43 Групи інтересів та групи тиску: поняття, функції, типологія.

Обґрунтовуючи суть політики як суспільного явища, функціонування політичної системи, зміст і ефективність політичної діяльності пересічного громадянина та політичного лідера, не можна оминути поняття суспільного інтересу.

Інтереси — це об'єктивні відносини між потребами й середовищем, у якому потреби реалізуються внаслідок певної діяльності.

Суспільний інтерес — спонукальні сили діяльності соціальних груп, мас людей, спираючись на які суспільство може вдаватися до необхідних управлінських впливів на цю діяльність. Соціальний інтерес спрямований на соціальні інститути, установи, норми взаємовідносин у суспільстві, від яких залежить розподіл предметів, цінностей і благ, що забезпечують задоволення потреб.

Вихідним пунктом аналізу суспільних інтересів є категорія суспільних потреб. Потреби як спосіб реалізації суспільних відносин становлять іманентну сутність особистості; інтереси — це "зовнішня" форма суспільних відносин. Зміст інтересів формується на основі як потреб, так і соціальних засобів, залучених до реалізації останніх.

за родом діяльності - конструктивно орієнтовані, пізнавальні, опозиційні, аматорські, національні та ін.;  за поставленими цілями - соціально-вартісні й асоціальні, політизовані й неполітизовані;  за інтересами - економічними, професійними, суспіль-но-політичними та ін.;  за правовим статусом - легальні й нелегальні;  за соціально-класовими ознаками - наприклад, робітничий, фермерський рухи;  за рівнем масовості й ступенем паливу - профспілки, антивоєнний і феміністський рухи, з одного боку, та фермерські рухи у США чи рух англійських докерів - з іншого;  за спонукальними мотивами виникнення - соціальне усвідомлені (спілки ветеранів, студентської молоді, кооператорів); вартісно-орієнтовані (рух зелених, спілка Чорнобиль); традиціоналістськи зумовлені (релігійні, національні об'єднання);  за масштабами діяльності - міжнародні, внутрішньодержавні, локальні; за ставленням до існуючого ладу - консервативні, реформістські, революційні, контрреволюційні;  за ступенем і формою організації стихійні й організовані, слабко й високоорганізовані.  Сусп.-політ. об’єднання, які прагнуть задоволення власних інтересів засобом впливу на державну владу або політичні партії. Від партій ГТ відрізняє те, що вони безпосередньо не борються за владу і не беруть участі у керівництві і управлінні державою. 1 великою теорет. Працею в напрямку вивчення ГТ була книга амер. дослідника А. Бентлі «Процес державного управління. Вивчення суспільних тисків» (1908), яка й досі вважається класичною. Один з 1 дослідн. Ж Мейно вважав, що характерною рисою цих груп є відсутність регламентації їхніх дій з боку закону.

Більшість суч. Політологів виділяють 3 осн. Ознаки ГТ: 1) існування та діяльність групи поза офіційними структурами й органами влади; 2) здійснення тиску на політ. інституції з метою прийняття держ. Органами певних рішень; 3) вимоги групи відображають специ. Інтереси тієї чи іншої верстви або об’єднання громадян. ГТ можуть бути офіційно зареєстровані, як напр. у США, або діяти нелегально (мафія). Найбільш відомі ГТ – лобі, що являють собою розгалужену систему агенцій і фірм, які впливають на законодавців та урядовців з метою прийняття рішень в інтересах певних організацій, великих корпорацій і навіть іноземних держав.

Існує два основних підходи до по­няття «групи тиску»: 1) будь-які об'єд­нання, котрі використовують метод тиску, підтримки чи зриву певних по­літичних рішень. У такому разі, групи тиску — це просто групи інтересів у дії. 2) ототожнюють групи тиску лише з певни­ми видами груп інтересів, а саме з тими, які уникають ініціативних пропо­зицій щодо нових законів, а лише впливають на прийняття чи неприйнят­тя того чи іншого рішення, підтримку чи зрив тої чи іншої акції. Ці групи, отже, досить обмежені у виборі форм та методів діяльності. Вони також не мають своїх засобів масової інформації, обмежені у політичних ресурсах впливу на публічну владу.

Тактика ГТ пов’язана з вибором засобів і методів впливу на органи держ. влади і варіюється від конституційних методів до неконституційних, від легальних до протизаконних. Конст. дії: участь в урядових і парламентських консультаціях, офіційних слуханнях, які проводить уряд чи парламент; безпосереднє представництво ГТ в парламенті; заяви, рекомендації напередодні слухань; лобіювання (якщо воно офіційно дозволене); Частково конституційні дії (правові норми не поруш, але обминаються): субсидування політ. партій або окремих кандидатів у депутати; техн. або організац. допомога при проведенні виборчих кампаній та ін. політ діяльності; просування «своїх» функціонерів в органи держ. влади; протекціонізм, прихований або легальний підкуп і т.д.

Методи впливу: елементами прямої дії є демонстрації, пікетування, застосування ін. форм масового лобіювання (листи, тел. Дзвінки, телеграми до уряду та парламенту). Методи прямої дії передбачають: страйки з висуненням ультиматумів до органів влади; несанкціоновані демонстрації, мітинги, пікети; кампанії громадян. непокори; насильницькі акції; порушення громадського порядку. ГТ можуть також впливати на владу, формуючи громад. думку засобами відкритої чи замаскованої пропаганди через ЗМІ. У демократичних країнах корпорації, гром. організації і навіть державні органи створюють спец. структурні підрозділи для зв’язків з громадськістю.

Наявність ГТ у політ. житті з одного боку примножує к-сть опосередкованих суб’єктів політики, виступає, як своєрідне доповнення до багатопартійності, розширюючи плюралізм. З інш. боку – має місце зрощування найбільш потужних ГТ з партійними і бюрократичними угрупованням, зростання олігархічних і корпоративних тенденцій. Разом з тим різноманітність і достатня розгалуженість групових інтересів забезпечує в цілому їх взаємозбалансованість у політ. системі. + інтегративна роль тією мірою,, якою вони слугують з’єднуючою ланкою між низами і верхами, між тими, хто делегує повноваження, і між публічною владою. Становлення конституц. і цивілізованих форм впливу ГТ на органи держ. влади та їх участь у політ. процесі є 1 з найважливіших умов демократизації сус-ва, його нормал і стабільного розвитку.