Екзаменаційний білет № 19

1.Діяльність-трудова,навчальна,ігрова-висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості,а й до типологічних особистостей нервової системи,а отже,до темпераменту людини.

Залежно від змісту та умов діяльності сила,врівноваженість і рухливість нервової системи(темпераменту) особистості виявляються по-різному,відіграють позитивну або негативну роль.Там,де потрібна значна працездатність.витривалість,краще виявляє себе сильний тип нервової системи,а де слід виявити співчутливість,лагідність,краще виявляє себе слабкий тип нервової системи.

Неврівноваженість холерика шкодить там,де потрібно виявити витриманість,терплячість.надто повільний темп рухів,повільне,монотонне мовлення флегматика не сприяє успішності діяльності,де потрібно виявити рухливість,швидкість впливу на інших.Слабкість збудливості та гальмівні дії,що властиві меланхоліку,спричинюють боязкість,нерішучість,перешкоджає встановленню контактів з іншими.Схильність сангвініка до захоплення новим,до нудьги при одноманітній,хоча й важливій діяльності знижує активність у діяльності,постійно викликає потяг до нового,модного.

Дослідженнями доведено,що на основі однакових властивостей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості:у слабкого типу нервової діяльності-силу дій,у неврівноваженого-врівноваженість,у інертного-жвавість,рухливість.Такі зміни настають під впливом змістового боку діяльності.Шляхом вправляння можна досягти певного рівня гальмування,слабкості,інертності чи нестриманості рухів,але утворені в такий спосіб позитивні дії-сила,врівноваженість,рухливість-не усувають повністю природженої слабкості,неврівноваженості або інертності нервової діяльності.В екстремальних умовах звичне здебільшого втрачає силу,у дію вступають природні особливості типу нервової системи,властивої людині:слабкість,гальмівність,збудливість,які виявляються в розгубленості,стопорному стані,безпорадності,надмірній збудливості,втраті самовладання.

Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності,що входить до структури її темпераменту.Отже,у професійній орієнтації та підготовці до праці молоді потрібно зважати на особливості темпераменту.

2. Лідер і керівник – різні особи, які не знаходять спільних точок взаємодії (не в одному "запрягу"). Ця ситуація не сприятиме успішній діяльності групи і гармонізації міжособистісних стосунків.

Лідер і керівник – різні особи, які на основі самоповаги і компромісів знаходять точки взаємодії. Така група може працювати успішно, і в ній пануватиме певний "дух" змагання і суперництва. Якщо група виконуватиме роль третьої сили, тобто буфера між лідером і керівником, то висловлюючись фігурально, "цей корабель не затоне, а плистиме вперед".

Лідер і керівник – одна і та сама особа. В цьому випадку група працюватиме як єдина команда, віддана своєму капітанові, тобто найефективніше з погляду діяльності і найбільш гармонійно з погляду людських стосунків.

Керівнику, як і лідеру, необхідно знати і змогти реалізувати наступне:

Формувати систему необхідно під конкретний задум (мету), наявний у лідера.

Важливим елементом системи є апарат управління і регулювання потоків інформації.

Кожен із елементів системи (відділів організації) представлений людьми, і вся різноманітність відносин в системі визначається взаємодією окремих людей.

Всі люди різні, і ні одна людина не краща іншої. Питання полягає в тому, наскільки ефективно людині вдається використати свій потенціал, а лідеру – створити оптимальні умови для реалізації задатків неповторної своєрідності рис кожної людини.

Для людини легше підібрати відповідне місце в системі, ніж намагатися змінити його особистісні особливості шляхом тиску і насилля.

Коли відповідне місце в системі для людини знайдене, слід регулювати взаємовідносини як по горизонталі (між співробітниками), так і по вертикалі (керівник – підлеглий). До цих пір не відкритий спосіб управління, який не можна було би назвати або "кнутом” або "пряником”, тобто система заохочення і покарання – єдина система регулювання в руках лідера.

3. Головною функцією цих методів є контрольно-регулювальна. Це означає, що контроль не повинен відокремлюватися від навчального процесу, а бути компонентом, який виконує навчальні, виховні, розвиваючі, спонукаючі функції.

Залежно від організації контрольних зрізів, джерел інформації, способів одержання і обробки даних та ін. виокремлюють:

Метод усного контролю. Усний контроль здійснюється шляхом індивідуального і фронтального опитування. При індивідуальному опитуванні учитель ставить перед учнем декілька запитань, при фронтальному — серію логічно пов'язаних між собою питань перед усім класом. Правильність відповідей визначається учителем, коментується. За підсумками контролю виставляються оцінки.

Метод письмового контролю. Здійснюється за допомогою контрольних робіт, творів, переказів, диктантів, письмових заліків і под., які можуть бути короткочасними (15—20 хв.) і протягом усього уроку. Письмовий контроль відрізняється також глибиною діагностики (поверховий зріз чи ґрунтовний аналіз).

Метод лабораторного контролю спрямований на перевірку вмінь учнів користуватися лабораторним обладнанням (амперметром, вольтметром, термометром, психрометром та ін.), яке буде використовуватися на уроці. До контрольних лабораторних робіт включають також письмові та графічні роботи, розв'язання експериментальних задач, які потребують проведення дослідів.

Метод машинного (програмованого) контролю. Здійснюється за допомогою електронно-обчислювальної техніки і контролюючих програм. Комп'ютер є найоб'єктивнішим контролером при вивченні всіх навчальних предметів. Програми для контролю здебільшого складаються за методикою контрольних програмованих вправ. Відповіді набираються цифрами або у вигляді формул. У міру розвитку і насичення комп'ютерами шкіл цей метод набуватиме більшої ваги. Проте машина не може врахувати психологічні особливості учня, своєчасно надавати йому допомогу при утрудненні — не може повністю замінити учителя.

Метод тестового контролю. Може бути безмашинним і машинним. В основі такого контролю лежать тести — спеціальні завдання, виконання (чи невиконання) яких свідчить про наявність (або відсутність) у школярів певних знань, умінь.

Метод самоконтролю. Передбачає формування в учнів уміння самостійно контролювати ступінь засвоєння навчального матеріалу, знаходити допущені помилки, неточності, визначати способи ліквідації виявлених прогалин.