно "поховав" розрядку, завдала радянська інтервенція в Афганістан, що

розпочалася 27 грудня 1979 р введенням до цієї країни 100-тисячного "обмеженого" контингенту військ.

На міжнародній арені СРСР виявився практично в повній ізоляції. Вже 3 січня 1980 р. 52 держави—члени ООН зажадали термінового скликання Ради Безпеки з афганського питання, заявивши, що радянська збройна інтервенція дестабілізувала становище в районі і загрожує міжнародному миру й безпеці. Пізніше радянську інтервенцію засудила Генеральна Асамблея ООН. Радянська агресія не знайшла підтримки навіть у більшості соціалістичних країн.

Дедалі негативніше ставлення до афганської війни формувалося й у радянському суспільстві через великі людські втрати, матеріальні збитки. Але реальні кроки до припинення агресії в Афганістані СРСР зробив лише після 1985 р., коли на чолі радянського керівництва став М. С. Горбачов. Переговори між учасниками афганського конфлікту, що велися під егідою ООН, завершилися підписанням 14 квітня 1988 р. Женевських угод делегаціями Афганістану, Пакистану, а також СРСР і США як держав-гарантів. ООН спостерігала за виконанням Женевських угод, відповідно до яких остаточне виведення радянських військ з Афганістану було завершено 15 лютого 1989 р. Під час війни в Афганістані загинуло біля 15 тис. радянських солдатів, із них 2378 українців.

Після виведення радянських військ громадянська війна в Афганістані не тільки на припинилася, але й спалахнула з новою силою.

В середині 90-х років сильнішою воєнною стороною конфлікту стали таліби — прихильники руху "Талібан". Громадянська війна триває в Афганістані до сьогоднішнього дня.

3. Кінець «холодної війни». Перехід від конфронтації до співробітництва.

Перебудова в СРСР дала змогу прийти до створення "нового політичного мислення". В його основу насамперед було покладено те, що на зміну класовим пріоритетам у радянську зовнішню політику прийшов пріоритет загальнолюдських цінностей, вироблених людською цивілізацією. Крім цього, основоположними принципами "нового політичного мислення" були:

• ідея взаємозалежності двох суспільних систем;

• загальна для всіх загроза знищення життя на Землі;

• принципи мирного співіснування як умови збереження цивілізації;

• всеосяжний характер проблем міжнародної безпеки;

• усвідомлення необхідності загальних умов для вирішення глобальних проблем людства.

"Нове політичне мислення" припускало визнання за народом кожної країни його власного соціального й політичного вибору, забезпечення балансу інтересів усіх держав — членів світового товариства.

Усвідомлюючи непосильність продовження гонки озброєнь для радянської економіки і розуміючи, що послаблення міжнародної напруженості неможливе без взаємних поступок, М. Горбачов оголосив про припинення з квітня 1985 р. розгортання ракет середньої дальності "СС-20", а з 6 серпня — про введення однобічного мораторію на ядерні випробування, який діяв приблизно півтора року.

19-21 листопада 1985 р. у Женеві пройшла перша радянсько-американська зустріч на вищому рівні між переобраним 1984 р. президентом США Р. Рейганом і новим радянським лідером М. Горбачовим. Внаслідок цієї важливої зустрічі було досягнуто принципової згоди про 50-процентне скорочення стратегічних наступальних озброєнь, до того ж обидві сторони підписали проміжний договір про ядерні сили середнього радіуса дії.

У січні 1986 р. М. Горбачов запропонував світовому товариству розраховану до кінця сторіччя поетапну програму ліквідації ядерної зброї в усьому світі. США, погоджуючись з низкою положень цієї програми, заявили про найважливіше значення створення ефективної системи контролю за ядерним роззброюванням. На Стокгольмській конференції по заходах до зміцнення довіри й безпеки в Європі, що працювала з перервами з 17 січня 1984 р. до 21 вересня 1986 р., СРСР виступив з пакетом ініціатив щодо обмеження військово-морської діяльності на Півночі Європи й у Середземному морі: пропонувалося вивести з Середземномор'я як радянські, так і американські кораблі — носії ядерної зброї, а пізніше — вивести цілком військові флоти США і СРСР.

