Зав­дання ктс:

— виховні завдання, які ставлять вихователі в процесі організації КТС, вирішуються непомітно для вихованців, їх відкривають вихованці — в тій чи іншій мірі — при обговоренні результатів колективної творчої справи; і вони стають їхніми вимогами до себе;

• у процесі КТС здійснювати в тісній єдності завдання різноманітних частин виховання: громадянського, морального, трудового, розумового, фізично­го, естетичного;

• у процесі КТС розвивати в єдності всі три сторони особистості: пізнавально-світогляд­на (знання, погляди, переконання, ідеали), емоційно-вольова (почуття, прагнення, інтереси, потреби), діяльнісна (уміння, навички, звички, здібності, риси характеру);

• у процесі КТС реалізувати різні функції виховної діяльності: вихователі передають гото­вий цінний досвід вихованцям, ті оволодівають цим досвідом і створюють новий досвід разом з вихователями та під їх керівництвом; відбувається поєднання цього досвіду з попереднім, обмін поєднаним досвідом, його закріплення та нагромадження у вигляді позитивних традицій, подальший їхній розвиток;

• у процесі КТС здійснювати виховання та самовиховання учнів і педагогів як особистісне, так і взаємне.

Технологія групової діяльності.

В їх основу покладено ідеї Ж.-Ж. Руссо, Й. Г. Песталоцці, Дж. Дьюї про вільний розвиток і виховання дитини. Різновидом групового навчання у межах класно-урочної системи стала белл-ланкастерська система.

Групова навчальна діяльність — це форма організації навчання в малих групах учнів, об'єднаних загальною на­вчальною метою при опосередкованому керівництві вчителем і в співпраці з учнями.

Переваги:

1. за той самий проміжок часу обсяг виконаної роботи набагато більший;

2. висока результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь;

3. формується вміння співпрацювати;

4. формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні стосунки між дітьми;

5) розвивається навчальна діяльність (планування, реф­лексія, самоконтроль, взаємоконтроль).

Вимоги:

• методично обґрунтовано обирати той чи інший вид групової навчальної роботи на конкретному уроці, що визна­чається метою уроку, особливостями матеріалу, який вивчається;

• правильно формувати групи;

• ретельно продумувати структуру уроку з використан­ням групових форм навчальної діяльності;

— розробляти інструкції, пам'ятки, які спрямовують, групову навчальну діяльність;

• регулювати міру вчительської допомоги групам у про­цесі їх роботи;

• вчити молодших школярів співпраці під час виконання групових завдань.

Завдання:

• навчати школярів співпраці у виконанні групових за­вдань;

• стимулювати моральні переживання взаємного навчан­ня, зацікавленості в успіхові товариша;

• формувати комунікативні вміння молодших школярів;

• формувати рефлексивні компоненти навчальної діяль­ності: цілеспрямованість, планування, контроль, оцінку;

— поєднувати фронтальну, індивідуальну та групову форми навчальної діяльності.

Технологія розвиваючого навчання

В історії школи та науки проблема розвивального навчан­ня учнів існувала не як самостійна, а як складова частина інших проблем навчання.

Уперше давньогрецькі філософи Платон, Аристотель, Сократ сформулювали деякі ідеї необхідності навчання учнів методів пізнання.

Великий вплив на розвиток питань розумового виховання дитини мали праці

Я. А. Коменського, Ж-Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, Й.Песталоцці,

Ф. А. Дістервега, К. Д. Ушинського, С. Ф. Русової, Г. Ващенко.

Концептуальні положення системи розвивального навчання розробили П. П. Блонський. Л. С.Виготський, Л. В. Занков, Д. Б. Ельконін,. В. В. Давидов.

Головною метою розвивального навчання є формування активного, самостійного творчого мислення учня і на цій основі поступового переходу в самостійне навчання. Дитина повинна поступово, за час навчання в молод­ших класах, набути "вміння навчатись".

Завдання розвивального навчання: формування особис­тості з:

1) гнучким розумом,

2) розвиненими потребами до дальшого пізнання та самостійних дій,

3) певними навичками та творчими здібностями.

Розвивальне навчання — основа формування творчої особистості, а в подальшому — креативної особистості, яка має внутрішні передумови, що забезпечують її творчу активність, тобто не стимульовану зовнішніми факторами.