Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку держави

Людина, за своєю природою, прагне до найбільш по-вного задоволення своїх матеріальних і духовних потреб, своєї безпеки. І чим більше задовольняються ці потреби, тим щасливішою вона себе відчуває.

Історія свідчить, що найбільших успіхів досягають країни, в яких інтереси держави збігаються з інтересами громадян. Тому держави, що прагнуть стати процвітаючими, стратегічними задачами вважають підвищення культури громадян, розвиток економіки країни, зміцнення національ-ної безпеки.

Відомо, що яскраві сплески в розвитку цивілізації спостерігалися тоді, коли держава ефективно заохочувала творчу діяльність своїх громадян. Прикладом може служити історія Стародавньої Греції, Римської імперії або епоха Від-родження у Європі.

Зараз як державні діячі, так і прості громадяни все частіше приходять до розуміння того, що першоосновою економічного і культурного розвитку суспільства є результа-ти інтелектуальної діяльності людини - науково-технічної і художньої творчості. Тому держава, що прагне до лідерст-ва, повинна забезпечувати своїм громадянам максимально сприятливі умови для творчої роботи.

У сучасному світі найбільш процвітаючі країни зво-дять у ранг державної політики розвиток творчого потенціа-лу нації. Так у США і Японії працюють ретельно продумані програми розвитку творчості громадян, починаючи з дошкі-льного віку.

Таким чином, інтелектуальна власність є необхідною умовою процвітання тих культур, де її важливість знайшла повне розуміння і сприйняття та ефективно захищається законами держави.

На відміну від природних ресурсів: землі, нафти, ву- гілля тощо, запаси яких обмежені, інтелектуальна власність є невичерпним ресурсом, тому в останні десятиріччя вона швидко замінює традиційні матеріальні активи і стає рушій- ною силою економічного і культурного розвитку суспільства.

Наразі ми живемо в епоху технологічних суспільств, тобто суспільств, в яких визначальною ланкою у виробницт- ві матеріальних благ є технології. Щоб вижити в конкурент- ній боротьбі, потрібно виробляти конкурентноспроможні товари. Цього можна досягти, якщо безупинно вдосконалювати тех- нологічні процеси для їхнього виробництва. А це можливо здійснити тільки за рахунок використання результатів інте- лектуальної діяльності, тобто таких об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ), як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, комерційні таємниці тощо. Безперечно, результати такої діяльності будуть більш вагомими, особливо у сфері оборони, якщо вони отримані громадянами своєї держави.

Необхідною умовою для ефективного створення і ви- користання об'єктів інтелектуальної власності є наявність в країні системи правової охорони інтелектуальної власності.

Тому країни, у яких відсутня така система, створюють її, а країни, де такі системи успадковані з минулих часів і не відп- повідають новим потребам і викликам часу, намагаються удосконалити їх.

Створення національної системи охорони інтелекту- альної власності має подвійну мету. 3 одного боку, необхід- но законним чином оформити економічні і моральні права авторів і правоволодільців об'єктів інтелектуальної власнос- тіті, а з іншого боку - стимулювати в рамках державної полі- тики творчу активність громадян, сприяти поширенню і за- стосуванню її результатів, заохочувати чесну торгівлю.

Так, право на одержання патенту на винахід стиму- лює вкладення грошей і зосередження людських ресурсів у галузі досліджень і розробок. Видача патенту стимулює ін- вестиції в промислове використання винаходу. Публікація патенту робить доступною інформацію про нього широкому колу людей і стимулює, тим самим, створення нових вина- ходів і, отже, сприяє науково-технічному прогресу. У свою чергу, право на торговельну марку захищає підприємство від недобросовісної конкуренції.

Серед об'єктів промислової власності великий вплив на науково-технічний і економічний розвиток мають, безу- мовно, винаходи. Відображена в патентній документації технічна, технологічна і правова інформація дає можливість заощаджувати час, гроші і сили в процесі науково-дослідної діяльності, не повторювати роботу, уже виконану іншими.

Патентна документація дозволяє виявляти альтер- нативні технології, якими можна замінити застарілі існуючі технології. На основі аналізу патентної документації можна дати оцінку конкретній технології, розглянути її на предмет впровадження чи ліцензування.

