2. Основні концепції і принципи демократії.

З часів першого вживання терміна “демократія” між вченими і публічними політиками ведуться нескінченні спори, щодо його змісту, окремих складових демократії, спрямованості, етнічної оцінки тощо. На цьому тлі з’явилося декілька інтерпретацій змісту демократії: в широкому сенсі її розуміють як суспільну систему, що ґрунтується на добровільності всіх форм життєдіяльності громадян; в інших випадках її тлумачать більш конкретно – як форму держави, в якій всі громадяни володіють рівними правами на владу (на відміну від монархії чи олігархії); врешті, демократію визначають як ідеальну модель громадського устрою, визначений суспільний світогляд, що базується на цінностях свободи, рівноправності, прав людини.

У політичній науці виділилися окремі концепції демократії.

Ліберальна концепція (Т.Гоббс, Дж.Локк, Ш.-Л.Монтеск’є) розглядає демократію як відповідальне і компетентне правління. Ліберальна ідея “суспільного договору” як основи утворення держави і концепція розподілу влад як умова обмеження влади правителя обумовили принципи взаємовідносин громадянина і держави: народ є джерелом влади; він делегує свою волю через обраних повноважних представників; особистість автономна щодо держави і суспільства; парламентська форма представницької демократії може бути ефективною, оскільки спирається на підтримку більшості людей; лише Конституція закріплює обсяг тих повноважень, які народ передає своїм обранцям тощо.

Концепція прямої (колективістської) демократії, одним із авторів якої був Ж.-Ж. Руссо, відкриває принцип представництва. Демократію розуміють як пряме правління народу, що сам здатен висловити свою власну волю.

Концепція соціалістичної демократії, на відміну від ліберальних настанов, трактує її як форму і засіб класового панування. Даний підхід мав дві традиції – ортодоксальну (К.Маркс, Ф.Енгельс, В.І.Ленін) та реформістську (Е.Бернштейн, К.Каутський). Ортодокси ідентифікували демократію з диктатурою пролетаріату, а соціал-реформісти трактували її як своєрідний компроміс різних соціальних сил.

Концепція плюралістичної демократії, розроблена на рубежі ХІХ-ХХ ст. (М.Вебер, Г.Ласкі, С.Ліпсет та ін.), ґрунтується на ідеї політичного плюралізму та включенні в життя сучасних країн множини громадських рухів і партій, які мають різні політичні цілі та виборюють владу.

Серед політологів є також послідовники елітарної концепції демократії (Й.Шумпетер, Ж.Бодуен, П.Бірнбаум, Р.Арон, Д.Бернхем), які вважають, що слід відштовхуватися не від ідеалу демократії, а від практики, що єдина може вважатися нормою. Підготовка й прийняття політичних рішень вимагає “поділу праці” на управлінців (політичну еліту) та керованих.

Автори теорії “хвиль демократизації”, (наприклад, С.Хантінгтон “Третя хвиля. Демократизація ХХ ст.) вважають, що розбудова сучасних інститутів демократичного правління відбувалася в три етапи з підйомами і тимчасовими занепадами, але на кожному етапі це стосувалося цілої окремої групи країн. Періодами підйому хвиль демократії у ХХ ст. є 20-ті, 50-60-ті, 70-ті та 90-ті роки.

Однак прибічники різних концепцій і теорій є одностайними у виділенні загальних ознак демократії: визнання народу джерелом влади і сувереном у державі; рівноправність громадян; підлеглість меншості більшості під час прийняття рішень; повага до прав та інтересів меншості; виборність ключових органів держави.

З цього випливають і головні характеристики демократичного режиму:

1. Участь населення у формуванні та здійсненні державної влади.

2. Поділ влади на незалежні гілки – законодавчу, виконавчу і судову.

3. Планування закону у всіх галузях суспільного життя.

4. Утвердження правової держави, функціонування громадянського суспільства.

5. Наявність легальної опозиції; дії її у межах закону.

6. Виборність та змінюваність центральних і місцевих органів державної влади, їх підзвітність виборцям; легітимність державної влади.

7. Функціонування багатопартійної (чи двопартійної) системи.

8. Незалежність засобів масової інформації від цензури, існування принципу гласності.

9. Домінування у політиці методів переконання, узгодження, компромісу; звуження до необхідного мінімуму легальних засобів насильства.

10. Законодавче регулювання і демократичний контроль діяльності силових структур.

11. Відсутність у суспільстві й державі пануючої офіційної ідеології.

