3. Індуктивні умовиводи

Індуктивним (від лат. іnductio – наведення) називається умовивід, у якому на основі знання про частину предметів класу робиться висновок про клас предметів у цілому. Індукція – це умовивід від часткового до загального. Структурні елементи індуктивного умовиводу – засновки та висновок.

Засновки в індукції – це судження про окремі факти, одиничні предмети або групи предметів і явищ. Висновок – судження про клас предметів або явищ у цілому.

Схема індуктивного міркування:

S₁ є P

S₂ є P

S₃ є P

S₄ є P

S₁, S₂, S₃ i S₄ становлять частину предметів класу S.

Отже всі S є Р.

Індукція

повна

індукція

неповна

індукція

популярна індукція

(через простий

перелік)

наукова індукція

(метод знаходження причинних зв’язків)

Повна індукція – індуктивний умовивід, у якому на підставі знання про належність певної ознаки кожному предметові класу робиться висновок про належність цієї ознаки всім предметам даного класу.

S₁ є Р

S₂ є Р

S₃ є Р

.......................

Sn є Р

Відомо, що S₁, S₂, S₃, ... , Sn вичерпують усю множину предметів класу S. Отже, всі S є Р.

Неповна індукція – це індуктивний умовивід, у якому висновок про весь клас предметів робиться на підставі знання тільки деяких предметів цього класу.

Популярна індукція – ( індукція через простий перелік при відсутності контрприкладу) – це такий умовивід, у якому загальний висновок про клас предметів робиться на тій підставі, що серед спостережуваних фактів не траплялося жодного, який би суперечив узагальненню.

Науковою індукцією називається умовивід, в якому загальний висновок про всі предмети класу робиться на підставі знання необхідних ознак або причинних зв’язків частини предметів класу.

5. Умовивід за аналогією

Аналогія – це такий недедуктивний умовивід, в якому судження про наявність ознаки у деякого об’єкта виводиться на основі подібності цього об’єкта з іншим об’єктом. Думка в цьому умовиводі рухається від окремого до окремого, від часткового до часткового.

Зразком аналогії називається об’єкт, ознака якого переноситься на інший об’єкт. Суб’єктом аналогії називається об’єкт, на який переноситься ознака. Переносною ознакою називається ознака, яка переноситься зі зразка на суб’єкт.

Основа аналогії – ознака, що одночасно притаманна і зразку, і суб’єкту та є підставою для переносу іншої ознаки.

Схема умовиводу за аналогією:

А має ознаки abcd.

В має ознаки abc.

Отже, В має ознаку d

Структура аналогії:

Засновки – 1) судження про наявність основи у зразка;

2) судження про наявність основи у суб’єкта;

3) судження про наявність переносної ознаки у зразка.

Висновок – 4) судження про наявність переносної ознаки у суб’єкта.

Аналогією властивостей називається такий умовивід, у якому переносною ознакою є властивість.

Аналогією відношення називається умовивід, у якому переносною ознакою є відношення.

Точною аналогією називається аналогія, в якій висновок робиться, спираючись на знання того, що переносна ознака перебуває в залежності від основи аналогії.

Проста аналогія – це така аналогія, коли невідомо, чи знаходиться переносна ознака в залежності від основи аналогії чи ні.