103.Поняття про адаптацію, її механізми та види.

Адаптація (лат. оголошення - к; Aptus - придатний, зручний; aptatio - прикладання;. Пізньо-лат adaptatio - пристосування) - сукупність пристосувальних реакцій живого організму до мінливих умов існування, вироблених у процесі тривалого еволюційного розвитку (філогенезу) і здатних перетворюватися, вдосконалюватися протягом індивідуального розвитку (онтогенезу).

Виділяють два види адаптації:

а)         термінову, але нестабільну;

б)         довготривалу, але відносно стабільну (комулятивну).

Термінова адаптація - генералізована (загальна) мобілізація

організму до граничноможливого рівня. Вона розвивається у відповідь на дію будь-якого чинника (фізичного, хімічного, біологічного чи со-ціального), який здатний порушити гомеостаз, психологічний ком-форт і звичну діяльність. На цьому етапі відбувається активізація ба-гатьох функцій організму. Головна мета його - мобілізація енергетич-них ресурсів організму та розподіл їх між органами і тканинами, які відповідають за адаптацію.

Довготривала адаптація - результат поступового тривалого або багаторазового впливу на організм одного і того ж чинника за по-стійних умов. В процесі цього виду адаптації в організмі відбувається більш глибока перебудова, Цей етап визначається активізацією функ-цій органів, які відповідають за конкретну адаптацію. Як наслідок -відбувається підвищення синтезу нуклеїнових кислот та білків. Про-цес охоплює усі ланки функціональної системи (нейрогуморальну, рухову, вегетативну), наслідком чого є підвищення життєспроможно-сті організму.

 

Механізм розвитку довготривалої адаптації зводиться до того, що при застосуванні підвищених навантажень необхідна для виконан-ня роботи гіперфункція здійснюється ще негіпертрофованим органом, і збільшення функціонального навантаження на одиницю маси клі-тинних структур цього органа викликає активізацію синтезу нуклеїно-вих кислот і білків. При стабільному функціональному навантаженні цей процес спочатку гальмується, а потім призупиняється.

Існує три механізми адаптацій :

 1.пассівний шлях адаптації - за типом толерантності , витривалості ;

2.адаптівний шлях діє на клітинно- тканинному рівні ;

3.резістентний шлях - зберігає відносну сталість внутрішнього середовища

Специфічні адаптивні механізми , властиві людині , дають йому можливість переносити певний розмах відхилень факторів від оптимальних значень без порушення нормальних функцій організму. Зони кількісного вираження фізичного навантаження , що відхиляється від оптимуму , але не порушує життєдіяльності , визначаються як зони норми . Їх дві : відхилення в бік недоліку дозування фізичного навантаження й убік надлишку . Подальший зсув може знизити ефективність адаптивних механізмів і навіть порушити життєдіяльність організму. При крайньому недоліку навантаження або її надлишку виділяють зони пессімума . Адаптація до будь-якого фактору пов'язана з витратами енергії . У зоні оптимуму активні механізми не потрібні, і енергія витрачається на фундаментальні життєві процеси , організм знаходиться в рівновазі з середовищем . При збільшенні навантаження і виході її за межі оптимуму включається адекватні механізми .