ЛЕКЦІЯ VII. ТРУДОВИЙ ДОГОВІР

1. Поняття трудового договору та його відмінність від цивільно-правових угод про працю.

2. Сторони трудового договору.

3. Форма та зміст трудового договору.

4. Гарантії прав і обмеження прав особи при укладенні трудового договору.

5. Випробування при прийнятті на роботу.

6. Прийняття на роботу і юридичне оформлення трудового договору.

7. Види трудового договору.

   1. Трудовий договір на невизначений строк (безстроковий).

   2. Строковий трудовий договір.

   3. Контракт – особливий вид трудового договору.

   4. Трудовий договір про тимчасову роботу.

   5. Трудовий договір про сезонну роботу.

   6. Трудовий договір з трудящим-мігрантом.

   7. Трудовий договір про сумісництво.

   8. Трудовий договір про суміщення професій і посад.

   9. Трудовий договір про тимчасове заступництво керівника підприємства.

   10. Трудовий договір з працівниками про тимчасове виконання обов’язків за вакантною посадою.

   11. Трудовий договір про надомну роботу.

   12. Трудовий договір з державним службовцем.

   13. Трудовий договір з молодим спеціалістом.

   14. Порядок укладення трудового договору з роботодавцем – фізичною особою.

8. Зміна умов трудового договору.

   1. Поняття переведення та переміщення на іншу роботу.

   2. Види переведення на іншу роботу.

   3. Тимчасові переведення з ініціативи власника.

   4. Переведення з ініціативи працівника.

   5. Зміна істотних умов праці.

9. Припинення трудового договору: поняття та види.

   1. Припинення трудового договору з ініціативи працівника.

   2. Розірвання трудового договору з ініціативи власника.

   3. Розірвання трудового договору з ініціативи третіх осіб.

   4. Порядок звільнення працівників з ініціативи власника і третіх осіб.

   5. Оформлення звільнення і проведення розрахунку.

   6. Відсторонення від роботи.

   7. Трудові книжки.

1. Поняття трудового договору та його відмінність від цивільно-правових угод про працю

Трудовий договір є основним інститутом у системі трудового права. Він розглядається також як підстава виникнення трудових правовідносин і водночас як форма залучення до праці. Інакше кажучи, немає трудового договору – не буде і трудового права.

За юридичною природою трудовий договір це угода про працю між роботодавцем і найманим працівником. Ця основна його ознака характерна для всіх видів трудового договору. На підставі трудового договору працівник здає в найм власнику засобів виробництва (роботодавцю) свою здатність до праці.

Правове визначення трудового договору міститься в ст. 21 КЗпП України – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації, уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник, уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Законодавче визначення трудового договору вказує на його двосторонній характер і характеризує його як угоду.

Від трудового договору необхідно відрізняти цивільно-правові договори про працю, що відомі на практиці під назвою «трудові угоди».Вони також є у більшості випадків двосторонніми і передбачають виконання роботи і передачу замовнику її результатів.

Предметом трудового договору виступає виконання працівником певної роботи, визначеної угодою сторін, трудової функції. Це означає, що працівник зобов’язується виконувати певну роботу або займати певну посаду на підприємстві, а власник або уповноважена ним адміністрація зобов’язується забезпечити його цією роботою, надавати засоби виробництва, обладнання, прилади, механізми, приміщення, сировину, матеріали, давати вказівки, конкретні завдання. Власник має право доручити працівнику виконати будь-яке завдання в межах роботи, обумовленої трудовим договором. Водночас предметом цивільного договору виступає матеріалізований результат праці або завдання одноразового характеру.

Уклавши трудовий договір, працівник включається до штату підприємства і зобов’язаний підлягати правилам внутрішнього трудового розпорядку, затвердженим на конкретному підприємстві, або ж виконувати розпорядження роботодавця – фізичної особи. Трудові відносини регламентуються правовими нормами різного рівня – від централізованого до локального. Недодержання таких правил розглядається як порушення трудової дисципліни, за що працівника може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Тобто у трудових правовідносинах роботодавець має дисциплінарну владу щодо працівника аж до звільнення. За здійснення дисциплінарного проступку, що призвів до заподіяння майнової шкоди власнику, останній має право притягти працівника до матеріальної відповідальності та самостійно зробити стягнення в розміру середнього місячного заробітку працівника. У цивільно-правових відносинах роботодавець не володіє дисциплінарною владою стосовно працівника. Тут взагалі не може бути застосоване поняття дисципліни праці, – це інститут трудового права. У разі заподіяння майнової шкоди стягнення проводиться у судовому порядку.

Працівник повинен у процесі праці виконувати певну міру праці в певну частину робочого часу – норми праці, дотримувати правил охорони праці та виробничої безпеки. При виконанні цивільних договорів про працю нормування праці відсутнє, процес праці не регламентується правом і здійснюється особою самостійно на свій розсуд.

