2.1.4. Мейозис і гіпербола

Засобами творення іронії можуть виступати стилістичні фігури на позначення применшення або перебільшення вияву ознак предметів такі як мейози та гіпербола.

Мейозис – стилістична фігура, що ґрунтується на применшенні інтенсивності вияву ознак, розмірів і дії предметів, перебігу подій і т. ін. уживається з метою пом’якшення твердження, евфемізації, іронії. Його засобами є специфічні прислівники міри та ступеня, суфікси зменшувальності, частки, , вставні слова, деякі мовленнєві кліше [10, с. 378]. Наприклад: – Рюмашечку тяпнув, індіанцями (гугенотами, євреями, чеченцями) закусив, і – порядок [5, с. ].Тут слово із зменшувально пестливим суфіксом вказує на винищення цілих народів у порядку буденності.

Гіпербола – троп, що полягає в навмисному перебільшенні кількості та розміру предметів, інтенсивності вияву ознаки та перебігу дії для надання об’єктові більшої виразності, а самому зображенню більшої переконливості [УМ, с. 98]. Наприклад: – Однак з тою жінкою не все так просто. Навколо неї накрутили таких туманностей, що Андромеди не видно [5, с. ]. Так автор говорить про скандали навколо Юлії Тимошенко, вказуючи на їх перебільшення.

2.2. Вираження іронії на синтаксичному рівні

2.2.1. Синтаксична транспозиція

Транспозиція – використання однієї мовної норми у функції іншої [11]. Це прояв явища асиметрії в мові. Для створення комічного ефекту транспозиційна структура – найпрозоріша форма іронії, побудована на антифразисі, який передбачає заперечення чого-небудь шляхом ствердження, тобто коли стверджувальне за формою речення є заперечним за змістом і навпаки [4, с. 542]. Наприклад: – Де ж іще на планеті є така чорнобильська зона, що там де й не зона, все одно зона? [5, c.212] Тут висувається припущення, яке одночасно є ствердженням.

2.2.2. Порівняльні конструкції

Гуйванюк описує стилістичну функцію порівняння, яка полягає у створенні додаткового навантаження, тобто іронічного ефекту, що через свою поширеність стає естетично цілеспрямованою смисловою лінією оповіді [4, с. 542]. Наприклад: – Партій тих розвелося, вискакують, як прищі, на незрілому обличчі демократії [5, c. 56]. Це порівняння вказує на негативну оцінку автора до великої кількості партій у країні, що виникають і швидко зникають, про їх непотрібність і, навіть, шкідливість, адже прищі є проявами гниття клітин організму.

2.2.3. Оцінні комунікати

Ніна Василівна Гуйванюк виокремлює як засоби вираження іронії оцінні комуні кати. Це мовні утворення, які супроводжуються вигуками і, здебільшого, бувають окличними. Вони виражають емоційну оцінку висловленого або дій, ситуацій, тощо, є цілісними словами, які позначені оцінною (у тому числі й іронічною) семантикою [4, с. 545]. Наприклад: – Отакий кліп одного дня [5, c. 56]. Таким чином автор дає оцінку великій кількості подій і катастроф, що відбулися протягом дня.

2.2.4. Лексико-синтаксичний алогізм

Юлія Пацаранюк зазначає, що у структурі речення яскраво виражає іронію явище лексико-синтаксичного алогізму, яке утворюється на основі логічної несполучуваності різноманітних членів речення (як предикативного центру, так і поширювачів). Саме така несполучуваність створює іронічний контекст [7].

За Селівановою алогізм – стилістичний прийом навмисного порушення логічних зв’язків у тексті, синтаксичного співвіднесення семантично не співвідносних слів з метою створення іронії, комічного ефекту, підкреслення жанрових і стилістичних особливостей. Алогізм суперечить діалектній логіці [10, с. 24]. Наприклад: – Наших не зачепило, у наших імунітет. Чорнобильський [5, c. 59]. Автор утворює парадоксальне поєднання чорнобильський імунітет.

Люди працюють у протигазах, вже як інопланетяни на своїй землі [c. 56].