Екзаменаційний білет № 7

1. У даний час педагогічні дослідження здійснюються за допомогою цілої системи різноманітних методів. До них належать:

1. Традиційно-педагогічні методи. Традиційними називають методи, які педагогіка дістала у спадок від дослідників, що стояли біля витоків педагогічної науки. До складу традиційних педагогічних досліджень входять: педагогічне спостереження, дослідницька бесіда, вивчення й узагальнення педагогічного досвіду, першоджерел, вивчення шкільної документації, продуктів діяльності учнів.

2. Педагогічний експеримент (лат. experimentum — проба, дослід). Суть експерименту як методу дослідження полягає у спеціальній організації педагогічної діяльності учителів і учнів, вихователів і вихованців з метою перевірки й обґрунтування наперед розроблених теоретичних припущень, або гіпотез.

Педагогічне тестування (англ. test -— випробовування, перевірка). Тестування — цілеспрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, що проводиться в умовах строгого контролю. Від інших способів обстеження тестування відрізняється простотою, доступністю, точністю, можливістю автоматизації. Це дозволяє об'єктивно виміряти характеристики педагогічного процесу, що вивчаються.

Соціологічні методи. Ця група методів проникла в педагогіку з соціології. Застосовується для масового опитування учасників процесів виховання, навчання, освіти, які мають колективний (груповий) характер. Опитування може бути усним (інтерв'ю) або письмовим (анкетування). До соціологічних методів дослідження належать також шкалування і соціометричні методики, порівняльні дослідження.

Анкетування — метод масового збору матеріалу за допомогою спеціально розроблених анкет.

Кількісні методи. Використовуються в двох основних напрямках:

а) для обробки результатів спостережень і експериментів;

б) для моделювання, діагностики, прогнозування, комп'ютеризації навчально-виховного процесу.

2. Для практичної роботи з міжособистісної роботи з конфліктами доцільно провести класифікацію цих конфліктів. Таку класифікацію проводять по наступним чинникам: а) по сферах існування; б) по ефекту і функціональним наслідкам; в) по критерію реальності. Розглянемо більш докладно виділені нами групи.

По сферах існування конфлікти можна поділити на: ділові, сімейні, майнові, побутові. (наприклад: під час атестації начальник виступив із цілим рядом зауважень в адресу працівника, вказавши на серйозні прорахунки в роботі. Зауваження були серйозними і обґрунтованими. У відповідь працівник заявив, що його керівник зводить з ним особисті рахунки – діловий конфлікт).

По своєму ефекту і функціональним наслідкам міжособистісні конфлікти бувають: конструктивні і деструктивні.

По критерію реальності М. Дойч виділив такі типи конфліктів:

– істинний конфлікт, який існує об’єктивно і сприймається адекватно;

– випадковий або умовний конфлікт, який залежить від обставин;

– зміщений конфлікт, коли за конфліктом приховується інший, невидимий, скритий, який лежить в основі явного;

– невірно приписаний, конфлікт між сторонами, які помилково не вірно сприйняли один одного, а тому неправильно із толкували проблеми;

– латентний (скритий) конфлікт, який повинен був би відбутися, але його немає, тому, що по певних причинах він не признається сторонами;

– неправдивий (обманний) конфлікт, тоді, коли відсутні об’єктивні основи конфлікту і він існує тільки через помилки сприйняття і розуміння.

3. Структура характеру визначається не тільки взаємозв'язком окремих властивостей, а й властивостями, притаманними характеру загалом. Таких структурних властивостей характеру виділяють чотири:

1) ступінь їх глибини. Глибшими є ті властивості, які зумовлюються найважливішими, головними ставленнями особистості і тому пов'язані з широкою системою інших властивостей. У зв'язку з відмінностями в ступені глибини властивостей характеру не можна звести характеристику людини до переліку всіх системокомплексів;

2) активність. Визначається ступенем протидії зовнішнім обставинам. Одні люди при зустрічі з несприятливими обставинами посилюють свою активність, долають труднощі і досягають мети, інші пасують перед ними. Тому розрізняють людей із сильним і слабким характерами;

3) рівень стійкості (мінливості).

Перша — третя властивості характеру є необхідними умовами пристосувальної діяльності;

4) пластичність. Щоб дії і вчинки людини були доцільними, потрібно зі зміною середовища відповідно змінювати й індивідуально-своєрідні способи дій. Усі властивості характеру є необхідною умовою навчання і виховання. Завдяки пластичності характер можна виховувати і перевиховувати.

Структура характеру не дається від природи, а формується в процесі розвитку особистості. Вона зумовлена життєвим досвідом людини. Залежно від умов життя можуть розвиватися і по-різному проявлятися різні якості характеру.