2.5. Чинники підвищення продуктивності праці

Зростання продуктивності праці на будь-якому підприємстві залежить від багатьох чинників — як зовнішніх, так і внутрішніх. До групи зовнішніх чинників належать ті, що перебувають поза контролем окремого підприємства (загальнодержавні, загальноекономічні – законодавство, політика, ринкова інфраструктура). До внутрішніх чинників належать ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання,персонал, організація виробництва та праці, Система мотивації тощо).

Усі чинники, що істотно впливають на продуктивність праці також можна об'єднати у групи:

1) техніко-технологічні, які визначаються рівнем розвитку та ступенем використання засобів виробництва (застосування сучасних нових виробничих технологій, упровадження нових комп'ютерних розробок);

2) організаційні, які відображають рівень організації виробництва та спрямовані на створення такої організації виробничого процесу, яка ліквідує простої робочого часу і забезпечує оптимальне завантаження як усім членам трудового колективу, так і основним виробничим фондам підприємства.;

3) соціально-економічні, які залежать насамперед від людського фактора можна умовно поділити на фактори морального і матеріального стимулювання (зростання заробітної плати, премії та доплати, підвищення кваліфікації та ін.

4) природні умови та географічне розміщення виділяють і аналізують передусім на підприємстві добувної та деяких переробних галузей промисловості.

Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів. Резерви підвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці, які з'являються внаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо).

Резерви можна розглядати з точки зору як часу їх використання, так і сфери виникнення.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви. Поточні резерви можуть бути використані (залежно від реальних можливостей) протягом місяця, кварталу або року. Перспективні резерви використовуються через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

До загальнодержавних належать резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом. Вони пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств та неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшення використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви — це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій. Так, значному підвищенню продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.

Галузеві резерви — це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці в даній галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються й використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, прихованого безробіття. Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на:

—резерви зниження трудомісткості продукції;

—резерви поліпшення використання робочого часу.