Екзаменаційний білет № 25

1.Эмо́ция (от лат. emoveo — потрясаю, волную) — эмоциональный процесс средней продолжительности, отражающий субъективное оценочное отношение к существующим или возможным ситуациям.

од эмоциями понимают протяжённые во времени процессы внутренней регуляции деятельности человека или животного, отражающие смысл (значение для процесса его жизнедеятельности), который имеют существующие или возможные в его жизни ситуации. У человека эмоции порождают переживания удовольствия, неудовольствия, страха, робости и тому подобного, играющие роль ориентирующих субъективных сигналов. Способа оценить наличие субъективных переживаний (в виду того, что они субъективны) у животных научными методами пока не найдено. В этом контексте важно понимать, что сама по себе эмоция может, но не обязана такое переживание порождать, и сводится именно к процессу внутренней регуляции деятельности.

Эмоции эволюционно развились из простейших врождённых эмоциональных процессов, сводящихся к органическим, двигательным и секреторным изменениям, до значительно более сложных, утративших инстинктивную основу процессов, имеющих отчётливую привязку к ситуации в целом, то есть выражающих личное оценочное отношение к имеющимся или возможным ситуациям, к своему участию в них.

Почуття - це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.

В якості почуття виявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняють одні емоції і почуття від інших, наприклад радість від гніву, сорому, обурення, любові тощо.

2. Коли говорять про розвиток, виховання уваги, то мають на увазі вдосконалення властивостей уваги. Розрізняють такі властивості уваги: ​​обсяг, зосередженість (концентрація), розподіляється, стійкість, коливання, переключення.

Обсяг уваги вимірюється тією кількістю об'єктів, які сприймаються одночасно.

Зазвичай обсяг уваги залежить від специфічно практичної діяльності людини, від його життєвого досвіду, від поставленої мети, від особливостей сприймаються об'єктів. Об'єднані за змістом об'єкти сприймаються в більшій кількості, ніж не об'єднані. У дорослої людини обсяг уваги дорівнює 4-6 об'єктах.

Концентрація уваги є ступінь зосередження свідомості на об'єкті (об'єктах).

Чим менше коло об'єктів уваги, чим менше ділянка сприйманої форми, тим концентрированнее увагу.

Концентрація уваги забезпечує поглиблене вивчення пізнаваних об'єктів і явищ, вносить ясність в уявлення людини про той чи інший предмет, його призначення, конструкції, формі.

Концентрація, спрямованість уваги можуть успішно розвиватися під впливом спеціально організованої роботи з розвитку даних якостей.

Розподіл уваги виражається в умінні одночасно виконувати кілька дій або вести спостереження за декількома процесами, об'єктами.

У деяких професіях розподіл уваги набуває особливо важливе значення. Такими є професії шофера, льотчика, педагога. Учитель пояснює урок і одночасно стежить за класом, нерідко він ще і пише щось на класній дошці.

З точки зору фізіології, розподіл уваги пояснюється тим, що за наявності в корі головного мозку оптимальної збудливості в окремих її ділянках є лише часткове гальмування, внаслідок чого дані ділянки в змозі управляти одночасно виконуваними діями.

Таким чином, чим краще людина опанував діями, тим легше йому одночасно виконувати їх.

Стійкість уваги не означає зосередженості свідомості протягом усього часу на конкретному предметі або його окремої частини, стороні. Під стійкістю розуміється загальна спрямованість уваги в процесі діяльності. На стійкість уваги значний вплив робить інтерес.

Необхідною умовою стійкості уваги є різноманітність вражень або виконуваних дій. Сприйняття одноманітних за формою, кольором, розмірами предметів, одноманітні дії знижують стійкість уваги. Фізіологічно це пояснюється тим, що під впливом тривалої дії одного і того ж подразника збудження за законом негативної індукції викликає в тій же ділянці кори гальмування, що і веде до зниження стійкості уваги.

Впливає на стійкість уваги та активна діяльність з об'єктом уваги. "Увага до об'єкта, - пише Станіславський, - викликає природну потребу щось зробити з ним. Дія ж ще більше зосереджує увагу на об'єкті. Таким чином, увага, зливаючись з дією і взаємно переплітаючись, створює міцний зв'язок з об'єктом".

Властивістю, протилежною стійкості, є відволікання. Фізіологічне пояснення отвлекаемости - це або зовнішнє гальмування, викликане сторонніми подразниками, або тривалу дію одного й того ж подразника.

Відволікання уваги виражається в коливаннях уваги, які представляють собою періодичне ослаблення уваги до конкретного об'єкта або діяльності.

Коливання уваги спостерігаються навіть при дуже зосередженої та напруженої роботи, що пояснюється безперервною зміною збудження і гальмування в корі головного мозку.

Як свідчать дослідження психологів, навіть часті коливання уваги в короткі проміжки часу (1-5 сек) не позначаються помітним чином на його стійкості за умови цікавої і напруженої роботи. Однак через 15-20 хв коливання уваги можуть призвести до мимовільного відволікання від об'єкта, що зайвий раз доводить необхідність урізноманітнити в тій чи іншій формі діяльність людини.

До властивостей уваги відноситься і переключення уваги.

Переключення уваги полягає у розбудові уваги, в перенесенні його з одного об'єкта на інший.

Розрізняють перемикання уваги навмисне (довільне) і ненавмисне (мимовільне). Навмисне перемикання уваги відбувається при зміні характеру діяльності, при постановці нових завдань в умовах застосування нових способів дій. Навмисне перемикання уваги супроводжується участю вольових зусиль людини.

Ненавмисне перемикання уваги зазвичай протікає легко, без особливого напруження і вольових зусиль.

3. Методи активізації навчально-пізнавальної діяльності – це сукупність прийомів і способів психолого-педагогічного впливу на учнів, що (порівняно з традиційними методами навчання) першою чергою спрямовані на розвиток у них творчого самостійного мислення, активізацію пізнавальної діяльності, формування творчих навичок та вмінь нестандартного розв'язання певних професійних проблем і вдосконалення навичок професійного спілкування.

Деякі автори, наприклад Ю. К. Бабанський, цю групу методів визначають як активні методи навчання чи методи активного навчання.

Основними факторами, які сприяють творчому ставленню учнів до дидактичного процесу і його результатів, є:

/ професійний інтерес,

/ нестандартний характер навчально-пізнавальної діяльності,

/ змагальність,

/ ігровий характер занять,

/ емоційність,

/ проблемність.