Переходячи до третього питання «Види виборчих систем» варто враховувати, що існують три виборчі системи: мажоритарна, пропорційна і змішана.

Історично першою виборчою системою була мажоритарна (фр. majoritare - більшість), в основі якої лежить принцип більшості. Це система, при якій переможцем на виборах визнається кандидат, який набрав встановлену виборчим законом необхідну більшість голосів. З урахуванням набраної кандидатом кількості голосів виділяють кілька різновидів мажоритарної виборчої системи:

- Мажоритарна система кваліфікованої більшості. Відповідно до неї, кандидат повинен набрати встановлену законом кількість голосів. У відсотковому відношенні вона завжди повинна бути більша за абсолютну більшість, тобто більша половини існуючих виборців плюс один голос.

- Мажоритарна система простої більшості. При такій системі потрібно набрати половину плюс 1 голос від кількості поданих і визнаних дійсними голосів. Іноді цей різновид називають французькою моделлю, тому що вона часто використовувалася для обрання президентів Франції. Нині за цією системою обирають президентів Австрії, Росії, України та інших країн.

- Мажоритарна система відносної більшості. При цій системі обраним вважається той кандидат, який одержав найбільшу кількість голосів у порівнянні з будь-яким іншим кандидатом (списком). Дана система використовується в США, Великобританії, Індії та інших країнах.

Достоїнства мажоритарної системи полягають у тому, що в ній закладені можливості формування стабільного і ефективно працюючого уряду; вона дозволяє великим, добре організованим політичним партіям легко перемагати на виборах і створювати однопартійні уряди. Недоліками її є: врахування при розподілі парламентських мандатів лише факту одержання кандидатом відносної більшості голосів і ігнорування голосів, відданих всім іншим кандидатам; відсутність в органах влади представників від значної частини виборців; партія, що одержала менше голосів, ніж її суперники, може бути представленою в парламенті більшою кількістю депутатських місць; дві партії, що набрали однакову або близьку кількість голосів, проводять в органи влади неоднакову кількість кандидатів.

Другим різновидом виборчої системи є пропорційна, при якій розподіл депутатських мандатів між претендентами здійснюється пропорційно набраній ними кількості голосів. Ідея її створення з'явилася на зорі становлення багатопартійних парламентських систем з тієї причини, що мажоритарна система не відбивала плюралізму інтересів політичних сил і закріплювала переваги лише за великими партіями. Вперше пропорційна система була застосована в Сербії в 1888 р. Нині вона існує більш ніж в 60 країнах, у тому числі в Австрії, Швейцарії, США, і може застосовуватися тільки в багатомандатних виборчих округах.

Пропорційна виборча система буває двох різновидів: пропорційна система на загальнодержавному рівні, коли виборці голосують за політичні партії в масштабі країни, а виборчі округи не виділяються; пропорційна система, що ґрунтується на багатомандатних округах, коли мандати розподіляються на основі впливу в них політичних партій. Головне в цій системі - обчислення виборчої квоти, тобто кількості голосів, необхідних для обрання одного депутата.

Наприклад, в окрузі подано 100 тисяч голосів і від округу повинні обиратися 5 депутатів (округ п'ятимандатний). Брали участь у виборах 4 партії. Партія А одержала 57 тис., Б - 23 тис., В - 16 тис., Г - 4 тис. голосів. При даній системі не всі місця одержить партія А, як це було б при мажоритарній системі. Вони будуть розподілені окружною виборчою комісією пропорційно до зібраних голосів. Обчислити квоту повинна центральна виборча комісія, якщо мова йде про загальнодержавний округ, або окружна виборча комісія (своя в кожному окрузі). Виборчу квоту обчислюють по-різному. Спосіб обчислення квоти встановлює виборчий закон країни.

Розподіл місць усередині партійного списку може здійснюватися у такий спосіб:

• по-перше, на основі принципу черговості кандидатів у списку;

• по-друге, у результаті застосування при пропорційній системі

преференційного вотуму. Він дозволяє виборцеві підтримувати голосуванням ту або іншу партію й, разом з тим, віддати перевагу конкретним кандидатам, відзначивши цифрами 1, 2, 3 і т.д. тих осіб, яких він бажав би бачити депутатами в першу чергу. Зокрема, в Австрії дозволяється одна преференція. Данний захід дозволяє позбавити депутатський корпус від засилля партійної верхівки;

- по-третє, шляхом використання методу єдиного не перехідного голосу. Технічно це виглядає так: виборець має один голос, який він може використати не для голосування за партійний список, а для преференційного голосування за одну з кандидатур будь-якого партійного списку кандидатів. Ця система використовується у Великобританії при виборах у нижню палату, в Індії при обранні президента вибірниками.

У деяких країнах, зокрема в Бельгії, застосовується панаширювання (фр. panacher - змішувати одне з одним). Цей термін означає право виборця голосувати за кандидатів з різних партійних списків і виборчих об'єднань. В нашому прикладі з п'ятьма кандидатами виборець може мати 5 голосів і проголосувати, наприклад, за номери 3 і 4 партії А, за номери 5 і 7 партії Б и за номер 2 партії В. Це спотворює принцип партійного підходу, зате дає виборцеві можливість обирати бажаних для себе депутатів.

