- 39 -

111ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1 Загальна теорія складного речення

1.2 Загальна теорія складнопідрядного речення

1.3 Класифікація складнопідрядного речення

РОЗДІЛ ІІ ЕКРАНІЗАЦІЯ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ У ТВОРАХ ВОЛОДИМИРА ЛИСА

2.1 Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними

2.2 Складнопідрядні речення з підрядними означальними

2.3 Складнопідрядні речення з підрядними обставинними

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Учення про складнопідрядне речення має вже понад сторічну історію. Проте будова його ще й досі, задовільно не висвітлена як у минулому, так і за останні 15-20 років, хоч з'явилося в нас чимало окремих спеціальних робіт і статей, присвячених дослідженню складнопідрядних речень. Пояснюється це тим, що, з однієї сторони, вивчали це питання в історичному плані, досліджуючи ранні періоди в розвитку гіпотаксису як у староруській мові (Б. Лавров, Куликовська та ін.), так і в західноєвропейських (Т. Сокольська, В. М. Ярцева), з іншої сторони, цікавились, виходячи переважно з суто методичних міркувань, продиктованих вимогами педагогічного процесу, тільки класифікацією підрядних речень у тій чи іншій сучасній мові, а не будовою складнопідрядного речення в цілому.

Складнопідрядні речення досліджували такі науковці, як: Кротевич Є. В., Абакумов С. І., Нікітін В. М., Медушевський А. П. та інші.

Актуальність нашого дослідження полягає в змістовному аналізу класифікації складнопідрядного речення та дослідження їх у творах Володимира Лиса.

Мета даної курсової роботи – вивчення складнопідрядних речень через дослідження творів Володимира Лиса.

Для досягнення даної мети ми поставили перед собою ряд наступних завдань:

1. розглянути складне речення;

2. проаналізувати складнопідрядне речення;

3. дати повну класифікацію складнопідрядним реченням.

Об'єкт дослідження у нашій курсовій роботі – складні речення, зокрема складнопідряні.

Предмет дослідження у курсовій роботі – класифікації складнопідрядних речень.

Теоретичною основою роботи є дисертації, наукові роботи, підручники та словники.

Практичне значення нашого дослідження полягає в тому, що його можна буде використовувати при підготовці до семінарів, при написанні наступних робіт з цієї теми, котрі зможуть більш глибоко розкрити її.

Структура курсовї роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

У першому розділі подано класифікацію складнопідрядних речень.

Удругому розділі йдеться про три найпоширеніші типи складнопідрядних речень та приклади до них з творів Володимира Лиса.

Розділ і теоретико-методологічна основа дослідження

1.1 Загальна теорія складного речення

У сучасному синтаксисі складне речення розглядається як одна з трьох основних синтаксичних одиниць (словосполучення, просте речення, складне речення). Важливо відзначити, що складне речення як особлива синтаксична одиниця визнана вченими порівняно недавно, вже в 20 столітті. У найзначніших синтаксичних описах кінця 19 - початку 20 століть складне речення як синтаксична одиниця не представлено. А термін «пропозиція» використовувався тільки для позначення простого речення (монопредікатівной одиниці). А.А. Шахматов розглядав складне речення як поєднання речень (простих), А.М. Пєшковський - як складне ціле (освіта, що перевищує за обсягом пропозиція - просте речення). Інтенсивне вивчення складного речення почалося в другій половині 20 століття, перш за все - в працях В.В. Виноградова, Н.С. Поспєлова, потім в роботах Л.Ю. Максимова, В.А. Бєлошапкова, М.І. Черемисинов та інших дослідників, на праці яких ми будемо посилатися в ході викладу даної теми.

Складне речення як синтаксична одиниця протиставляється простому, однак у визначеннях складного речення, навіть найсучасніших, міститься традиційне протиріччя. Воно полягає в тому, що пропозицією називається і все складне освіту, і його складові компоненти. Звернімося до таких визначень. У «Руській граматиці» 1980 р . читаємо: «Складне речення - це поєднання двох або кількох простих речень, граматично оформлене». У шкільному підручнику: «Складним називається пропозиція, що складається з двох або кількох простих пропозицій». Аналогічні визначення можна продовжити. Протиріччя, закладене в таких визначеннях, може бути усунено, якщо встановити синтаксичний аспект, до якого дана одиниця належить. На це вперше звернула увагу В.А. Бєлошапкова. Складне речення протиставлене простому по синтаксичній структурі, тобто у формально-граматичному (конструктивному) аспекте.новіть синта Найважливіша ознака простого речення - предикативність, а складне речення складається з двох або більше предикативних одиниць. Отже, складне речення протиставлене простому пропозицією як одиниця поліпредикативна одиниці монопредікатівной. Таким чином, складне речення - це синтаксична одиниця, компонентами якої є предикативні одиниці, об'єднані синтаксичним зв'язком і синтаксичними відносинами.

