4. Вхід священика до святилища.

Коли священик висловив перед Богом почування жалю за гріхи, надії на Боже милосердя та попросив Божого благословення на служіння Літургії, входить до святилища, відмовляючи молитву: «Увійду я до Твого дому і в страсі перед Тобою поклонюся Твоєму храмові. Господи, навчи мене своєю правдою і задля моїх ворогів покажи мені дорогу мого перед Тобою ...» Ці слова, як і дальші речення тієї молит­ви взяті з 5-го Давидового псальма. Вони мимоволі нагадують нам на те, як відбувався вхід старозавітних священиків до святилища єруса­лимської святині. Тільки раз у рік міг старозавітній первосвященик переступити поріг Святая Святих, щоб обкадити скинію Завіту. Поза тим вхід до Святая Святих був заборонений під гострими карами.

Новозавітне святилище є без порівняння святішим від старозавітного, бо в старозавітному перебував Бог у виді прозорої хмарки, а в новозавітному святилищі царить Богочоловік Христос у Пресвятій Євхаристії. А Пресвята Євхаристія — це більший скарб від усіх тих пам'яток, що переховувалися в старозавітній скинії Завіту, тобто від чудесної манни, таблиць закону та палиці Арона, яка зацвіла в чу­десний спосіб. Тому то священик переступаючи пороги святилища, прохає Бога, щоб він сам «показав йому дорогу» перед Ним.

Увійшовши до святилища і станувши перед престолом, священик знову робить три поклони та приступивши до престолу, цілує напре­стольну Євангелію, сам престол та напрестольний хрест. Потрійний поклін перед престолом і цілування напрестольної Євангелії згадуєть­ся в чині Проскомидії почавши від 13-го сторіччя. Опісля до потрій­ного поклону і цілування св. Євангелії долучилося цілування пре­столу і напрестольного хреста. Щойно в служебниках з 15-16 ст. стрі­чаємо обряд входу до святилища в такому виді, як його маємо в сьо­годнішньому чині Проскомидії.

Потрійний поцілунок по вході до святилища має свій гарний зміст. Це потрійний поцілунок самого Христа, бо і св. Євангелія, і престол і напрестольний хрест символізують Ісуса Христа. Євангелія симво­лізує Христа як Божественного Учителя, престол представляє Христа як Жертву і Первосвященика, а напрестольний хрест — це символ відкуплення й перемоги Христової над гріхом і смертю. Священик, що цілує ці три символи Христа, заступає Христову Церкву, яку св. Апо­стол Павло називає Христовою невістою обручницего, яку Христос відкупив Своєю Кров'ю⁶³. Устами священика передає Христова Церква своєму небесному Женихові поцілунок примирення й любові.

Середньовічні тлумачі Служби Божої залюбки розводилися над символікою престолу і полишили по собі немало різних символічних толкувань престолу. Так напр. у Симона Солунського († 1429) престол символізує Христовий гріб, а ціле святилище гробницю Христа. Престол є також символом тієї трапези, при якій Ісус Христос на Тайній Вечері встановив Пресвяту Євхаристію. Престол нагадує також: судейський стіл Христа Судді. Знову ж поділ християнського храму на храм вірних і святилище символізує людську і Божу природу в Христі: святилище символізує Божу, а храм вірних людську природу. Вкінці поділ на святилище і храм вірних нагадує і представляє те, що людина складається з душі і тіла.

Не всі ці символічні толкування мають своє оправдання в текстах й обрядах Служби Божої, але згадуємо їх тому, що вони повторяються в поясненнях Служби Божої аж до найновіших часів.