Існують відмінності й в оплаті праці. За трудовим договором оплата праці регулюється законодавством про працю (КЗпП, ЗУ «Про оплату праці» та інші акти), колективними договорами та угодами, умовами трудового договору. Принаймні заробітна плата не може бути нижчою за встановлений законом мінімальний розмір. Законом встановлюються структура оплати праці, мінімальна заробітна плата, норми оплати при відхиленні від звичайних (тарифних) умов оплати, правила індексації, терміни виплати заробітної плати, компенсація заробітної плати у разі затримки її виплати. Власник повинен виконувати всі вказані правові норми, а також умови, передбачені на договірному рівні. У цивільному ж договорі механізм оплати праці досить простий, він встановлюється угодою сторін.

Необхідно врахувати й те, що ризик втраченої, зіпсованої продукції, роботи без вини працівника несе роботодавець, тоді як за цивільно-правової форми праці такий ризик лежить на працівникові.

Головною відмінністю трудового договору від цивільно-правового є глибока соціальна природа трудового договору, яка виявляється в його широкому соціально-правовому змісті. Уклавши трудовий договір, власник не тільки використовує працю працівника, а й бере на себе зобов’язання щодо надання певних гарантій, пільг, а також участі в соціальному забезпечені працівника. Мова йде про надання щорічної оплачуваної відпустки, відпусток соціальних та для навчання, скороченого робочого часу для певних категорій працівників, встановлення знижених норм праці для неповнолітніх і осіб зі зниженою працездатністю, надання оплачуваного вільного часу для здійснення громадської діяльності працівникам, обраних до складу виборних органів профспілок, надання гарантійних і компенсаційних витрат. Власник сплачує страхові внески до фондів соціального забезпечення за працівників підприємств (у Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування у зв’язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, Фонд соціального страхування у зв’язку із тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття); надає інші соціально-трудові пільги і гарантії за рахунок прибутку підприємства.

Уклавши цивільно-правовий договір, власник за чинним законодавством також несе витрати за внесками на соціальне страхування. Однак цим його соціальна діяльність вичерпується. Особливістю є те, що у такому випадку власник виконує свій соціальний обов’язок відносно всього суспільства, а не працівників конкретного підприємства, фінансуючи соціальні фонди, з яких здійснюються виплати на підставі солідарного принципу. Працівник, що працює на підставі цивільно-правового договору, не має всіх перелічених вище прав.

Існують суттєві відмінності й у порядку укладення трудового і цивільно-правового договорів. Укладення трудового договору детально регламентується трудовим законодавством. Трудовий договір має укладатися з дотриманням встановлених у законі юридичних гарантій. У законі передбачені випадки, коли власник зобов’язаний укласти трудовий договір з певним працівником, наприклад з молодим спеціалістом; заборонено необґрунтовану відмову в прийнятті на роботу. Угодою сторін може встановлюватися випробування при прийнятті на роботу. Цивільно-правові договори про працю укладаються за угодою сторін, з дотриманням принципів добровільності та рівності сторін.

Трудовий договір укладається, як правило, на невизначений час і припиняється лише за підстав, передбачених законодавством. Строковий трудовий договір може укладатися лише у випадках, передбачених у законі (ст.23 КЗпП). У цих нормах також виявляється спрямованість трудового законодавства до соціального захисту найманого працівника. Цивільно-правові договори про працю укладаються щодо виконання певної роботи і вичерпуються виконаною роботою (послугою, продукцією).

Всі перелічені відмінності переконливо доводять принципово різну правову природу трудових і цивільно-правових договорів про працю. В основі наукових концепцій про зближення трудового і цивільного права лежить неправильне уявлення про працівника і роботодавця як про рівноправні сторони трудового договору. Роботодавець завжди «сильніший» за працівника. Саме він встановлює умови трудового договору, оскільки володіє капіталом, засобами виробництва. Забезпечення гарантій і соціальних внесків, виплат спричиняє додаткові витрати роботодавця, які в Україні значно більші, ніж у роботодавця зарубіжних країн. І якщо роботодавець бере на себе такі обов’язки, це також посилює його сторону і надає йому моральне право диктувати свої правила гри. Крім того, якщо цивільно-правовий договір розрахований на однократне застосування, то трудовий договір – ефективна соціально-правова форма найму, розрахована на тривалий час. У законодавстві України явно виражена схильність до укладення трудового договору на невизначений строк, це сприяє стабільності трудових правовідносин, яка в умовах ринкової стихії має безперечні переваги в плані соціального захисту трудящої людини.

З урахуванням децентралізації законодавства про працю, розширення договірних засад у регулюванні трудових відносин роль трудового договору буде зростати. Не можна не враховувати і того факту, що в країнах з розвиненою ринковою економікою трудовий договір продовжує залишатись ядром всієї системи трудового права.