Патентна документація служить також для виявлен- ня підприємств, що діють у тій чи іншій сфері технології, зо- крема, конкурентів. Нарешті, вивчення патентної докумен- тації допомагає знаходити рішення технічних проблем, ви- являти сучасний рівень розвитку технології, проводити екс- пертизу науково-технічних програм, визначати пріоритетні напрями розвитку галузей промисловості й окремих вироб- ництв.

- Одне з головних призначень системи правової охо- рони інтелектуальної власності полягає в тому, що вона за- охочує винахідницьку діяльність і стимулює творчу актив- ність громадян країни.

Прикладом вдалого використання винаходів є історія відомої фірми ТОУОТА (Японія). У 1896 році Сакігі Тойота отримав патент, за допомогою якого удосконалював відо- мий в Європі ткацький верстат. Через 13 років Сакігі отри- мав патент на важливий винахід автоматичного ткацького верстата. У наступні роки було отримано багато патентів на доповнюючі винаходи до цього верстату. У 1924 році син Сакігі, Кіхіро Тойота, уклав ліцензійну угоду з компанією братів Платт на виключне право виготовляти і продавати автоматичний ткацький верстат у будь-якій країні, окрім Японії, Китаю та Сполучених Штатів Америки. Вартість лі- цензії становила $25 млн., на які Кіхіро заснував відому ав- томобільну фірму ТОУОТА.

Вплив винаходів на економічний розвиток може здій- снюватися за чотирма каналами:

1. Інформація про патенти полегшує передачу (трансфер) технологій і сприяє залученню пря- мих іноземних інвестицій;

2. Патенти стимулюють наукові дослідження;

3. Патенти є каталізатором нових технологій і біз- несу;

4. Бізнес накопичує патенти і капіталізує їх шляхом передачі прав через ліцензійні угоди, внесення до статутного капіталу підприємств, використан- ня у власному виробництві для отримання дода- ткового прибутку.

Важко переоцінити роль такого об'єкта як торговель- на марка, у просуванні товару на ринок. Вдала торговельна марка - важливий внесок в економіку підприємства тому, що вона дозволяє зайняти на ринку вигідне положення, по- в'язане з визнанням цієї торговельної марки покупцями.

Вдало «розкручена» торговельна марка приносить її правоволодільцю додатковий прибуток понад той, що він отримав би без її використання.

Перевагою торговельної марки є те, що термін кори- стування правами на неї практично не обмежений у часі.

Так, фантастичний успіх кінострічки «Гаррі Поттер і філософський камінь» ($93,5 млн. доходу за перші три доби прокату) підштовхнув кіностудію «Warner Brothers» на пере- дачу прав на користування цією маркою за ліцензійними угодами іншим фірмам для використання у бізнесі — від ви- робництва ляльок до програмного забезпечення. Це сприя- ло отриманню значного додаткового прибутку.

Ми розглянули тільки два об'єкти промислової влас- ності. Але й інші об'єкти промислової власності мають вели- ке значення для економіки.

Щодо авторського права, то його роль в розвитку культури суспільства, особливо у сфері культурного (духов- ного) розвитку його громадян, важко переоцінити.

Звичайно, об'єкти авторського права — літературні й художні твори - можна самим не створювати, а запозичува- ти їх у інших держав. Однак, такий шлях варто вважати ви- мушеним і, в цілому, хибним. Надзвичайно важливо, щоб твори літератури і мистецтва створювалися авторами, які належать до того суспільства, якому адресовані їхні твори. А суспільство, у свою чергу, повинно бачити своє відобра- ження в цих творах. Використання чужоземних робіт у ро- зумних межах виправдане настільки, наскільки воно сприяє культурному обміну і взаємному збагаченню ідеями.

Розвиток національної творчості не має перспектив, якщо автору не гарантована авторська винагорода за його творчу працю. Тому охорона авторського права і суміжних прав передбачає не тільки належний захист прав видавців і виконавців, виплату справедливої винагороди авторам, але й надійний захист авторських прав, вигідний не тільки авто- рам, а й державі, тому що, усуваючи недобросовісну конку- ренцію, вона сприяє поповненню державної скарбниці за рахунок податків. Однак, для цього необхідно створити від- повідну адміністративну інфраструктуру, яка б забезпечува- ла строге дотримання авторських прав.

