Доктрина Трумена

Конкретним втіленням боротьби за сфери впливу й "заповнення вакуумів" стала доктрина Трумена. Доктриною в американській історії прийнято називати найважливіші принципи внутрішньої або зовнішньої політики, які визначають її напрямки на роки. Доктрина Трумена була сформульована американським президентом у його промові перед обома палатами Конгресу США 12 березня 1947 р. Зіславшись на комуністичну небезпеку, що нависла над Грецією й Туреччиною, президент заявив про намір у терміновому порядку надати 400 млн. дол. "вільним народам" на допомогу у їхній боротьбі з зовнішнім тиском.

Висунута Труменом програма зі схвалення Конгресу була закріплена законом від 15 травня 1947 р., відповідно до яких було підписано американо-грецькі й американо-турецькі угоди, що визначили подання американської допомоги цим країнам та передбачали створення в Греції й Туреччини американських місій з наділенням їх широкими повноваженнями.

Незважаючи на регіональний характер доктрини Трумена, вона була першим проявом стратегії "стримування комунізму". Американський президент у цьому ж виступі визначив протистояння США і СРСР як протистояння демократії й тоталітаризму. Конфронтація між наддержавами ще більше посилювалася.

Протистояння нато і Варшавського Договору

В умовах розв'язання відкритої конфронтації між колишніми союзниками з антигітлерівської коаліції розпочинається створення військово-політичних союзів, що протистоять один одному. Відповідно до доктрини про "стримування комунізму", взятої на озброєння держдепартаментом США, вже 2 вересня 1947 р. на Конференції американських держав у Ріо-де-Жанейро під тиском США було підписано договір про захист Західної півкулі від загрози комунізму.

В Європі Велика Британія, Франція, Бельгія, Голландія, Люксембург 17 березня 1948 р. також підписали договір про співробітництво й колективний самозахист, створивши тим самим "Західний союз".

Після цього Сполучені Штати запропонували створити трансатлантичний військово-політичний союз за участю США, Канади й західноєвропейських держав. З ініціативи США такий союз було створено 4 квітня 1949 р. у Вашингтоні. 12 держав (Велика Британія, Бельгія, Голландія, Данія, Ісландія, Італія, Люксембург, Канада, Норвегія, Португалія, США, Франція) підписали цього дня договір про створення Північно-Атлантичного Пакту — військово-політичного блоку НАТО. Учасники договору брали на себе зобов'язання подавати одне одному допомогу у разі загрози "політичній незалежності або безпеці" будь-якої з договірних сторін. "Нападаючою стороною" був Радянський Союз й інші країни соціалізму. На підставі цієї й наступних угод США розмістили свої збройні сили в більшості країн—учасниць блоку. 1955 р. до складу НАТО увійшла ФРН. Згодом, у 50-ті роки, з ініціативи США було створено військово-політичні блоки в Азії — СЄАТО й СЄНТО. Організація договору Південно-Східної Азії — СЄАТО — виникла 1954 р. в Манілі (Філіппіни). До її складу увійшли США, Велика Британія, Франція, Австралія, Нова Зеландія, Філіппіни, Таїланд, Пакистан. 1955 р. було створено блок СЄАТО, або Багдадський пакт, який підписали Велика Британія, Туреччина, Ірак, Іран, Пакистан.

У цей ж час СРСР об'єднує своїх союзників у Європі. 1949 р. була заснована Рада Економічної Взаємодопомоги, а 14 травня 1955 р. соціалістичні держави підписали договір про створення Організації Варшавського Договору (ОВД), до якої ввійшли Албанія, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща, Румунія й Чехословаччина. Країни—учасниці організації зобов'язані були у разі нападу на одну або декількох із них подати постраждалій стороні негайну допомогу всіма можливими засобами включаючи застосування збройної сили.

Було створено Об'єднане Командування збройними силами учасників договору та Політичний Консультативний Комітет. Таким чином, "холодна війна" вилилася в протистояння військово-політичних блоків у Європі й інших регіонах світу.