Иноді використовується принцип з'єднання партійних списків кандидатів. Подібну систему інакше називають блокуванням. Партії блоку, залишаючись фактично самостійними, виступають на виборах із загальним списком кандидатів, а після того як він одержить якусь кількість мандатів, розподіляють їх між собою.

У багатьох країнах передбачається загороджувальний бар'єр, тобто встановлюється мінімальний відсоток голосів (від загальної кількості виборців, що проголосували) за даний партійний список, при якому партія допускається до розподілу мандатів. В Ізраїлі він становить 1%, у Данії - 2%, в Іспанії й Україні - 3%, в Італії - 4%, у Німеччині, Росії - 5%, у Єгипті - 8%, у Туреччині - 10%. Партія, яка не набрала необхідну кількість голосів, у розподілі місць у парламенті не бере участі.

До переваг пропорційної системи можна віднести те, що сформовані з її допомогою органи влади відбивають реальну картину політичного життя суспільства, розподіл політичних сил; вона забезпечує систему зворотного зв'язку між державою і органами громадянського суспільства; сприяє розвитку політичного плюралізму і багатопартійності. Недоліками її є складності у формуванні уряду в силу того, що відсутня домінуюча партія із чіткою програмою; створюються багатопартійні коаліції, у які входять партії з різними цілями. Створені на такій основі уряди бувають нестабільними; політичні сили, які не користуються підтримкою в рамках всієї країни, можуть одержати представництво в органах влади; голосування відбувається не за конкретних кандидатів, а за партії, що не дозволяє встановити безпосередні й міцні зв'язки між депутатами й виборцями; у зв'язку з тим, що голосування йде за політичні партії, формується сильна залежність депутатів від її керівництва, вони втрачають самостійність при прийнятті важливих законів.

Нарешті, існує змішана виборча система, що поєднує елементи названих вище систем. Це - паралельне використання при формуванні представницького органу або його палати мажоритарної і пропорційної систем. Наприклад, Державна Дума Росії обирається на основі поєднання мажоритарного й пропорційного принципів: 225 депутатів обираються за одномандатними округами і 225 - за партійними списками.

Розрізняють два різновиди змішаної виборчої системи. Перша з них заснована на переважному використанні мажоритарної системи. Вона застосовується в Італії для обрання представників до Палати депутатів. У кожному з виборчих округів 75% місць парламентаріїв розподіляються за мажоритарною системою відносної більшості, а 25 % - на основі суперництва партійних списків за пропорційною системою.

Другий різновид заснований на переважному використанні пропорційної системи. Вона застосовується, наприклад, у Греції, де відповідно до виборчого закону 1989 р. 288 депутатів обираються в територіальних округах, а 12 - у загальнонаціональному окрузі. Змішана виборча система використовується також в Албанії, Болгарії, Угорщині, Грузії, Латвії й деяких інших країнах.

Сучасна виборча система України є змішаною і ґрунтується на положеннях Конституції України 1996р. (Розділ III. Вибори. Референдум.) і Закону України «Про вибори народних депутатів України» (2005р.). Відповідно до цих положень, 450 депутатів Верховної Ради обираються за списками кандидатів у депутати від політичних партій і виборчих блоків у багатомандатному загальнодержавному окрузі на основі пропорційного представництва. Виборча квота обчислюється шляхом розподілу кількості голосів виборців у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, поданих за списки кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, які подолали 3%-й загороджувальний бар'єр, на число мандатів у багатомандатному виборчому окрузі, тобто на 450. Кількість голосів, відданих за список кандидатів у депутати від кожної політичної партії (блоку), ділиться на цю квоту. Отримане ціле число і є кількістю мандатів цієї партії (блоку). Дробові залишки використовуються для розподілу мандатів, які залишилися нерозподіленими. Кандидати від політичних партій (блоків) вважаються обраними в порядку черговості за списком.

Підводячи загальний підсумок відзначимо, що вибори являють собою важливу складову політичної системи і важко передбачувані прояви політичної інженерії. Вибори - це основа демократії, головний і найбільш адекватний спосіб вираження волі виборців. Підготовка й проведення виборів, визначення їхніх результатів багато в чому залежать від типу виборчої системи, яка діє в країні. Виборчий процес у тій або іншій країні служить відображенням демократизації суспільства. Однак «дзеркальної відповідності» складу парламенту соціальній структурі суспільства не досягнуто ще в жодній країні. Це свідчить про необхідність удосконалювання мажоритарної, пропорційної і змішаної виборчих систем з метою найбільш повного і точного відбиття волі виборців.

* * *

В довідковій літературі з даної теми дивиться наступні статті:

Политология. Словарь-справочник. – М., 2000. Ст.: «Выборы», «Мобилизационная политическое участие», «Технологии политические», «Права человека», «Процесс политический».

Библиотека словарей. Политология. / Погорелый Д.Е. – М., 2008. Ст.: «Активное избирательное право», «Выборы», «Избирательная система».

Социологическая энциклопедия. В 2-т. – М.: Мысль, 2003. Ст.: «Выборы», «Избирательная система», «Право», «Плюрализм».

Політичний енциклопедичний словник. – К., 2004. Ст. «Активність політична», “Діяльність політична”, “Вибори”, “Демократія”, “Політичний процес”, «Плюралізм політичний».