Об'єкти авторського права і суміжних прав, що роб- лять внесок до культурного розвитку держави, можуть мати й істотне економічне значення як для авторів, які їх створи- ли, так і для підприємства або держави. Так, найбагатшою жінкою Великої Британії ще у 2002 році була визнана письмен- ниця Джоана Кетлін Роулінг, яка подарувала світові Гаррі Поттера. Тільки за один рік вона отримала від продажу прав на видавництво своїх книг та їх екранізацію 77 млн. євро. А відома фірма «Microsoft», використовуючи такий об'єкт ав- торського права, як комп'ютерна програма, за короткий час вийшла на провідне місце у світі за ринковою вартістю, а її за- сновник — Вільям Гейтс визнаний одним з найбагатших людей світу.

Еволюція інтелектуальної власності

Одна з основних властивостей інтелектуальної влас- ності полягає в тому, що вона повинна приносити матеріа- льну чи іншу користь. Це може бути додатковий прибуток, отриманий від використання інтелектуальної власності у сфері матеріального виробництва. Іноді інтелектуальна власність, у явному вигляді, може не приносити прибутку, але при цьому створює додаткові труднощі для конкурентів, полегшуючи тим самим просування власних товарів і послуг виробника на ринок. Нарешті, вона може сприяти духовно- му розвитку громадян.

Однак, для того, щоб одержати ту чи іншу користь від права на об'єкт інтелектуальної власності (ОІВ), необ- хідно спочатку його створити, а для цього потрібно затрати- ти фінансові, людські та інші ресурси. Тому, якщо на даному підприємстві розроблена нова технологія одержання виро- бів з використанням власного ОІВ, а конкурент, незаконно отримавши цю технологію, почав виготовляти таки ж вироби, то його вироби будуть дешевшими, а отже і більш конкурен- тноспроможними. У цьому випадку, творець об'єкта інтелектуа- льної власності опиниться у невигідному становищі.

Мабуть, уперше на цю обставину звернули увагу в Англії в період швидкого розвитку мануфактури. Вже на по- чатку ХІУ століття королівською владою там надавалися особливі привілеї особам, що займалися створенням нових виробництв та нових технологій.

Така підтримка прийняла форму дарування о собі, що впровадила нову технологію, виключного права користування цією технологією протягом часу, достатнього для її освоєння. Дане виключне право давало розробнику перевагу в конкурентній боротьбі. Королівство, у свою чер- гу, одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного положення.

Ці права закріплювалися документом, який називав- ся патентною грамотою, що означало «відкритий лист», оскі- льки він мав печатку в кінці, а не на згорнутому листі. Зго- дом наданням такого права стали зловживати, використо- вуючи його для збільшення надходжень у скарбницю. 3'яв- илися протести, і питання, пов'язані з патентами, стали ви- рішувати в судовому порядку. Класичним прецедентом ста- ла «Справа виробників сукна з Іпсвіча» (1615 р.), при слу- ханні якої було заявлено: «Але якщо людина привнесла в королівство новий винахід або нове ремесло, ризикуючи при цьому життям і майном і затративши свої засоби тощо, чи якщо людина зробила нове відкриття, то в подібних ви- падках король своєю милістю і прихильністю у відшкоду- вання її витрат може подарувати їй привілей користатися цим ремеслом чи промислом тільки визначений час, тому що на початку люди королівства перебувають у невіданні щодо цього ремесла і не мають ні знань, ні навичок, щоб користатися ним. Але, коли термін патенту минає, король може знову подарувати його».

Для того, щоб покінчити із зловживанням даруван- ням особливих прав, у 1623 році за часів короля Якова Стюарта був прийнятий статут про монополії. Відповідно до цього статуту не мали сили всі мо- нополії, дарування і пільги, за винятком «будь-яких патент- них грамот і грамот на привілеї на термін, який дорівнює 14 рокам чи менше, що повинні від цього часу видаватися на виключне право на виготовлення будь-якого виду нових ви- робів у межах цього королівства дійсному і першому винахі- днику таких виробів, яким ніхто інший з часу видачі таких патентних грамот і грамот на привілеї не повинен був кори- статися». Таким чином Статут проголошував виключне і незалежне від волі короля право кожного, хто створить і застосує технічне нововведення, монопольно користуватися на протязі визначеного терміну вигодами і перевагами, які дає таке нововведення.

