2. 4. Діалектні форми означень

Досліджувана нами, збірка казок, записана гуцульським діалектом, але як вже згадувалося, при підготовці їх до друку мова наближена до літературної. Однак деякі особливості збережені. Зокрема, для гуцульського діалекту властиве скорочення займенника за рахунок усічення перших складів: ’го,’ ї (його, її).¹

Це можна побачити у реченнях:

Ї дочка пішла шукати легкого хліба (с. 58);

Думав, що го кінь мої кістки в повітрі рознесе (с. 74).

Також виявлено такі діалектні форми займенників: меї, цего, сво′ї, свойому, свему, цему, цеї. Це можна підтвердити прикладами:

Приступай до меї світлиці (с. 63);

Ану прийму до свого палацу цего хлопця та й його маму (с. 45);

Тоді сказав Попелюжник сво′ї нареченій та й свойому тестеви (с. 32);

І як зять повернувся, король оголосив по всій країні: весь народ має зійтися до столиці, щоби видіти, як передає король свему зятеви Попелюжникови, простому, невченому хлопцеви з села свою королівську корону (с. 65);

Тоді той король дав повідомлення цему королю (с. 44);

Радьте мене, як я маю вийти з цеї біди (с. 32).

Для гуцульського мовлення, як і для бойківського, характерна заміна буквосполучення дн на подвоєне н: бінний, рінний (бідний, рідний).¹²

Це яскраво можна побачити у реченнях:

Зайшов він у свою рінну хату і зачав розказувати мамі й братам (с. 35);

Хто буде такий, щоби найшов його дочку, то віддасть її за него заміж, хоч би був бінний» (с. 64).

Також у «Казках Гуцульщини» вжито такі діалектні форми означень: оден, посліднім, данцьовитий, багацька, дідичеве, проспанський, невидющий, хорішний, теменна, делікатної та ін. Це можна підтвердити прикладами із казок:

― Тату, ― сказала вона, ― ви не знаєте, я вам все отут розповім, на оцім кроці посліднім (с. 71);

Але, ― каже баба, ― той наречений дуже данцьовитий хлопець, дуже файно данцює (с. 72);

А вона, знаєте, була багацька дівчина (с. 43);

Мусили люди іти на дідичеве поле робити (с. 227);

Чи навіть проспанський буде хлопець, чи царевич, чи королевич(с. 26);

Зараз вийде кінь невидющий і шабля невидюща (с. 31);

Жаба таки перескакувала один поріг, хорішний, та й другий, хатній, та й скаче попід стіл, та й на лавицю, там, де сидів її наречений (с. 35);

Ми ж прийшли вже путь теменну (с. 76);

Така файна дівчина показалася, що хлопець за сторопів, бо ще в світі не видів такої делікатної дівчини (с. 34).

Підсумувавши, варто сказати, що у «Казках Гуцульщини» найчисельнішою групою є узгоджені означення, які виражені прикметниками, займенниками, числівниками, прикметниковими та дієприкметниковими зворотами. Поряд з узгоджуваним означенням у формі прикметника, дієприкметника, займенника і числівника також вживаються і неузгоджені означення. У казках також вживаються прикладки та діалектні форми означень.

Розділ 3 додаток, як другорядний член речення в «казках гуцульщини»

Перша книга українських народних казок започатковує серію, що складається з регіональних збірок. Казки згруповані за етнографічними регіонами, серед них є і «Казки Гуцульщини».

У «Казках Гуцульщини» ми виявили 200 додатків, які згодом поділили на прямі та непрямі.

В аналізованих казках додаток позначає:

1) об’єкт, на який переходить дія:

Ідіть беріть мітли і виметіть з тих погорених кістки;

2) об’єкт чуття, думки, мовлення, мислення, бажання, прагнення доповнити дію:

Тільки він може дати покуту, більше ніхто (с. 158);

3) об’єкт володіння, передачі і присвоєння:

Від дєді й від мами він мав парцелю грунту за лісом, сінокос (с. 153);

4) адресат дії:

Я приніс усі твої пірвані черевики і дав їх твому татови (с. 153);

3.1. Прямий додаток

Прямих додатків у казках ми виявили 136 одиниць: нічого, стіни, душі, лиш кусок сала, царя, легіня, дороги, город, дерево, дівчини, тепло, струцень, глек, обід, правду, принежду, мене, пацюки, косу, мами, мітли, пальці, харчу.