1.2 Загальна теорія складнопідрядного речення

Складнопідрядним називається таке складне речення, в якому одна його складова частина пояснює в другій якийсь член або всю її в цілому. Та частина, яка синтаксично залежить від другої частини і має у своєму складі сполучник чи сполучне слово, називається підрядною частиною, або підрядним реченням, а частина незалежна, якій підпорядковується підрядне речення, називається головною частиною, або головним реченням. На відміну від складносурядних речень, в яких їхні частини пов’язані як однотипні, рівноправні, складаються з різнотипних, нерівноправних частин, залежних одна від другої.

Головне і підрядне речення взаємозв’язані, оскільки головне речення в багатьох випадках потребує підрядного. Формальним показником підрядного речення є наявність у ньому сполучника або сполучного слова, яким воно й приєднується до головного речення. Крім того, від головного речення завжди можна поставити питання до підрядного, чого неможливо зробити навпаки, напр.: Довіку мене зігрівало святе відчуття (яке?), що лиш рідна земля може дати нам силу життя (Л. Забашта). Добре жить тому (кому саме?), чия душа і дума добро навчилися любить! (М. Нагнібида). Підрядна частина може передавати основний зміст усього сказаного у складнопідрядному реченні, напр.: Розвиток нашої держави — це загальноцивілізований процес, що базується не на антагонізмі, протистоянні та боротьбі, а на злагоді громадянського суспільства і держави, на знаннях, інтелекті та науці, на використанні всіх характерних рис менталітету українського народу... (З журн.). Основний зміст сказаного у складнопідрядному реченні може передавати й головна частина, напр.: Необхідно забезпечити правове регулювання процесу переходу до соціальна орієнтованої та державна регульованої ринкової системи, чого вимагає життя. (З журн.).

За структурою складнопідрядні речення дуже різні. Так, в одних із них підрядна частина може відноситися до окремого слова головної частини і пояснювати його, в інших — може стосуватись головної частини в цілому й пояснювати її загалом; в одних складнопідрядних реченнях підрядна частина приєднується до головної за допомогою сполучників, в інших — за допомогою сполучних слів, в одних складнопідрядних реченнях наявні співвідносні слова в головній частині як її необхідні складники, в інших — вони відсутні і т. д.

Структура складнопідрядного речення в кожному конкретному випадку обумовлюється його змістом і тими завданнями, які ставить перед собою його автор.

Основними засобами зв’язку між предикативними частинами складнопідрядних речень, є сполучники підрядності, сполучні слова, інтонація, співвідносні, або вказівні, слова та порядок розташування речень, який може бути вільний і фіксований.

У функції сполучників підрядності, які завжди належать до підрядної частини, виступають такі слова: що, щоб, мов, немов, наче, неначе, ніби, нібито, коли, як, якщо, якби, хоч, так що, тому що, тільки що, для тощо щоб, незважаючи на те щоб і ін.

Сполучники не тільки поєднують підрядну частину з головною, а й є спів виразниками найрізноманітніших відношень (з’ясувальних, означальних, наслідкових, причинових, часових, умовних тощо), які існують між цими частинами. Напр.: Єсть у нас могутні люди (які?), що немов із сталі (П. Тичина) (означальні відношення). І коленій людині відкрито в нас путь (за якої умови?), якщо вона хоче трудящою буть (П. Тичина) (умовні відношення).

Сполучними словами бувають відносні займенники і прислівники займенникового походження: хто, що, який, чий, котрий, як, де, куди, звідки, коли, чому та ін., які не тільки зв’язують підрядну частину з головною, але й, на відміну від сполучників, є членами речення підрядної частини, напр.: Той ніколи не вмре, хто поліг у бою за Вітчизну. (В.Сосюра). Не поет, хто забуває про страшні народні рани... (Леся Українка),

У ролі співвідносних, або вказівних слів виступають вказівні займенники або прислівники займенникового походження: той, такий, туди, так, тоді тощо, які належать до складу головної частини. Такі слова самого значення не виражають, а тільки вказують на те, що це значення буде передане наступною, підрядною частиною, напр.: О, бідний той, хто крізь завої сині іде самотньо, мовчки, без мети (М. Рильський).

Розташування предикативних частин у складнопідрядному реченні є теж важливим елементом в його побудові. Так, напр., підрядні означальні і підрядні причинові речення завжди стоять після головної частини, інші підрядні речення можуть стояти як після головної частини, так і перед нею або ж в середині її тощо.

Підрядне речення може відноситись до одного члена головного речення, до групи членів або до головного речення в цілому, напр.: До нас ходіте усі, хто за правду не жалує життя оддають (Леся Українка). (Підрядне речення відноситься до слова усі).

Функції складнопідрядних речень у мові дуже важливі, оскільки вони, як і інші типи речень в українській мові, є основним засобом формування, вираження і повідомлення думки. Крім того, саме цей тип речень дає змогу виділити у висловленні головне й підрядне, сконцентрувати увагу на основній частині повідомлюваного.