2. Зміст і результати виховання. Особистісно-діяльнісний підхід виховання.

Реалізація ідеї всебічного розвитку особистості з урахуванням індивідуальності та наявних умов передбачає єдність морального, громадянського, розумового, морально-естетичного, трудового та фізкультурно-оздоровчого виховання. Виховання як процес спрямоване на формування наукового світогляду та загальнолюдських цінностей, народної та національної культури, високоморальних людських стосунків, високих громадських рис, широку професійну підготовку до повноцінного, активного життя. Тому зміст виховання включає загальні його сторони і характеристики, залучення до основних видів людської діяльності в мовах гуманних відносин, а також індивідуальну програму самовиховання й розвитку. Програма передбачає формування спрямованості, цілісного наукового світогляду та ціннісних орієнтацій, культури діяльності /навчальної, ділової, самовиховання/, культури гуманних відносин у різних прошарках населення, здібностей, досвіду емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та себе, глибоких і міцних знань.

Діяльнісно-особистісний підхід – включаючи підростаючу людину в різні види діяльності з оволодіння суспільним досвідом і вміло стимулюючи її активність в цій діяльності, можна здійснити дійове виховання. Саме в цьому і полягає глибинна сутність такого надзвичайно складного процесу.

У побудові педагогічного процесу основою є врахування індивідуальних /фізичних, психічних, особистісних/ особливостей і відомих закономірностей у розвитку кожного. Враховуються інтереси, нахили, погляди та переконання, здібності, стан здоров’я, культура навчальної діяльності та гуманних відносин. На цій основі формуються малі групи й колективи/тимчасові чи стабільні/ для досягнення намічених завдань.

Особистісно-діяльнісний підхід – цілісний, комплексний, диференційований – здійснюється комплексно у колективі в умовах співтворчості всіх. В.О. Сухомлинський підкреслював, що не можна виключати із системи виховання жодної грані. Якщо щось не враховано, то не можна буде розв’язати завдання формування цілісної особистості.

Функції виховання: виховання, самовиховання, перевиховання.

3. Самовиховання, його сутність, умови, етапи, прийоми реалізації.

Виховання і самовиховання є двома сторонами процесу формування особистості.

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних..

Важливим аспектом самовиховання є логічне мислення, вміння аналізувати кожен свій вчинок, що сприяє виробленню вимогливості до себе як постійної риси характеру, без якої неможливо досягти успіху. Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне учень. Успішність процесу самовиховання значною мірою залежить від рівня розвитку колективу взагалі

Етапи самовиховання:

1. З’ясування ставлення учнів до процесу самовиховання. На цьому етапі важливо сформувати спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання.

2. Поява у учня прагнення до самовдосконалення. Педагог повинен на цьому етапі допомогти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, виробити стійке бажання наслідувати його.

3. Початок систематичної роботи учня над собою у процесі реалізації програми самовиховання. Це здійснюється в різних видах діяльності: навчанні, праці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків.

Прийоми роботи над собою:

1. Самопереконання. Пропонування учням знайти у певній ситуації аргументи і за їх допомогою переконати в правильності чи неправильності свого вчинку, або переключити в конфліктній ситуації думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли.

2. Самонавіювання. Подолання в собі страху перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість, повторення учнем подумки або вголос певних суджень.

3. Самопідбадьорювання. Ефективний, коли учень губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах та можливостях;

4. Самозаохочення. Якщо учень, долаючи певні труднощі, виконав поставлене складне завдання. Ефективний при подоланні негативних рис;

5. Самопримус. Боротьба з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися, працювати, з лінощами;

6. Самоаналіз. Вирішальна роль у самовихованні, вміння аналізувати свої вчинки, давати їм певну оцінку;

7. Практичні прийоми.

- «крок вперед» - щоденне планування діяльності на наступний день;

- «оцінювання прожитого дня» - аналіз учнем своїх вчинків, недоліків;

8. «Правила моєї поведінки». Дотримання складених для учня правил поведінки. Привчає до виконання своїх обов’язків;

9. Самозобов’язання. Планування учнем роботи над собою на місяць, семестр або рік залежно від того, які риси особистості і в який термін прагне сформувати чи подолати;

10. «Упізнай себе». Має характер гри, за якої вчитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища. Той впізнає себе, а товариші доповнюють цю характеристику;

11. «Самохарактеристика» і «взаємохарактеристика». Обговорення в колективі підготовлених характеристик, що привчає до самоаналізу.

За твердженням В. Сухомлинського, «самовиховання потребує дуже важливого, могутнього стимулу – почуття власної гідності, поваги до себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був вчора. Самовиховання можливе за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу – доброго слова, поради,ласкавого чи докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки на «сильне» слово, окрик, примус. За самою своєю суттю самовиховання передбачає віру людини в людину, звертання до честі й гідності людини. Педагогічне керівництво самовиховання – це насамперед відносини між педагогом і вихованцем, пройняті взаємною вірою в добрі наміри.»

