Розділ 1. Теоретичні засади дослідження

Літературознавчий погляд на іронію як засіб вираження комізму вплинув на її розуміння у системі вербальних засобів зображуваного.

Селіванова О. зазначає, що іронія – стилістична фігура, троп, що ґрунтується на вживанні слів і висловлювань у протилежному щодо буквального змісту, на приховуванні за удавано серйозними речами комічного. За позитивною оцінкою негативної. Іронія є також категорією естетики. Метою Іронії є глузування, висмійування. Іронія є пряма, метою якої є приниження явища, анти іронія, що представляє об’єкт іронії недооціненим. Самоіронія, спрямована на суб’єкт іронізування. Її засобами виступає невідповідність традиційного і ситуативного позначень, узуального і оказіального. Прямого й переносного значень мовних одиниць. Іронія може ґрунтуватись на парадоксі порівняння, антонімії, мейозисі, гіперболі, морфологічній транспозиції, змішування різних стилістичних масивів лексики. Вона є одним із засобів творення фразеологічних одиниць. На відміну від гумору, приховує негативне ставлення до свого об’єкта [10, с.].

С. Походня, досліджуючи мовні засоби вираження іронії, відзначала, що іронія – це один із видів техніки комічного, яка використовується як сатирою, так і гумористикою, яка залишається замаскованою насмішкою, де прихований зміст є запереченням буквального [9].

Л. Болдіна зазначає, що комічний іронічний ефект постає з невідповідності звичного уявлення про предмет та способу висвітлення сутності цього предмета [2].

А. Щербина вважає, що іронічний ефект залежить нге від особливостей словесного вираження, а від двопланової побудови контексту, від стуктури цілої думки, розрізняючи при цьому: 1) власне іронію, 2) дотепну іронію, 3) змішані типи іронії та іронічної насмішки [12].

При дослідженні іронії в українському мовознавстві традиційно виокремлюють три види номінації: лексичну (через слово і словосполучення), пропозитивну (через речення) та дискурсивну (через текст). Проте, як зазначає Ніна Гуйванюк, іронія може бути присутня в усіх видах як вияв вторинної номінації. Розглядаючи іронію як явище вторинної номінації не тільки лексичного, але й пропозитивного і дискурсивного типу, можна визначити роль іронії як форми оцінного, критичного, емоційного усвідомлення дійсності [4, с. 540].

Любов Мацько виділяє такі засоби творення іронії:

1) лексико-стилістичні (слова з інгерентною іронічною конотацією, іронічно маркована лексика);

2) логіко-смислові ( антифразис, іронічні епітети, іронічні порівняння, іронічні метафори і перифрази, гра слів);

3) синтактико-стилістичні (риторичне питання, парцеляція, вставні і вставлені конструкції, синтаксичні конвергенції) [6].

Юлія Пацаранюк узагальнює погляди на іронію, висловлені українськими й зарубіжними дослідниками; виділяє такі диференційні ознаки цієї лінгвістичної категорії:

1) основним виявом реалізації іронії є оцінний смисл, який залежить від авторського сприйняття і визначає мету та завдання при створенні іронічного контексту;

2) слово, словосполучення або речення, які мають позитивну конотацію, вживаються з протилежним значенням, тобто з негативною характеристикою;

3) на рівні вербальної семантики енантіосемічне переосмислення відображається як у денотативному, так і в конотативному значенні мовної одиниці;

4) в іронічному висловленні наявний емоційно-оцінний компонент, наділений суб'єктивною модальністю: виражає особистий погляд мовця, не залежний від об'єктивного змісту мовлення, причому суб'єктивна оцінка іронізатора є імпліцитною [7].

Ніна Гуйванюк відносить іронічні висловлення до так званого афективного чи емоційного синтаксису [4, с. 540]. Науковиця схиляється до думки Походні С. щодо твердження стосовно емоційного синтаксису, що “синтаксичні конструкції, що виражають емоцію, байдужі до характеру цієї емоції; одні і тіж конструкції вживаються для вираження і схвалення, і осуду, і гніву, ірадості, і страху, і здивування” [9], проте дещо уточнює, розробивши класифікацію окличних речень.