Це можна підтвердити реченнями з тексту:

Та я не знаю до вас дороги (с. 151);

Засоромився цар від цих слів легіня (с. 161);

Поцілував хлопець царя в руку та й пішов ( 152);

Ану клади пальці на струни, а в другу руку бери смик і тягни по струнах (с. 164);

А там більше нічого не видно, лиш стіни залізні (с. 150);

Ідіть беріть мітли і виметіть з тих погорених кістки (с. 169);

Він замкнув свою хату, узяв косу з клинка та й пішов косити свою царину (с. 154);

Таких, як ви дали тому чоловікови, що приніс лиш кусок сала (с. 150);

Прямий додаток є конструктивно необхідним і у «Казках Гуцульщини» завжди реалізується тільки при перехідному дієслові. Семантично прямий додаток може означати:

1) об’єкт фізичної дії:

Поцілував хлопець царя в руку та й пішов ( 152);

Не встигнула вона і оком моргнути, як хлопець перекопав весь город (с. 163);

2) об’єкт сприйняття:

Він дуже хотів побачити дівчину (с. 153);

3) об’єкт почуття:

Він відчував від його погляду холод (с. 162);

При дієсловах руху прямий додаток може означати просторовий об’єкт. Залежно від семантичної диференціації перехідних дієслів і значеннєвого відношення, властивого підрядному словосполученню, що відображає зв’язок між дією та її об’єктом, прямі додатки ми поділили на :

1. Додаток означає наявний до початку дії предмет, на який дія переходить повністю, охоплюючи, змінюючи, переводячи його до іншого стану:

Хлопець поломав палицю на багато кусочків (с. 167);

2. Додаток означає предмет, поняття, явище, що виникає як наслідок відповідної дії:

Він розпалив вогнище, яке здавалося, що розтопить весь сніг навкруги (с. 154);

3. Додаток конкретизує, доповнює значення відповідного дієслова, виступаючи у з’ясувальній функції:

Чути пісню було на все село (с. 163);

3. 2. Непрямий додаток

У «Казках Гуцульщини ми виявили 64 непрямі додатки: все, музиканта, наукою, матері, слугів, людей, него, з чортами, татови, гостями, клятьбою, грошей, дєді, татом, ката. Це ми можемо побачити у таких реченнях:

Учув про цего музиканта ― скрипаля оден цар (с. 161);

Розказала про все, що сталося з її дитиною (с. 157);

Я приніс усі твої пірвані черевики і дав їх твому татови (с. 153);

Та гуляла з чортами (с. 153);

Пересватав ціле село дівок ― жодна не хотіла за него йти, бо він був нефайний (с. 153);

Прислав до него до хати своїх слугів, щоби вони його привели (с. 161);

У даних казках ми виявили два різновиди непрямого додатка: прийменниковий:

Та гуляла з чортами (с. 153);

та безприйменниковий:

Прислав до него до хати своїх слугів, щоби вони його привели (с. 161);

Микита просить усіх людей (с. 155);

У «Казках Гуцульщини» безприйменниковий непрямий додаток виражається:

1) давальним відмінком:

Я приніс усі твої пірвані черевики і дав їх твому татови (с. 153);

2) орудним відмінком:

Проста хатина в них, луб’ям укрити (с. 165);

Семантично безприйменниковий непрямий додаток у казках виражає:

1) знаряддя дії:

Хлопець так рубнув сокирою, що аж іскри пішли (с. 157);

2) об’єкт зіставлення:

Він в сім’ї був старший, і вищий навіть за батька(с. 149);

3) об’єкт навчання:

Його навчали співу змалку (с. 165);

4) суб’єкт дії, стану:

Не вірилося матері, що ї син таке зробив (с. 143);

5) особу чи предмет, на яких спрямоване почуття:

Зраділи слуги дочці короля (с. 144);

6) об’єкт руху:

Замахнувся легінь рукою, і вдарив з усією силою (с. 154);

У «Казках Гуцульщини» непрямий додаток за своїм семантичним спрямуванням може позначати:

1) об’єкт розумової діяльності:

Вона була дуже хвора, ніхто про видужання вже не думав (с. 152);

2) об’єкт дотику:

Спершись на плече матері дочка гірко заплакала (с. 168);

3) доповнення одного об’єкта іншим:

Всі гості підхопили пісню скрипача і з’єдналися всі голоса (с. 167);

4) спрямування дії, виконуваної суб’єктом, на об’єкт:

По неї засміялася і матір з батьком (с. 146);