4.Перевиховання, його сутність, функції, етапи, принципи реалізації

Процес виховання передбачає і подолання негативних рис особистості, тобто перевиховання і виправлення.

Перевиховання – виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Процес виховання спрямований на подолання негативних рис особистості, на виправлення важковиховуваних, педагогічно занедбаних неповнолітніх, правопорушників і злочинців.

Функції перевиховання:

• Відновна – створення таких умов, де учень може себе проявити з позитивного боку;

• Компенсуюча – створення умов, за яких вихованець міг би перекрити свої недоліки в іншій діяльності;

• Стимулююча – активізувати дії вихованця у тій галузі, де проявляться його позитивні якості, засудити негативні вчинки.

• Виправна – звільнення від негативних якостей.

Виправлення – складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості і поведінці.

Етапи перевиховання:

1.Підготовчий етап. Детальне вивчення й аналіз позитивних і негативних якостей педагогічно занедбаних учнів, визначення шляхів подолання, вироблення завдань і змісту перевиховання. На основі цього складається програма перевиховання.

2. Початковий етап. Реалізація наміченої програми роботи з учнем. У цей період учень не виявляє особливої активності, а процес перевиховання спершу відбувається повільно. Це пов’язано з настороженим і недовірливим ставлення учня до педагога і його виховних впливів. Нерідко такі учнів не бачать у своїх діях нічого поганого і не вважають, що їх треба переглянути. Тому виховна робота насамперед спрямована на подолання психологічного бар’єра, перебудову їх самосвідомості й самооцінки, формування у них готовності до виправлення.

3. Переломний етап. У цей період триває реалізація уже визнаної і прийнятої підлітком програми роботи. Тому він добровільно виконує свої обов’язки, виявляє самостійність і активність. На цьому етапі важливо не лише сформувати правильні уявлення, поняття, погляди і переконання, а й нагромаджувати позитивний досвід поведінки учня, залучати його до виконання різних доручень, участі в житті колективу. Учень уже усвідомлює, що він на правильному шляху і дає відповідно до нових переконань.

4. Завершальний етап. На цьому етапі створюються умови для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.

Перехід від одного до іншого етапу перевиховання у різних категорій вихованців є неоднаковим, він залежить від рівня їх педагогічної занедбаності, ставлення до процесу перевиховання, ефективності навчально-виховної роботи в школі.

Етапи перевиховання органічно пов’язані між собою. Майстерність педагога в тому, щоб своєчасно зауважити зрушення в розвитку вихованця, скоригувати програму роботи з ним, намітити нові завдання й вимоги, уникнути «тупцювання на місці».

Принципи перевиховання:

1. Поєднання переконання з примусом. Використання методів виховного впливу на вихованця залежно від рівня розвитку його свідомості – що на вищий рівень свідомості, то більше задіюється методів переконання.

2. Гуманне ставлення до важковиховуваних учнів. Вони не зможуть зрозуміти сутність моралі гуманізму, якщо до них не має гуманного ставлення.

3. Об’єктивне ставлення до важковиховуваного учня у процесі його перевиховання. Виявлення не лише негативних, а й позитивних якостей.

4. Ставлення до важковиховуваного учня, як і до всіх школярів. Йому не слід дорікати, що він, не такий, як усі, гірший за інших, бо це озлоблює і викликає бажання стати ще гіршим.

5. Педагогічний вплив на важковиховуваного учня в неафектному стані. Виключається вплив на нього відразу після скоєння негідного вчинку, оскільки в такому стані вчитель не може бути об’єктивним, а учень – зрозуміти справедливість педагогічного впливу. У таких випадках А.Макаренко пропонував «відстрочену бесіду», яка дає змогу вихованцеві можливість «охолонути», обдумати свій вчинок, а педагогові – підготуватися до розмови.

6. Випереджувальне формування позитивних якостей, а не боротися з недоліками.

7. Провідна роль наставника у перевихованні. Вплив на цю категорію неповнолітніх морально вихованих наставників, оскільки вони мали значний досвід спілкування з аморальними людьми.

Перевиховання педагогічно занедбаного учня здійснюють у загальному процесі навчально-виховної роботи школи із залученням до неї учнівського колективу, батьків, громадськості, з використанням усіх загально педагогічних методів виховання, враховуючи при цьому специфічні особливості, ставлення до виховних впливів і до власного виправлення.

Здійснюючи виховний вплив на таких учнів, треба пам’ятати:

- переорієнтація поглядів і переконань вихованця залежить від рівня його розвитку;

- швидкість та ефективність зміни помилкових поглядів і переконань від їх стійкості, тому необхідно організувати життя і діяльність вихованця в школі і вдома так, щоб помилкова орієнтація не зміцнювалась, а зникла;

- допомогти учневі побачити шляхи досягнення мети, зміцнювати її інтереси;

- впливати не тільки на розум учня, а й на емоційну сферу;

- треба виховувати настрій, настрій колективу, максимально використовувати психологічні моменти відвертості учня.

Процеси виховання, самовиховання і перевиховання тісно пов’язані між собою і часто переплітаються.