11-12 жовтня 1986 р. відбулася нова радянсько-американська зустріч на вищому рівні в Рейк'явіку. СРСР виніс на неї пакет радикальних пропозицій щодо ядерного роззброювання: скоротити на 50% стратегічні наступальні озброєння протягом перших п'яти років, а потім цілком їх ліквідувати; звільнити Європу від усіх ракет середньої дальності; домовитися про заборону ядерних іспитів та ін. На відміну від колишніх переговорів, СРСР погодився з вимогами США про жорстку систему контролю. Підписанню цих угод, що мало б історичне значення, перешкоджали розбіжності з питань розгортання програми СОІ. Але важливий крок на шляху зміцнення взаємної довіри між двома наддержавами було зроблено.

У травні 1987 р. були обнародувані основні положення нової, оборонної військової доктрини Організації Варшавського Договору. Було зокрема декларовано, що країни - члени ОВД за жодних обставин не розпочнуть воєнних дій проти будь-якої держави або союзу держав, якщо самі не стануть об'єктом агресії; що країни ОВД ніколи не застосують першими ядерної зброї; що СРСР і його союзники не мають територіальних претензій до інших країн і не бачать в них ворогів

У грудні 1987 р. у ході чергової радянсько-американської зустрічі на вищому рівні М. Горбачов і Р. Рейган підписали Угоду про скорочення озброєнь середнього радіуса дії, відповідно до якої передбачалася ліквідація цілого класу ядерної зброї при суворому взаємному контролі.

Тенденція послаблення міжнародної напруженості і "потепління" політичного клімату у взаємовідносинах між Сходом і Заходом проявилася й на черговій Загальноєвропейській конференції, що проходила у Відні з 1986 до 1989 рр. Тут поряд з проблемами зміцнення міжнародної безпеки серйозну увагу було приділено дотриманню прав людини.

Проте остаточно завершилася епоха "холодної війни" й повалилася "залізна завіса" між Сходом і Заходом з остаточним виведенням 15 лютого 1989 р. радянських військ з Афганістану, зруйнуванням "Берлінської стіни" в листопаді 1989 р. і грудневою зустріччю на Мальті М. Горбачова та обранням 1988 р. нового президента США Д. Буша. За підсумками мальтійської зустрічі СРСР і США припинили розглядати один одного як потенційних супротивників.

У січні 1989 р. Д. Буш оголосив про свій намір скоротити чисельність американських військ у Європі до 195 тис. чоловік. У лютому 1989 р. відбулися радянсько-американські переговори про контроль над озброєннями, а також про перспективи об'єднання Східної і Західної Німеччини.

Після семи місяців тривалих багатосторонніх дискусій Радянський Союз відмовився від своїх прав, визначених повоєнною угодою, і визнав об'єднану Німеччину повноправним членом НАТО. Угоду про остаточне вирішення німецького питання було підписано в Москві 12 вересня цього ж року.

19 листопада 1990 р. на триденній зустрічі керівників держав на засіданні НБСЄ лідери 22 країн підписали Угоду про звичайні види озброєнь в Європі. Ця угода виявилася однією з найскладніших і принципових тому, що вона визначала долю безлічі танків, літаків й артилерійських стволів, розміщених від Атлантики до Уралу блоком НАТО і країнами Варшавського Договору. Після цього, 31 липня 1991 р. було укладено найважливішу радянсько-американську угоду: М. Горбачов та Д. Буш підписали в Москві давно обговорюваний Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1), який передбачав взаємне 30-40-процентне скорочення ядерних арсеналів. Уперше в історії роззброювання найбільших держав світу досягло таких масштабів.

У січні 1993 р. президенти Борис Єльцин і Джордж Буш підписали новий Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-2), до якого приєдналася й Україна.

Таким чином, внаслідок реалізації "нового політичного мислення" вдалося досягти великих позитивних змін у Європі й світі:

• було досягнуто угоди зі США про радикальні скорочення звичайних і ядерних озброєнь, СРСР і США перестали розглядати один одного як потенційних ворогів;

• було створено умови для розвитку співробітництва між усіма країнами, сформовано передумови просування до єдиної Європи;

• виведення радянських військ з Афганістану, прагнення до партнерства між СРСР і США сприяли консолідації сил світового товариства у вирішенні регіональних конфліктів;

• дійсно стало шануватися право народів на самостійне визначення суспільного шляху розвитку, що знайшло вираження зокрема в реакції на революційні події в Східній Європі наприкінці 80-х — на початку 90-х років.