Зрозуміло, згодом система патентного права була багато в чому удосконалена. Але, як ми бачимо, уже на по- чатку ХУІІ століття були закладені його основи. Патенти, як вид документів, які засвідчують права на інтелектуальну власність, використовують і дотепер як інструмент, що ре- гулює створення і передачу нових технологій.

Іншим об'єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини століть, є торговельні марки. Такі знаки у вигляді символів зображували ремісники на товарах, що самі виготовляли, чи ставили скотарі як «тавра» на тваринах в давні часи. Тобто, вони реалізовували важливий елемент законодавства про торговельні марки, що діє донині, а са- ме: фіксували зв'язок між товаром і виробником.

Термін «товарні знаки» (торговельні марки) почали використовувати тільки з ХІХ століття. 3 цього ж часу вони стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, дове- денні їх до покупця, розвитку торгівлі. Однак чим ширше за- стосовували торговельні марки, тим більше було випадків їхнього незаконного копіювання. Тому в середині минулого століття англійськими судами були вироблені засоби захис- ту проти таких порушень. Так народилася знаменита забо- рона на ведення справи під іншим ім'ям: ніхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи.

У 30-40-х роках ХХ століття було, в основному, заве- ршено розвиток законодавства про торговельні марки (Ні- меччина, 193б рік; Британія, 1938 рік; США 1946 рік). Ці за- кони в основних рисах не втратили чинності і сьогодні.

Щодо авторського права, то ключовим моментом у його розвитку послужив винахід друкувального верстата ви- нахідником Гуттенбергом у ХУ столітті, що уможливило ко- піювання літератури механічним способом, а не перепису- вання її від руки. Однак це вимагало великих додаткових витрат. Тому в цих умовах необхідний був захист від конкуренції з боку виробників і продавців незаконних копій. Королі Англії і Франції і курфюрсти Німеччини почали надавати підприєм- цям привілеї у вигляді виключних прав на виготовлення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого часу. У випадку порушення цих прав здійснювали примусові заходи захисту через накладення штрафів, арешти, конфіс- кації незаконних копій і вимоги відшкодувати можливий зби- ток.

Із впровадженням друкарства різко виріс обсяг про- дажів, а отже і дохід друкарів і продавців. Тому автори книг порушили питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 році парламентом було прийнято відомий «Ста-тут королеви Анни» - перший закон про авторське право або ко- пірайт (від англійського соруright - право копіювати): «Про заохо- чення утворення шляхом закріплення за авторами чи набу- вачами копій друкованих книг прав на останні на час, що встановлюється відтепер». Закон забезпечував автору ви- ключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 ро- ків від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Законом передбачалося подвоєння цього терміну ще на 14 років, якщо автор був живий.

У 1791 і 1793 роках був закладений фундамент фра- нцузької системи прав інтелектуальної власності і авторського права. У Франції зародився пропрієтарний підхід до прав інтелектуальної власності, який спирався на теорію природного права, яка одержала свій найбільший розвиток у працях французьких філософів-просвітителів (Вольтер, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Руссо). Відповідно до цієї теорії права суб'єкта будь-якого творчого результату є його невід'ємними, природними правами, що існують незалежно від визнання цих прав державою. Як і будь-яке право власності, права на результат творчої діяльності дають його власнику виключну можливість розпоряджатися результатами інтелектуальної праці на власний розсуд.

На відміну від англій- ської системи, у французькій права автора інтерпретуються як авторські права, якими автор користується все життя. Однак і в Англії, і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності, що мають економічну цінність, тобто, як матеріальні права.

Наступний імпульс розвитку авторського права до- дали філософи Німеччини, зокрема Еммануїл Кант. Вони бачили в копірайті не просто форму власності, що забезпе- чує економічну вигоду для автора, а щось більше - як час- тину його особистості. Зрештою ця ідея привела до вироб- лення системи неекономічних або моральних прав.

Пріоритетне значення інтелектуальної власності се- ред інших об'єктів власності було втілене в законодавстві деяких штатів США. Наприклад, у законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. відзначено, що «немає власності, яка належить людині більше, ніж та, котра є результатом її ро- зумової праці».

Сучасна форма закону про копірайт закріплена в за- коні Сполучених Штатів Америки 1976 року і передбачає захист творів протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.