12. Відокремлення церкви від держави; невтручання останньої у справи церкви й релігії; світський характер державної влади, дія у суспільстві свободи совісті та віросповідань

13. Максимальне забезпечення прав національних меншин.

Демократичні суспільства не позбавлені й негативних явищ: тимчасових політичних конфліктів і криз, економічних негараздів, корупції в державних органах влади, злочинності та ін. Проте, критикуючи дії влади, більшість населення все ж свідомо підтримує демократичні цінності.

Виходячи з характерних ознак демократичного режиму можна визначити основні критерії та принципи демократичної організації суспільства, від яких залежить не лише оцінка зрілості суспільства, а й визначення напрямів його подальшої демократизації.

Одним з головних критеріїв демократичності суспільства є наявність фундаментальних справ і свобод людини. Розуміння пріоритетності (верховенства) прав людини над будь-якими іншими правами та інтересами (класовими, партійними, національними та ін.) мусить бути нормою сучасної політичної культури. Справжній демократизм вимагає усунення дистанції між проголошеними правами та їх реальними втіленням.

До основних принципів демократії належать: більшість, плюралізм, рівність, поділ влади, виборність, гласність та незалежний контроль.

Принцип більшості застосовується у демократичному суспільстві внаслідок волевиявлення народу стосовно якогось – важливого питання; більшість врешті-решт визначає позицію влади. Іншими словами, демократія – це не просто влада народу, а влада саме його більшості, що є суттю народного суверенітету.

Парламентська більшість – це необхідна кількість членів парламенту, голоси яких потрібні для прийняття рішення з розглянутих питань. Розрізняють парламентську більшість (абсолютну), коли обраним є кандидат, який набрав 50% плюс ще хоча б один голос від загальної кількості поданих по даному виборчому округу голосів, кваліфіковану (конституційну) – заздалегідь установлену кількість голосів, що перевищує половину (приміром, 2/3, ¾ і т.д.) усього складу тих, хто здійснює обрання, і відносну – переможцем є той кандидат, що здобув хоча б на один голос більше, ніж кожен претендент зокрема.

Принцип більшості в парламенті не слід абсолютизувати і вважати бездоганно демократичним, якщо ігнорується право меншості на опозицію. У демократичному суспільстві і більшість, і меншість громадян є цілком рівними у своїх правах і свободах.

Принцип плюралізму (лат. pluralis – множинний) – дає можливість управляти на основі врахування множинного характеру громадської думки й позицій різних суб’єктів політики. У плюралістичному суспільстві з цією метою меншості надається гарантоване законом право на опозицію.

Принцип рівності випливає із того, що за демократії можлива і навіть неминуча соціально-економічна нерівність громадян. Демократія передбачає лише політичну рівність усіх перед законом, незалежно від соціального і матеріального становища, але не може гарантувати однакового рівня життя. Тому держава під впливом демократичних сил вживає заходів для забезпечення достатнього рівня соціальної захищеності соціальних груп, які потребують допомоги.

Принцип поділу влади передбачає відокремлення законодавчої, виконавчої і судової влади, достатню незалежність їх між собою. У демократичному суспільстві “гілки” влади постійно взаємодіють у процесі формування і здійснення державної політики; будучи наділеними повноваженнями, кожна з влад урівноважує одна одну і не дозволяє жодній з них панівні позиції в суспільстві.

Принцип виборності органів державної влади розуміється як забезпечення в демократичному суспільстві вільних виборів, що докорінно відрізняються від виборів недемократичних і формальних. Усі громадяни мають виборчі права і реальну можливість брати участь у виборах. Обмеження у виборчих правах (окрім передбачених законом) суперечать природі демократії; вони заборонені міжнародними документами, державними конституціями та законами.

Принцип гласності - одна з передумов свободи слова. Передбачає вільний доступ преси, радіо, телебачення, громадськості до інформації про діяльність органів влади, господарських, політичних, громадських організацій. У демократичному суспільстві нормами, зокрема, є відкритість засідань парламенту, державного бюджету та ін. Звісно, ЗМІ повинні відповідати за свою інформацію, а за її перекручення та розголошення державної таємниці нести відповідальність згідно з законом.

Незалежний контроль здійснюється не тільки “згори”, а й “знизу” – як постійне й ефективне стеження за діяльністю державних структур з боку громадськості. Відсутність його породжує бюрократизм, корупцію тощо. Але треба зауважити, що демократичний контроль не має нічого спільного з державним “контролем” за тоталітарного режиму.