2. Типологія і закономірності розвитку політичних систем.

На процес формування і функціонування політики впливають історичні традиції, культура, економічний розвиток, правова система, зрілість громадянського суспільства, геополітичні умови тощо. Тому в сучасному світі виробилося багато підходів до типологізації політичних систем. Якщо за базову ознаку прийняти характер взаємин політичної системи із зовнішнім середовищем, то можна виокремити закриті (автаркії) та відкриті політичні системи. Автаркії мають обмежені зв’язки із зовнішнім середовищем, самодостатні (тобто обмежуються внутрішніми ресурсами розвитку) та не сприймають цінності чужих систем і культур (наприклад, Японія до кінця ХІХ ст., колишній СРСР, Албанія). Відкриті політичні системи рухливі та сприйнятливі, успішно опановують цінності та політичні досягнення інших систем, активно ведуть обмін ресурсами розвитку з зовнішнім світом (це – всі провідні держави сучасного світу та більшість країн, що здійснюють демократичну трансформацію).

Поширеною є типологія французького політолога Ж.Блонделя, який вирізняє п'ять типів політичних систем: ліберальні демократії, радикально-авторитарні (комуністичні) системи, традиційні (збереження наявних соціальних відносин), популістські (властиві країнам третього світу), авторитарно-консервативні. Американський вчений Г. Алмонд визначив чотири типи систем: англо-американську (характерні риси — прагматизм, раціоналізм, основні цінності — свобода особистості, індивідуалізм, добробут, безпека); континентально-європейську взаємодія політичних субкультур із модернізованими інститутами); доіндустріальну, або частково індустріальну, (передбачає поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого поділу владних повноважень); тоталітарну (концентрація влади в руках бюрократичного апарату, монополія правлячої партії, заідеологізованість). Дж. Коулмен поділяв політичні системи на конкурентні, напівконкурентні та авторитарні.

Загалом у сучасній політичній науці найбільш визнаними є три типи політичних систем: демократична, авторитарна, тоталітарна.

Треба сказати, що усі типології є умовними. Насправді не існує “чистого” типу політичних систем, оскільки всі вони, насамперед, є результатом свідомих зусиль людей, що живуть у певний час і в певному місці. До того ж полі­тична система — своєрідне утворення, особливості якого визначаються історичними, економічними, культурними та іншими умовами.

Практика суспільно-політичного життя доводить, що функціонування політичної системи відбувається за двома закономірностями – закономірністю рівноваги і маятника. Перша з них полягає в тому, що кожна політична система, залежно від об’єктивних змін у суспільстві (економічних, екологічних, демократичних, міжнародних тощо), перебуває в постійному русі, є динамічність. Тому вона прагне до збереження свого існування й бореться з усіма силами, які можуть припинити це існування. У прагненні політичної системи до стабільного функціонування, збалансованості полягає закономірність її самозбереження, як вияв закону самозбереження систем. Суть закономірності маятника полягає в тому, що будь яка система, виведена зі стану оптимальної рівноваги, неодмінно спочатку переходить у свою протилежність. При­чому наскільки значним було відхилення системи в один бік, настільки значним буде її відхилення у протилежний. Дією цієї закономірності можна певною мірою пояснити, наприклад, те, що тоталітарний політичний режим спочатку змінюється на свою протилежність — анархію та охлократію і лише в подальшому відбувається еволюція політичної системи до справжньої демократії. Наявність закономірності маятника застерігає від різких змін у політичній системі, як і в суспільстві в цілому.

Існують також закономірності, які характеризують зв’язки політичної системи з економічною, соціальною, духовною та іншими системами. Крім закономірностей функціонування політичної системи в цілому, діють закономірності функціонування й розвитку її окремих елементів – держави, партій тощо.