10.3. Фінансові причини банкрутства підприємств
З позицій фінансового менеджменту банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, внаслідок чого воно нездатне задовольнити у встановлені терміни вимоги кредиторів та виконати обов’язки перед бюджетом.
Банкрутство підприємства є юридичним фактом – його визнає тільки Господарський суд. Але в його основі лежать переважно фінансові причини, до основних з яких належать:
1. Серйозне порушення фінансової стійкості підприємства.
Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується перебільшенням фінансових зобов’язань підприємства понад його активами. Такий фінансовий стан відображається показником “чиста від’ємна вартість”, який визначають за формулою:
ЧВВ = ЗК – А,
де ЧВВ – сума чистої від’ємної вартості підприємства;
ЗК - запозичений капітал (фінансові зобов’язання);
А - сума активів підприємства (не включає відображені у балансі суми збитків минулих років і звітного періоду).
2. Істотна незбалансованість грошових потоків на протязі тривалого періоду.
Від’ємний грошовий потік перебільшує позитивний, і немає перспектив переламати цю тенденцію.
3. Тривала неплатоспроможність підприємства, яка випливає з низької ліквідності його активів.
При цьому характерна ситуація, коли термінові фінансові зобов’язання підприємства значно перебільшують залишки його грошових коштів і високоліквідних активів.
Характер розглянутих причин показує, що фінансова неспроможність підприємства, яка визначає юридичний факт його банкрутства, значною мірою залежить від неефективного фінансового менеджменту.
Слід зазначити, що у ринковій економіці банкрутство підприємств – нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається від 20 до 30. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 1997 р., становила близько 30000. Для Німеччини проблема банкрутства підприємств нині є не менш актуальною, ніж для України. Тау, у ФРН, починаючи з 1990 р., спостерігається стабільне збільшення кількості підприємств, оголошених банкрутами: 1990 р. – 8730; 1991 р. – 8837; 1992 р. – 10920; 1993 р. – 15148; 1994 р. – 18837; 1995 р. – 22344; 1996 р. – 25530. Важливо, що зростання кількості фінансово неспроможних підприємств відбувається не тільки в абсолютному, а й у відносному вимірах. Так, на кожну тисячу підприємств у 1991 р. припадало 3,4 банкрутства; у 1992 р. – 4,1; у 1993 р. – 5,8; у 1994 р. – 6,8; у 1995 р. – 8,0; у 1996 р. – 9,2.
Банкрутство підприємств – це наслідок глибокої фінансової кризи.
10.4. Методи прогнозування банкрутства підприємств.
У фінансовому менеджменті розроблено велику кількість різноманітних прийомів і методів прогнозування фінансових показників, у тому числі і – банкрутства. Найбільш розповсюдженими підходами до прогнозування банкрутства вважаються:
1) використання моделей прогнозування банкрутства;
2) застосування системи формалізованих і неформалізованих критеріїв.
Використання моделей запропоновано в 1968 р. відомим західним економістом Едвардом Альтманом. Розроблена Альтманом модель побудована за допомогою методів мультиплікативного дискримінантного аналізу і дозволяє розділити господарюючих суб’єктів на потенційних банкрутів і небанкрутів.
Альтманом було обстежено 66 підприємств промисловості за період 1946-1965 р.р. Половина підприємств стали банкрутами за цей період, а половина – працювали успішно. Досліджувались 22 коефіцієнти, які могли бути корисними для прогнозування банкрутства, з них було відібрано п’ять найбільш вагомих. У загальному вигляді модель Альтмана має вигляд:
Z = 3,3 К1 + 1,0 К2 + 0,6 К3 + 1,4 К4 + 1,2 К5,
де
К1 =
;
К2
=
;
К3
=
;
К4
=
;
К5
=
.
Критичне значення Z становить 2,675. Це означає, що підприємства, які мають Z < 2,675 мають схильність до банкрутства в майбутні 2-3 роки, а підприємства з Z > 2.675 мають стійкий фінансовий стан (можливість банкрутства не більше 3%).
Недоліком цієї методики є те, що вона придатна для крупних компаній, які котирують свої акції на біржах і для яких можна одержати об’єктивну ринкову оцінку власного капіталу (показник К3).
На базі моделі Альтмана розроблено двофакторну модель, яка більш придатна для українських підприємств:
питома вага пози-
Z = -0,3877 + (-1,0736) * КПОТОЧНОЇ ЛІКВІДНОСТІ * 0,579 * тивних коштів у пасивах
При Z > 0 ймовірність банкрутства велика;
Z < 0 ймовірність банкрутства мала.
Іншим підходом до прогнозування банкрутства є використання системи формалізованих і неформалізованих критеріїв. Як приклад можна навести рекомендації Комітету з узагальнення практики аудиту (Велика Британія), що містять перелік критичних показників для оцінки можливого банкрутства підприємства. Критерії поділяються на 2 групи.