Зазначимо, що існує концептуальне розходження у відношенні до копірайту в країнах загального права і країнах з кодифікованим цивільним законодавством. У перших від- носяться до копірайту як до форми власності, що може бути створена індивідуальним чи колективним автором, і підлягає комерційній експлуатації, так само як будь-яка інша власність. При цьому складові права копірайту спрямовані винятково на здобуття економічної вигоди. У країнах з кодифікованим цивільним законодавством авторське право також має характеристики власності, й закон спрямований на захист економічного змісту цієї власності. Однак, у цьому випадку, авторське право втілює ще й ідею про те, що твір автора є вираженням його особистості, що вимагає такого ж захисту, як і економічний потенціал твору.

Важливою віхою у становленні прав інтелектуальної власності стало підписання у 1883 році Паризької конвенції з охорони промислової власності – першої міжнародної угоди у цій сфері діяльності. В 1886 р. було підписано Бернську конвенцію з охорони літературних та художніх творів, а в 1967 р. у Стокгольмі — Конвенцію, якою засновувалась Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ). Згідно з цією Конвенцією інтелектуальною власністю є права щодо конкретних результатів творчої діяльності у виробничій, науковій та художній сферах.

До 1991 року в Україні, як і у всьому колишньому Радянському Союзі, в силу переваги суспільної форми власності та пануючої соціалістичної ідеології були відсутні спеціальні закони про охорону інтелектуальної власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося, в основному, підзаконними актами. Виключеннями були розділ ІУ «Авторське право» і розділ УІ «Винахідницьке право» Цивільного кодексу УРСР, а також «Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції», затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 р.

Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. Наприклад, основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виключних авторських прав. Воно дозволяло вільно використовувати випущені у світ твори на телебаченні, радіо, у кіно і газетах.

І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість видачі примусових дозволів на їхнє використання.

У той же час механізм захисту порушених прав не був ефективним. Передбачені законодавством санкції були незначні, а судова процедура складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ була мі- зерною.

Після проголошення незалежності й державотворен- ня України 24 серпня 1991 року почалося формування спе- ціальногоціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття Зако- ну України «Про власність» 7 лютого 1991 року. Цим Зако- ном результати інтелектуальної власності вперше були ви- знані об'єктами права власності. Деякі норми, що відносять- ся до інтелектуальної власності, знайшли своє відображен- ня в інших законах України.

Першим нормативним актом на шляху створення спеціального законодавства про інтелектуальну власність було «Тимчасове положення про правовий захист об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій», затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 року. Ця дата стала професійним святом винахідників і ра- ціоналізаторів України.

Однак головними джерелами права інтелектуальної власності, що склали основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, стали закони України: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», які набули чинності 15 грудня 1993 року.

Тоді ж були прийняті закони України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (18 грудня 1992 року), «Про охорону прав на сорти рослин» (21 квітня 1993 року), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (7 червня 1996 ро- ку)ку), «Про охорону прав на топографії інтегральних мікро- схем» (5 листопада 1997 року).

Державне патентне відомство України розробило і прийняло понад 70 підзаконних актів, що регулюють відно- сини у сфері набуття прав на результати науково-технічної творчості.

Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, став Закон України «Про авторське право і суміжні права» (23 грудня 1993 року). Пи тання правової охорони прав авторів знайшли відображен- ня також у постановах Кабінету Міністрів України, серед яких: «Про мінімальні ставки авторської винагороди за вико- ристання творів літератури і мистецтва», «Про державну ре- єстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецт- ва» (2003 р.), а також у нормативних актах Державного підприємства «Українське агентство з авторських та суміжних прав».

- Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну власність стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка проголосила: «Кожен має право во- лодіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності».

Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності було прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга ІУ якого має назву «Право інтелектуальної власності».

Важливим джерелом права інтелектуальної власнос- ті також є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдна- лася Україна.

Таким чином, в Україні вже створена законодавча база, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Але попереду чекає велика робота по її вдоско- наленню та гармонізації з міжнародним законодавством.

Об’єкти права інтелектуальної власності.

