Логіка Давнього Китаю

Вчений та його праці

Предмет дослідження

та внесок у розвиток логіки

Конфуцій

(551–501 рр. до н.е.)

праця “Лунь Юй”

Розглядав умови чіткості суджень, прагнув образності у вираженні думок, їх логічної обґрунтованості

Мо-цзи

(близько 490–403 рр. до н.е.)

Трактат “Мобянь”

(Міркування Мо-цзи)

Теорія імен (понять), категорія “бянь” (судження) як основний логічний метод, розподіленість термінів у категоричних судженнях, проблеми аргументації

Вчений та його праці

Предмет дослідження

та внесок у розвиток логіки

Геракліт

(близько 544–

близько 483 рр. до н.е.)

Ідея загальності форми мислення

Протагор

(близько 480–

близько 410 рр. н.е.)

Започаткував вивчення видів умовиводів

Демокріт

(460–близько 370 рр. до н.е.)

Першим почав оперувати логічними поняттями й визначеннями, класифікував судження, один із засновників індуктивної логіки, застосував закон виключеного третього, використовував метод аналогії, досліджував гіпотезу, правильно поставив питання про предмет логіки як науки про мислення

Сократ (469-399 рр. до н.е.)

Створив метод продукування знання, використовуючи такі засоби дослідження як індукція та дефініція

Платон

(427–347 рр. до н.е.)

Розробляв питання щодо визначення понять, співвідношення змісту й обсягу, роду та виду, знав прийом дихотомічного поділу обсягу поняття, розвивав теорію дедукції та доведення

Арістотель

(384–322 рр. до н.е.)

“Аналітики перша і друга”,

“Топіка”, “Категорії”,

“Про тлумачення”,

“Спростування

софістичних умовиводів”

Створив формальну логіку як окрему філософську науку. Розробляв вчення про судження, ділення суджень за модальністю, створив теорію модальних силогізмів, сформулював три закони формальної логіки

Епікур (341–270 рр. до н.е.)

Розробляв вчення про гіпотезу

Вчений та його праці

Предмет дослідження

та внесок у розвиток логіки

І. Дамаскін

(близько 675–близько 753 рр.)

“Джерело знання”, “Діалектика”

Викладав логіку Арістотеля. Розробив чотири логічні операції: поділ роду на види, визначення через рід і видову ознаку, поділ складного судження на прості елементи, зв’язок двох думок за допомогою середнього терміна

Петро Іспанський

(близько 1210–1277 рр.)

“Суммули”

Розробив логіку Арітостеля, зокрема вчення про судження, силогізм, хибні умовиводи, суппозиції (підстановки)

Михайло Псьол

(1018–1090 рр.)

“Синопсис”

Вводить для різних видів суджень символічні позначення (А, І, Е, О), а для різних модусів силогізму – спеціальні назви

Жан Буридан

Детально дослідив модальні умовиводи

Ібн-Рушд (Аверроес)

(1126–1198 рр.)

“Про можливий розум”

Розробив класифікацію модальних суджень, розрізняв сильну, нейтральну та слабку можливості

Ансельм Кентерберрійський

(1033–1109 рр.)

трактат “Чому бог олюднився”

Аналізував речення, які містили модальні функтори “можливо”, “сумнівно”, “необхідно”.

Вважається одним з основоположників деонтичної логіки

Дунс Скот

(1265-1308 рр.)

Відкрив логічний закон, що нині виражається формулою Р→(Р→q)

Ібн-Сіна

(Авіценна, 980–1037 рр.),

“Логіка”.

Детально аналізував кон’юнк­цію, був обізнаний з імплікацією

П’єр Абеляр

(1079–1142 рр.)

“Логіка складних частин

висловлювання”, “Логіка”,

“Діалектика”

Досліджував роль зв’язок у судженні, аналізував силогізм, прийоми визначення і ділення понять, розробив ряд проблем модальної логіки

У.Оккам

(близько 1281–

близько 1348/9/50 рр.),

коментарі до деяких книг праці Арістотеля “Органон”

Розділив терміни на два класи: категорематичний (імена предметів) і синкатегорематичний (властивості предметів). Вводить третє значення істинності – “невизначено”

Ф.Аквінський

(1225/6–1274 рр.),

“Про природу роду”,

“Про модальні судження”,

“Про заблудження”

Вивчав проблеми модальної логіки, процедури абстракції та визначення, аналізу умовиводу

Р. Луллій

(близько 1235–близько 1315), “Вступ до діалектики”,

“Велике мистецтво”

Висловив ідею про машинізацію умовиводів, мислиннєвих процесів, побудував “логічну машину”