II. Концептуальні положення

• Розвиток людини здійснюється стрибкоподібно, декіль­ кома щаблями. Перший з них — народження фізичного тіла. У віці семи років народжується перше духовне тіло, завдяки чому починається самостійне внутрішнє емоційно-образне життя. У віці 14 років "народжується друге духовне тіло", що створює умови для самостійного емоційного життя і мислен­ ня, а у 21 рік відбувається народження людського "Я". Кож­ ний із названих циклів життя висуває у процесі виховання і навчання свої завдання, ціпком специфічні вимоги.

• Природовідповідність: розвиток дитини відбувається за заздалегідь заданою, генетично детермінованою програмою, передує навчанню і визначає його; спонтанність вільного роз­витку природних задатків; "ідучи за дитиною", створення максимально сприятливих умов для виявлення її природних здібностей. Вчителі мають враховувати: розвиток людини, відбувається у ритмі семи років. Визнання індивідуальності дитини, таємничого у кожному.

• Вільне виховання і навчання, без примусу, насильства, духовного і тілесного. Відмова від влади над дітьми.

• Свобода як засіб виховання. Свобода навчання, вихо­вання та творчості.

• Виховання і навчання пристосовуються до дитини, а не вона до них.

• Дитина у процесі навчання сама проходить, осягає всі етапи розвитку людства. Тому не треба забирати "дитинст­во", інтелектуалізувати розвиток завчасно.

• Навчання невіддільне від виховання: будь-яке навчання є одночасно і вихованням певних якостей особистості.

• Екологія і культ здоров'я.

• Культ творчої особистості, розвиток індивідуальності за­собами мистецтва.

• Імітація як засіб навчання.

• Поєднання європейської і східної культур: вчення Хрис­та та уявлення про особистість як сукупність фізичного тіла та ефірного, астрального.

• Єдність розвитку розуму, серця і руки.

• Опора на авторитет педагога, школа одного вчителя впродовж 8—9 років (щоб уникнути стресів).

• Школа для всіх.

• Єдине життя педагогів і учнів.

• Обережність, увага, дбайливість, ненасилля та допомога, але насамперед любов до дитини.

• Розвиток образного сприйняття світу.

• Збереження об'єктивності знань і прагнення зробити їх частиною реального життя.

• Важливість не результату, а процесу.

• Велика увага естетичному розвиткові і трудовому вихо­ванню.

Ш. Мета і завдання технології

В основі вальдорфської педагогіки лежить найцікавіше ан-тропософське вчення про індивідуальність людини, основні компоненти якої — тіло, душа і дух. Р. Штейнер писав про чотири могутніх галузі цивілізації — пізнання, мистецтво, релігію і моральність, які можуть гармонійно поєднуватися в одному корені — людському "Я". Це "Я" виступає у трьох головних функціях людської душі — волі, почуттях та мис­ленні, які перебувають у стані безперервного руху.

Головна мета цієї педагогіки — розвивати новий спосіб пізнання. Адже для фізичних почуттів відкритий лише фізич­ний світ, а людина — істота духовна, яка має, крім фізичного тіла, ще й душу. Р. Штейнер надавав особливого значення розвиткові "духу" та "душі", а також розкриттю здібностей душі дитини, сприянню її духу в житті.

Завдання вальдорфської школи в тому, щоб впродовж три­валого часу розвивати здібності, а не збирати знання; її кредо — це відмова від влади над дітьми.

Головне завдання вчителя вальдорфської школи — допо­могти дитині в її духовному самовизначенні, створити макси­мальні умови для розвитку та закріплення її індивідуальності.

Дитина — громадянин трьох світів: матеріального, душев­ного і духовного. її "Я" — це мікрокосм, який усією своєю істотою пов'язаний з макрокосмом. їй потрібна допомога в

49

осягненні духовного, яке надходить у вічній істині, доброті, любові. Вчителі цих шкіл намагаються допоши-ти своїм ви­хованцям оволодіти антронософським мисленням.