До першої групи відносяться показники, що їх несприятливі поточні значення або динаміка свідчать про можливі фінансові труднощі або банкрутство. До них належать:
істотні втрати в основній виробничій діяльності;
перебільшення деякого критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості;
понадмірне використання короткострокових позикових коштів як джерел фінансування довгострокових вкладень;
стійко низькі значення коефіцієнтів ліквідності;
хронічна нестача оборотних коштів;
стійко зростаюча частка позикових коштів у загальній сумі джерел коштів;
неірна реінвестиційна політика;
перебільшення розмірів позикових коштів понад встановленими лімітами;
постійне невиконання обов’язків перед інвесторами, кредиторами і акціонерами;
висока питома вага простроченої дебіторської заборгованості;
наявність залежалих товарів і виробничих запасів;
погіршення відносин с банківськими установами;
використання нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;
застосування у виробничому процесі устаткування, термін експлуатації якого закінчився;
потенційні втрати довгострокових контрактів;
несприятливі зміни у портфелі замовлень.
До другої групи входять показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний, разом з тим вони застерігають про можливе погіршення фінансового становища у майбутньому. До них належать:
втрата ключових співробітників апарату управління;
порушення ритмічності виробничо-технологічного процесу;
недостатня диверсифікація діяльності підприємства;
зайва ставка на можливу прибутковість і успішність нового проекту;
участь підприємства у судових конфліктах з невизначеним виходом;
втрата ключових контрагентів;
недооцінка необхідності постійного технічного і технологічного оновлення підприємства;
неефективні довгострокові угоди;
політичний ризик, зв’язаний з підприємством.
Якщо майбутній фінансовий стан підприємства розглядається як критичний, треба вирішити питання про ліквідацію або реорганізацію підприємства. При цьому порівнюють економічну вартість підприємства з ліквідаційною вартістю.
Якщо ліквідаційна вартість підприємства більша за його економічну вартість, то корисніше ліквідувати підприємство. Якщо ж фірма має більшу вартість як діюче підприємство, ставиться питання про її реорганізацію. Майбутні доходи і витрати треба спрогнозувати. Економічна вартість являє собою справжню вартість чистих грошових потоків.
Основними етапами визначення економічної вартості підприємства є такі.
1. Прогнозуються обсяг і вартість продажу.
2. Аналізуються умови господарювання, щоб спрогнозувати чисті грошові потоки
Чистий грошовий Чистий Амортизаційні
потік = прибуток + відрахування
3. Визначається дисконтна ставка (ставка капіталізації, середньозважена вартість капіталу), яка буде застосована до прогнозних чистих грошових потоків
4. Визначається чиста справжня вартість (NPV) грошових потоків, яка і є економічною вартістю підприємства.
На цьому етапі зустрічаються три основні ситуації.
1. Коли чисті грошові потоки однакові по роках, для визначення економічної вартості (ЕВ) використовується формула:
ЕВ
=
2. Коли чисті грошові потоки рівномірно збільшуються щороку, використовується формула:
ЕВ
=
3. Коли динаміка чистих грошових потоків є нерівномірною, обчислюють NPV окремо по кожному року, а потім їх сумують. Однак, коли в перші роки спостерігається швидке зростання чистих грошових потоків (ЧГП), а потів воно набуває нормальну середню динаміку, можна використовувати формулу:
ЕВ
=
,
де n – загальна кількість років аналізу;
t – кількість років швидкого зростання чистих грошових потоків.
Розглянемо приклад з американської судової практики розглядання справ про банкрутство
Приклад .
Ліквідаційна вартість підприємства становить 4,3 млрд.дол. Прогнозований середньорічний чистий грошовий потік – 540 млн.дол.. Середньозважена вартість капіталу становить 12%. Необхідно визначити економічну вартість підприємства і вирішити що є більш вигідним: ліквідація або реорганізація?
Рішення.
Економічна вартість підприємства становить
= 4,5 млрд.дол.,
тобто більше ліквідаційної вартості. Отже, має сенс реорганізувати підприємство, а не ліквідувати його.
При прогнозуванні банкрутства враховують здатність підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу. При цьому визначають, наскільки швидко і в якому обсязі підприємство здатне:
забезпечити зростання чистого грошового потоку;
зменшити загальну суму фінансових зобов’язань;
реструктуризовати свої фінансові зобов’язання шляхом переводу їх з короткострокових форм у довгострокові;
знизити рівень поточних витрат і коефіцієнт операційного левериджа;
знизити рівень фінансових ризиків у своїй діяльності;
позитивно змінити інші фінансові показники, незважаючи на негативний вплив окремих факторів.
Узагальнену оцінку здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства у короткостроковій перспективі оцінюють за допомогою коефіцієнту можливої нейтралізації загрози банкрутства, який обчислюють за формулою:
КНЗБ
=
,
де ЧГП – очікувана сума чистого грошового потоку;
ФЗ – середня сума фінансових зобов’язань.