Стаття 422 ЦК України містить майже вичерпний перелік об'єктів прав інтелектуальної власності. В залежності від сфери застосування права інтелектуальної власності умовно можна розділити на три групи. До першої групи відносяться об’єкти промислової власності. Вони мають таку назву тому, що застосовуються, головним чином, у промисловості. До другої групи відносяться штучно виділені, так звані, нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності, що використовуються не тільки у промисловості. Нарешті третю групу складають об’єкти авторського права і суміжних прав. Ця група має значні відмінності від об’єктів промислової власності як у процесі набуття прав, так і строком їхньої дії.

Об’єкти промислової власності:

• винаходи;

• корисні моделі;

• промислові зразки;

• комерційні (фірмові) найменування;

• торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

• географічні зазначення (зазначення походження товарів).

Нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності:

• сорти рослин;

• породи тварин;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• комерційна таємниця.

• наукові відкриття;

• раціоналізаторські пропозиції.

Об’єкти авторського права і суміжних прав:

• літературні твори;

• художні твори;

• комп'ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

• виконання творів;

- фонограми та відеограми;

- передачі (програми) організацій мовлення.

Наведений вище перелік об’єктів права інтелектуальної власності не є вичерпним. У широкому розумінні до них можна віднести й інші результати творчої діяльності, такі як: технічна документація, технологічні регламенти, результати наукових досліджень тощо.

Суб'єкти права інтелектуальної власності.

Згідно із статтею 421 ЦК України суб’єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті майнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

«Творець» або «автор об’єкта права інтелектуальної власності» - це фізична особа, творчою працею якої створений об’єкт права інтелектуальної власності.

Юридичні особи не можуть створювати об’єкти права інтелектуальної власності, це можуть зробити лише працюючі у них фізичні особи. Проте, юридичній особі може належати комплекс майнових прав інтелектуальної власності, і в цьому випадку юридична особа може бути, як і творець (автор), суб’єктом права інтелектуальної власності за договором або законом.

З практичної точки зору всіх суб’єктів права інтелектуальної власності можна поділити на дві групи.

До першої групи належать первинні суб’єкти, які набули право інтелектуальної власності в результаті створення об’єкта інтелектуальної власності або державної реєстрації прав на цей об’єкт.

Друга група суб’єктів права інтелектуальної власності – це вторинні суб’єкти права інтелектуальної власності. Вони самі нічого не створюють, але на підставі закону або договору набувають у встановленому порядку майнові права інтелектуальної власності і відповідно визнаються суб’єктами права інтелектуальної власності.

До першої групи суб’єктів прав інтелектуальної власності слід віднести:

• авторів або співавторів творів - фізичних осіб суб’єктів авторського права;

• виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм, організації мовлення - фізичних або юридичних осіб суб’єктів суміжного права;

• авторів наукових відкриттів – фізичних осіб;

• авторів винаходів, корисних моделей та промислових зразків – фізичних осіб;

• підприємців або юридичні особи суб’єктів прав інтелектуальної власності на комерційне найменування, торговельну марку та географічне зазначення

• і т.д.

До другої групи суб’єктів прав інтелектуальної власності слід віднести:

• спадкоємців або правонаступників авторів або співавторів творів – фізичних або юридичних осіб суб’єктів авторського права;

• виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм, організації мовлення - фізичних або юридичних осіб суб’єктів суміжного права, які набули права відповідно до договору чи закону;

• фізичних або юридичних осіб суб’єктів права інтелектуальної власності, які набули права відповідно до договору чи закону на винаходи, корисні моделі та промислові зразки;

• і т.д.

Основні інститути прав інтелектуальної власності.

Поняття "права інтелектуальної власності" є узагальнюючим стосовно таких понять, як права на твори науки, літератури і мистецтва (авторські права), права на виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення (суміжні права) та права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг (торговельні марки) тощо (права промислової власності). Однак ці три складові не вичерпують усього змісту поняття "права інтелектуальної власності". Існує чимало результатів інтелектуальної діяльності, які користуються правовою охороною, але перебувають поза межами авторських і суміжних прав та прав промислової власності. До них, зокрема, входять топографії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця, сорти рослин тощо. Тому поняття "права інтелектуальної власності" ширше, ніж сукупність поняття авторських і суміжних прав та прав промислової власності.