Лексико-семантичні процеси вираження іронії, на думку Пацаранюк, відбуваються через такі явища як енантіосемія та антифразис. Енантіосемічність є різновидом контекстуально зумовленого значення, що виникає у процесі розвитку внутрішньої антонімії у семантиці певної мовної одиниці. Явище антифразису є наслідком вживання мовної одиниці у значенні, протилежному до звичного, зумовлене контекстуально та інтонацією. При антифразисному слововживанні пряма понятійна співвіднесеність затемнюється, а натомість з'являється значення, протилежне до того, що позначене словом [7].

За енциклопедією української мови енантіосемія (з гр. – протилежний знак) – це розвиток у мовної одиниці протилежних значень, поляризація її значень [11].

Юлія Пацаранюк виокремлює й семантичні перетворення, що зумовлюють виникнення іронії. Вони, на думку науковці, виявляються на різних мовних рівнях, як при власне семантичних змінах, так і при змінах емоційно-оцінної конотації. Їх можна простежити в оцінних двоскладних і односкладних реченнях, у яких внаслідок антифразисного слововживання відбулася зміна емоційно-оцінної конотації [7].

Конотація, за визначенням Селіванової О., – це додатковий компонент значення мовної одиниці, що доповнює її предметно-логічний зміст суб’єктивними відтінками оцінки [С., с. 281].

Гуйванюк виділяє типи синтаксичних засобів вираження іронії як: оцінні комунікати, порівняльні речення та порівняльні звороти, транспозиція синтаксичних структур.

1) Оцінні комунікати – це мовні утворення, які супроводжуються вигуками і, здебільшого, бувають окличними. Вони виражають емоційну оцінку висловленого або дій, ситуацій, тощо, є цілісними словами, які позначені оцінною (у тому числі й іронічною) семантикою. Оцінні комуні кати виражають різну емоційну оцінку, яка залежить від контексту і від тлумачення автора [4, с. 545].

2) Стилістична функція порівняння полягає у створенні додаткового навантаження, тобто іронічного ефекту, який через свою поширеність стає естетично цілеспрямованою смисловою лінією оповіді [4, с. 542].

3) Транспозиція – використання однієї мовної норми у функції іншої [11]. Це прояв явища асиметрії в мові. Для створення комічного ефекту транспозиційна структура – найпрозоріша форма іронії, побудована на антифразисі, який передбачає заперечення чого-небудь шляхом ствердження, тобто коли стверджувальне за формою речення є заперечним за змістом і навпаки [4, с. 542].

З твердженням Юлії Пацаранюк яскраво виражає іронію у структурі речення явище лексико-синтаксичного алогізму. Підсумовуючи спостереження за умовами його виникнення, варто відзначити, що лєксико-синтаксичний алогізм утворюється на основі логічної несполучуваності різноманітних членів речення (як предикативного центру, так і поширювачів). Саме така несполучуваність створює іронічний контекст [7].

В. Виноградов назвав інтонацію однією з основних ознак речення, а також виділив "інтонаційно-синтаксичний" спосіб творення предикативності [3, с. 82], адже інтонування повідомлюваного та предикативність взаємно доповнюють одне одного. Пацаранюк виділяє інтонацію як важливий синтаксичний засіб вираження значень на рівні висловлювання, а також різних експресивних та емоційних конотацій, у тому числі й іронічних. У найпростіших формах іронії, до яких ми зараховуємо іронічні висловлення, побудовані на антифразисі та лексико-синтаксичному алогізмі, інтонація помітно відрізняється від "нейтральної" і легко вловлюється [8].

У своїй дисертації Юлія Пацаранюк відзначає сегментацію та парцеляцію – найбільш яскравими репрезентантами створення іронічного контексту на рівні дискурсивних антифразисних висловлень, утворених на основі приєднувального зв'язку (у парцельованих конструкціях приєднується парцелят, у сегментованих - сегмент, маркований іронічним значенням). Іронія у парцельованих та сегмєнтованих конструкціях виникає як наслідок антифразисних відношень між головною частиною висловлення та парцелятом або сегментом.