3. Політичний прогноз і футурологія.

Розроблення політичного прогнозу різних видів включає такі основні етапи:

• передпрогнозна підготовча орієнтація або стадія. На цьому етапі відбувається уточнення завдання на проноз: характер, масштаби, об’єкт, періоди, формулювання цілей і задач, робочих гіпотез;

• побудова вихідної (базової) моделі прогнозованого об’єкта. Нерідко для цього використовуються методи системного аналізу, математичного моделювання та ін. Цей етап розпочинається з опису об’єкта. Спочатку виробляється загальне, попереднє, так званий первинний опис. Він містить дані про найбільш узагальнених показниках (характеристиках) об’єкта, далі уточнюються структура об’єкта, склад і взаємозв’язок його елементів. Наступним завданням цього етапу є рішення проблеми заміру отриманої інформації (особливо для математичного моделювання). Це перш за все вибір та уніфікація шкал виміру змінних, обробка вихідної інформації, її вимірювання і оптимальне використання;

• збір даних прогнозного тла та їх вимірювання (наприклад, тенденції соціально-економічного розвитку, соціальна та міжнаціональна обстановка, вектор суспільної думки і т.д.). Прогнозне тло – сукупність зовнішніх по відношенню до об’єкту прогнозування умов, суттєвих для рішення задачі прогнозу;

• побудова динамічних рядів показників – основи майбутніх прогнозних моделей методами екстраполяції. Можливе узагальнення цього матеріалу у вигляді прогнозних сценаріїв;

• побудова серії попередніх (гіпотетичних) пошукових моделей прогнозованого об’єкту шляхом аналізу профільних (основних) і фонових (допоміжних) показників з конкретизацією мінімального, максимального і найбільш вірогідного значень;

• побудова серії нормативних (ідеальних) моделей. Під час створення таких моделей бажано порівняння абсолютних показників нормативних характеристик об’єкта з відносними показниками;

• оцінка вірогідності, точності і обґрунтування прогнозу – уточнення гіпотетичних моделей, зазвичай методами опитування експертів;

• вироблення рекомендацій для ухвалення політичного рішення на базі співставлення пошукових і нормативних моделей. Для уточнення рекомендацій можливий ще одне опитування населення та експертів;

• критичний розбір підготовленого прогнозу.

Прогнозне моделювання може здійснюватись в наступних формах:

• мовний опис

• графічне представлення у вигляді графіків, креслень та ін.

• блок-схеми – найбільш розповсюджений спосіб опису політичних моделей. Його використання у прогностичних цілях обмежено, оскільки найчастіше цей спосіб моделювання використовують для опису діючих політичних об’єктів

• математичний опис – у вигляді формул і математичних операцій; широко використовується у прогнозуванні електоральної поведінки у період виборчої кампанії.

Основні етапи побудови прогнозу щодо політичного об’єкту

Політичне прогнозування варто відрізняти від утопій та футурологічних концепцій.

Утопія у широкому значенні – це своєрідний вид науково-художньої творчості , соціального проектування, який існує в різних жанрах і формах і що дозволяє створювати образи бажаного або небажаного майбутнього. Термін введений англійським мислителем Т.Мором, автором книги “Утопія” (1516). Утопізм – процес мислення, що оперує ідеями, зверненими в ідеальне, фантастичне майбутнє. Кожний політичний рух розробляє свій міф, що має прийматися як надія, котра наповнює сенсом колективні дії.

Футурологія (від лат. futurum – майбутнє, і грець. logos – слово, поняття, вчення) – галузь теоретичних досліджень, наукових знань, соціальних прогнозів і уявлень про майбутнє Землі та людства, держав та народів. Саме поняття «футурологія» з’явилося у 1943 р. у Німеччині. Термін ввів німецький соціолог О.Флехтхгейм для позначення «філософії майбутнього», як допоміжної науки воєнної стратегії, яка розглядалась як наука, вільна від будь-яких ідеологічних і соціально-утопічних доктрин. Поширюючись на Заході в перші повоєнні десятиріччя, цей термін вживався у розумінні «історії майбутнього», «науки про майбутнє», «дослідження майбутнього». Спільною рисою численних тогочасних футурологічних теорій було намагання конструювати у них перспективи розвитку людства на базі технологічного способу виробництва, показати майбутнє суспільство, що базується на машинній праці (індустріальне суспільство). Серед низки течій футурології у 60-ті роки ХХ століття виділилися основні: апологетична (консервативна), ліворадикальна і реформістська. Представники першої (З.Бжезинський, Г.Кан, Р.Арон та ін.) обстоювали думку про можливість реформування сучасного капіталізму без радикальної зміни основ. Ліворадикали (А.Ускоу, Р.Хейлбронер) намагалися довести неминучість катастрофи «західної цивілізації» під впливом науково-технічної революції. Реформісти (Д.Белл, А.Тофлер, Р.Юнг) відстоювали необхідність зближення капіталізму з соціалізмом. У 70-80-ті роки найбільшого поширення набуло глобальне моделювання перспектив розвитку людства на основі використання електронно-обчислювальної техніки. Тут виокремилися песимістичний і оптимістичний напрями футурології. Прихильники песимістичного напряму (Дж.Форрестер, Д.Медоуз та ін. прибічники Римського клубу) пророкують неминучу загибель людства за незмінності глобальних витрат матеріально-сировинних, паливно-енергетичних ресурсів, а також за демографічної, екологічної та продовольчої кризи. Представники оптимістичного напряму (А.Печчеї, Е.Тоффлер, М.Месарович, Е.Шумахер та інші) оптимістичніше ставляться до здатності «нової цивілізації» розв’язати існуючі глобальні проблеми; великі надії покладають на науково-технічних прогрес.

Слід зауважити, що галузь дослідження у футурології нечітко визначена і поєднує передбачувальні функції різних соціальних наук. У ній розглядаються як перспективи розвитку людства в цілому (глобальне прогнозування), так і окремих сфер громадянського життя (наука і техніка, культура й освіта, економіка й політика).

Найефективнішим методом у футурології є моделювання суспільних процесів, розроблення сценаріїв можливого і бажаного майбутнього з урахуванням змінного впливу самого прогнозу. Прогностичні моделі будуються за допомогою інтегрування результатів анкетування експертів, “мозкових атак” фахівців, спеціальних ігрових ситуацій. Авторами різних футурологічних концепцій є: Д.Белл, З.Бжезинський, Г.Кан, Р.Арон, Ф.Бааде, Р.Юнг, Дж.Гелбрейт, У.Ростоу, Г.Маркузе, О.Тофлер, Ю.Хабермас. Над передбаченням про майбутнє людства працюють спеціальні науково-дослідні організації в США, Європі, Росії та інших країнах. Сьогодні головна увага футурології зосереджується на проблемах екології, розробленні концепції «нового світового порядку», постіндустріального (інформаційного) суспільства.