Відносини, пов'язані з охороною інтелектуальної власності, належать до предмета регулювання цивільного права. Норми чинного ЦК України, передусім ті, що містяться в його Книзі ІУ "Право інтелектуальної власності", разом із нормами спеціальних законів, які регулюють питання охорони прав на окремі об'єкти прав інтелектуальної власності, в сукупності утворюють окрему підгалузь українського цивільного права. Вона може називатися "права інтелектуальної власності" і становити систему правових норм, які передбачають особисті немайнові і майнові права на результати інтелектуальної діяльності, що охороняються законодавством. Ми бачимо, що перелік об’єктів і суб’єктів прав інтелектуальної власності достатньо широкий і їх функціонування в системі законодавства має багато спільних та багато відмінних рис. Тому з урахуванням спільності низки цих результатів та прав, існуючих в зазначеній сфері джерел права, для зручності норми вітчизняного законодавства з питань інтелектуальної власності можна розподілити на чотири самостійні правові інститути.

Насамперед слід виокремити інститут авторських і суміжних прав. Ним регулюються правовідносини, що виникають у зв'язку із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва, виконань, фонограм, відеограм, передач (програм) організацій мовлення. Об'єднання в одному правовому інституті цих норм пояснюється прямою залежністю суміжних прав від авторських, а також урегульованістю відповідних суспільних відносин єдиним спеціальним законом.

Інститут авторських і суміжних прав виконує два головні завдання. Перше. Він стимулює створення творів науки, літератури і мистецтва, забезпечує визнання та охорону результатів творчого доробку, передбачає порядок їх використання, одержання винагороди тощо. Друге. Інститут авторських і суміжних прав створює умови для використання творів в інтересах усього суспільства. Це означає, що надійна охорона прав авторів ні в якому разі не повинна перешкоджати широкому загалу знайомитися з їхніми творами та використовувати їх.

Важливим інститутом прав інтелектуальної власності є інститут патентних прав. Він регулює майнові та пов'язані з ними особисті немайнові правовідносини, що виникають у зв'язку із створенням винаходів, корисних моделей і промислових зразків, а також набуттям, здійсненням та захистом прав на них. Об'єднання трьох зазначених об'єктів прав інтелектуальної власності в рамках інституту патентних прав пояснюється такими міркуваннями.

По-перше, винаходи, корисні моделі та промислові зразки мають чимало спільного і в той же час істотно відрізняються від інших об'єктів прав інтелектуальної власності. По-друге, їх правова охорона здійснюється лише шляхом видачі патентів. По-третє, правове регулювання пов'язаних з ними суспільних відносин має набагато більше схожого, аніж відмінного.

Інститут патентних прав також охороняє права на об'єкти, які є результатами творчої діяльності, розв'язання певних технологічних, технічних чи художньо-конструкторських завдань. Лише згодом, у ході впровадження, створені рішення втілюються в конкретні пристрої, вироби, механізми, технологічні процеси, речовини тощо.

Поряд із схожістю з інститутом авторських та суміжних прав цей інститут має і свої особливості. Так, якщо в творах науки, літератури і мистецтва предметом їх правової охорони є художня форма і мова, які уособлюють їхню оригінальність, то в об'єктах патентних прав — зміст авторських рішень. У зв'язку з цим правова охорона технологічних, технічних чи художньо-конструкторських рішень будується на дещо інших засадах, аніж захист авторських прав.

З розвитком ринкової економіки в Україні все важливішими стають такі об'єкти прав інтелектуальної власності, як комерційні (фірмові) найменування, знаки для товарів і послуг (торговельні марки) та географічні зазначення (зазначення походження товарів). Виникла потреба й у правовому механізмі, який забезпечував би належну індивідуалізацію учасників цивільного обороту та введеної в нього продукції. Таким механізмом виступає інститут прав на фірмові найменування, знаки для товарів і послуг і зазначення походження товарів (далі — інститут прав на позначення). Цей правовий інститут, як і інститут патентних прав, охоплює так звані об'єкти прав промислової власності, тобто ті, що реалізуються у сфері виробництва, цивільного обороту, надання послуг тощо. Однак правова охорона зазначених об'єктів прав інтелектуальної власності будується на дещо інших засадах, аніж охорона прав патентоволодільців, авторів і винахідників. Наприклад, законодавство не розглядає позначення учасників цивільного обороту та введеної в нього продукції як результати творчої діяльності й не визнає якихось особливих прав за творцями цих позначень.

