2. Геополітика та основні геополітичні концепції.

Сучасний світ стрімко змінюється, змінюються й політичні системи, й розстановка політичних сил на міжнародній арені. Останнє десятиліття ХХ століття ознаменувалося серйозними політичними подіями: розпадом Радянського союзу, об’єднанням Німеччини та «парадом суверенітетів» - появою цілої низки незалежних держав у Східній Європі, ліквідацією воєнно-політичного блоку країн-учасниць Варшавського договору та переорієнтацією цілей Північноатлантичного Альянсу. Із закінченням «холодної війни» світ, що тривалий час сприймався як двополюсний, став втрачати звичні обриси. На політичну арену прагнуть вийти нові «гравці» - могутні держави і новостворені державні утворення, укладаються нові союзи і альянси.

Події, що відбуваються на міжнародній арені, не залишаються без уваги політичної науки. Вивченням проблем світового співтовариства, пов’язаних із пошуком і здійсненням політичної стратегії на глобальному та регіональному рівнях, займається спеціальна галузь політичного знання – геополітика.

Термін “геополітика” у науковий обіг вперше було введено шведським вченим Р.Челленом. Він розумів під ним науку, яка розглядає державу як географічний організм. Першу спробу пов’язати політику і географію належить німецькому вченому Ф.Ратцелю. Він вивчав політику різних держав, виходячи з їх географічного положення. Саме йому належить відомий вислів “життєвий простір”, який є центральним у німецькій геополітичній школі. Ідеї німецького вченого К. Хаусхоффера про забезпечення державами свого життєвого простору шляхом розширення сфери панування, зокрема, за рахунок територіальної експансії, були вміло обіграні нацистською пропагандою в 30-40 рр. ХХ століття, яка зробила їх основою зовнішньополітичної доктрини Третього рейху.

Геополітика – політологічна концепція, що виходить із визнання залежності політичних процесів від територіально-просторового розташування держав, вона вивчає вплив географічних факторів (географічних границь, клімату, розміру території, кількості населення, наявності природних ресурсів та ін.) на стан і еволюцію економічної, політичної та соціальної систем суспільства.

Геополітику часто порівнюють із грою в шахи ( зумовленість сучасної політики географічними факторами розглядається за допомогою визначення її «центрального поля», «вертикалей», «горизонталей», «діагоналей», позначенням «сильних позицій» та «потенційних слабких місць»). Такі порівняння політичних подій, що відбуваються на міжнародній арені, з боями на шахівниці, зовсім не випадкові. У сучасному світі, так само як і на шахових полях, встановлюється панування тих або інших впливових сил, у певний історичний момент на перший план виходять окремі активні «фігури», розігруються мудрі комбінації, реалізуються стратегічні плани різних «гравців», встановлюється контроль над певними територіями та ін.

До середини ХХ століття геополітика остаточно оформляється як самостійна область політичної науки зі своїм предметом дослідження та категоріальним апаратом. До основних понять і категорій, що використовуються в геополітичних дослідженнях, можна віднести такі, як геостратегія (основні напрямки діяльності держав), геостратегічні лінії (порядок просторової організації основних політичних сил), геостратегічні регіони ( зони контролю і впливу регіоноутворюючих держав), геополітичні регіони ( зони стійких політичних, економічних і культурних зв’язків між державами) та ін.

Розрізняють дві основні концепції геополітики ( за Ф.М. Кирилюком, А.Є. Конверським та іншими) : телурократична, або євразійство і таласократична, або атлантизм.

1. Телурократична концепція в основі своїй ставить принцип континентальної могутності держав. Представниками євразійства є англійський дослідник М.Маккіндер та американський вчений З.Бжезинський.

М.Маккіндеру належить концепція “хартленду”, або серединної землі, якою є Євразія. Євразія у цій концепції вважається непроникною міццю, непроникною для морських держав. Вона багата природними ресурсами і являється “віссю світової політики”. Маккіндер М. Викладає основну теорію могутності: хто контролює Східну Європу, той контролює Євразію, а отже і Світовий острів (Євразія і Африка), хто контролює Світовий острів, той контролює увесь світ.

Основні положення своєї геополітичної концепції стратегії США З.Бжезинський викладає у праці “Велика шахівниця. Панування Америки та її геостратегічні орієнтири” (1997). На думку вченого головною метою цієї країни є Євразія, політичні впливи на неї. Євразія є великою шахівницею, головними гравцями – Німеччина та Франція; Китай; Індія; Росія. Головною нагородою у цій грі, на думку З.Бжезинського є простір, який займають колишні республіки СРСР – Росія, Україна, Білорусь. Мета США у їх політиці стосовно шахівниці - конфронтація між колишніми республіками, розкол між претендентами на геополітичні впливи. В його інтерв’ю часопису «Тайм» під час розпочатого конфлікту між Грузією та Росією може постраждати Україна. За словами екс-радника президента США, члена правління Центру стратегічних і міжнародних досліджень Америки Збігнева Бжезінського, російську агресію проти Грузії не слід розглядати як якийсь ізольований інцидент, оскільки в Росії не сприймають пострадянську реальність, під загрозою незалежність пострадянських країн, у тому числі і України.

2. Таласократична, або атлантизм. Основу концепції становить принцип морської могутності держав. До представників Атлантизму належать американські вчені А.Мехен і М. Спайкмен.

Американський вчений А.Мехен присвятив підтвердженню цієї концепції працю «Вплив морської сили на історію». Тут він формулює формулу морської могутності держав.

Морська могутність = військовий флот + торговельний флот + військово-морські бази.

Інший американський вчений М.Спайкмен вважає, що континенти беруть енергію з морського узбережжя, берегових зон.