Варто наголосити, що донедавна цим проблемам в Україні приділялося дуже мало уваги як у законодавстві, так і в юридичній науці. Правовідносини, пов'язані з індивідуалізацією суб'єктів підприємницької діяльності, регулювалися лише малодоступними і застарілими підзаконними актами. За умов адміністративно-командної економіки, відсутності конкуренції та убогості товарного ринку турбота про індивідуалізацію суб'єктів підприємницької діяльності та введеної у цивільний оборот продукції була зайвою. З переходом до ринкових відносин ставлення до зазначених об'єктів прав інтелектуальної власності почало докорінно змінюватися. Як відомо, ринковий механізм чутливо реагує на попит споживачів на ту чи іншу введену в цивільний оборот продукцію, що є значним стимулом для розвитку виробництва. За цих умов украй важливо забезпечити індивідуалізацію товарів та послуг, що пропонуються. В цьому однаковою мірою зацікавлені як виробники, так і споживачі.

Отже, основною функцією інституту прав на позначення є забезпечення належної індивідуалізації учасників цивільного обороту та введеної в нього продукції. Інститут прав на позначення складається з двох тісно пов'язаних, але самостійних частин, а саме: прав на позначення учасників цивільного обороту і прав на позначення введеної в цивільний оборот продукції.

Варто зауважити, що об'єкти, визнані творами науки, літератури і мистецтва, а також винаходами, корисними моделями чи промисловими зразками, не вичерпують усього різноманіття результатів інтелектуальної діяльності. Поряд з ними є чимало об'єктів прав інтелектуальної власності, які створюються зусиллями людей, становлять цінність для суспільства і мусять захищатися правом. До цих об'єктів українське законодавство відносить сорти рослин, топографії інтегральних мікросхем, комерційну таємницю та деякі інші результати інтелектуальної діяльності. При цьому певні об'єкти прав інтелектуальної власності, зокрема наукові відкриття і раціоналізаторські пропозиції, є специфічними для нашого законодавства, позаяк у багатьох країнах світу вони не виокремлюються. Інші ж об'єкти прав інтелектуальної власності (наприклад сорти рослин, комерційна таємниця, топографії інтегральних мікросхем) підлягають спеціальній правовій охороні в більшості розвинутих країн.

Незважаючи на це, і перший, і другий вид результатів інтелектуальної діяльності можна віднести до самостійного інституту прав інтелектуальної власності, а саме — прав на нетрадиційні результати інтелектуальної діяльності. Звичайно, така назва є досить умовною і покликана лише підкреслити відмінність цього правового інституту від інститутів авторських і суміжних прав, патентних прав, а також прав на позначення. Настільки ж умовним є також об'єднання в рамках одного інституту прав інтелектуальної власності тих норм чинного законодавства, які регулюють пов'язані з ними правовідносини. Безперечно, що кожний з нетрадиційних результатів інтелектуальної діяльності (нетрадиційних об'єктів прав інтелектуальної власності) має свою специфіку.

Причини запровадження правової охорони нетрадиційних об'єктів прав інтелектуальної власності можна розподілити на загальні, які стосуються всіх цих об'єктів, і специфічні, котрими зумовлена правова охорона кожного конкретного об'єкта. До загальних причин треба віднести передовсім те, що наукові відкриття, сорти рослин, топографії інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції тощо є результатами інтелектуальної діяльності. Як і результати будь-якої іншої діяльності, вони не можуть бути без якихось обґрунтувань відчужені від їхніх творців. Більше того, інтелектуальна діяльність припускає визнання особливого зв'язку досягнутого результату з його творцем. До того ж у державному визнанні особливих прав творців нових результатів, які не є об'єктами авторських, суміжних та патентних прав, зацікавлені не тільки самі автори, а й суспільство в цілому. Впровадження спеціальної охорони прав на ці результати стимулює творчу активність людей, сприяє розвитку науково-технічного прогресу і примноженню духовного багатства суспільства.

Нарешті важливою причиною запровадження такої правової охорони слугує те, що традиційні інститути прав інтелектуальної власності не можуть її забезпечити через властиві розглянутим об'єктам особливості. Так, інститут авторських і суміжних прав охороняє форму, а не зміст творів. Тим часом цінність топографії інтегральних мікросхем, сортів рослин, раціоналізаторських пропозицій тощо полягає насамперед у змісті згаданих об'єктів.