5.Основні жанри наукового стилю. Анотація. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.

Наукові знання можуть бути виражені в текстах таких жанрів: анотація, тези, конспект, відгук, рецензія, реферат, кур­сова та дипломна робота, стаття, дисертація, автореферат, монографія, підручник, доповідь, програма тощо.

Анотація

Анотацією - (від. лат. — "зауваження") називається короткий огляд змісту книги, статті часто з критичною оцінкою її.

До анотації входять:

опис бібліографічних ознак книги (указується автор, назва, місто, видавництво, рік, кількість сторінок);

короткий переказ змісту;

указівка, кому ця книга адресована.

На останніх сторінках наукової роботи розміщують анотації українською, російською та англійською мовами. Анотація повинна бути - обсягом 2 сторінки машинописного тексту.

Анотація складається за формою, яка має такий зміст:

прізвище та ініціали виконувача наукової роботи;

назва наукової роботи;

вид наукової роботи (рукопис, монографія);

науковий ступінь автора;

спеціальність (шифр, назва)

установа, де відбудеться захист;

міст, рік;

основні ідеї;

результати та висновки наукової роботи.

Викладення матеріалу в анотації повинно бути стислим і точним. Належить використовувати синтаксичні конструкції, які притаманні мові ділових документів, уникати складних граматичних зворотів. Необхідно використовувати стандартизовану термінологію, уникати маловідомих термінів і символів.

Прочитавши її, можна мати уявлення про зміст книги, інакше кажучи, анотація – елемент довідкового апарату книги.

Завдяки анотації читач отримує можливість попередньо уявити зміст незнайомого друкованого твору, відшукати в ньому необхідну інформацію.¹

План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.

План – це документ, у якому подано перелік видів робіт, що мають бути виконані. У планах указуються терміни виконання, прізвища виконавців, обсяг роботи.

Розрізняють плани прості і складні.

Залежно від того, на який час планується робота, ці документи поділяються на: щоденні, тижневі, місячні, квартальні, піврічні, річні тощо.

Залежно від виконавців плани можна поділити на індивідуальні і колективні.

Плани роботи установ (організацій) підписуються керівниками, а деякі узгоджуються з вищими або суміжними установами.

Найчастіше плани роботи затверджуються керівником чи колегіальним органом.

Плани можуть бути оформлені у формі таблиці чи записані як текст.

Реквізити плану такі:

назва установи;

назва виду документа;

вказівка на термін укладання плану;

текст із вказівкою на термін виконання та виконавці;

дата складання;

гриф узгодження;

гриф затвердження;

печатка

Тези (від. грец. — "основна думка") – коротко сформульовані положення наукових матеріалів (статей, лек­цій, доповідей), які розкривають суть усієї інформації.

Розрізняють два види тез:

відібрані автором цитати з першоджерела;

сформульовані власними словами основні положення статті чи розділу книги.

Для тез потрібно вибирати саме основні ідеї та положення, розмістивши їх у певній послідовності.

Створюючи тези, треба обов'язково зазначити:

Прізвище, ім'я, по батькові автора статті, книги.

Заголовок.

Місце написання й рік видання.

Конспект (від. лат. сопзресіит - "огляд") – стислий письмовий виклад змісту лекції, доповіді, роботи.

Розрізняють конспекти почутого й прочитаного.

Конспект почутого складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів. Конспектувати почуте важче, потріб­но встигнути записати головне, а тому варто скорочувати сло­ва, словосполучення. Найчастіше це стосується постійно вжи­ваних термінів, але водночас потрібно обрати певну міру ско­рочення, щоб пізніше можна було прочитати написане.

Конспектування лекції — це особливий вид опрацювання наукової інформації, в якому поєднуються процеси слухання та записування, але поєднуються не механічно, оскільки записуванню отриманих даних передує специфічне їх оброблення.

Процеси слухання й відбору відбуваються, зазвичай, паралельно. Це пояснюється тим, що швидкість розумових процесів значно вища, ніж мовних (за хвилину людина вимовляє 90—100 слів, а в думках здатна оперувати 400 словами).

Способи фіксації даних можуть бути різними — як мовними (виділення ключових слів, фраз, повний детальний запис), так і позамовними (план, схема, графік, таблиця, виділення ключових понять підкресленням або іншим кольором). До мовних засобів фіксації, які дають змогу відтворити якомога більше даних, належить абревіація, тобто скорочення.

Не змінюючи думки, можна значно скоротити її виклад на письмі. Для цього використовують загальноприйняті скорочення слів — р-н замість район, ст. замість стаття, к-ра замість культура; абревіатури термінів і словосполучень, най­частіше вживаних у лекціях: факультет ТОП і ГРС — факультет технології оздоровчих продуктів і готельно-ресторанної справи; ТЗ — точка зору, НДРС — науково-дослідна робота студентів; математичні й логічні символи (< та > замість мен­ше й більше, = замість дорівнює, збігається).

Розрізняють такі прийоми конспектування:

вільне (думки автора передаються своїми словами);

текстуальне (текст записують у вигляді цитат);

комбіноване (вільне конспектування поєднане із тексту­альним).

Реквізити конспекту:

Заголовок (повний бібліографічний опис конспектовано­го джерела).

План конспекту.

Текст.²

Література

1. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навчальний посібник. – К., 1998.

2. Глущик С.В. та ін. Сучасні ділові папери: Навчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів. – К., 2000.

3. Ділова українська мова: Навчальний посібник / За ред. О.Д.Горбула. – К., 2000.

4. Ділова українська мова: Посібник для студентів вузів / За ред. Н.Д.Бабич. – Чернівці, 1996.

5. Зарицька І.М., Чикаліна І.О. Українське ділове мовлення: Практикум. – Донецьк, 1997.

6. Зубков М.Г. Мова ділових паперів: Комплексний довідник. – Харків, 1999.

7. Марун М.Є. Українське ділове мовлення: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Умань, 1998.

8. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення. – К., 1998.

9. Шевчук С.В.Українське ділове мовлення. – К., 1997.

10. Галузинська, Л. І. Українська мова за професійним спрямуванням : навчальний посібник / Л.І. Галузинська, Н.В. Науменко, В.О. Колосюк. - Київ : Знання, 2008.

Лекція 3. Мовленнєва культура — критерій професійної майстерності фахівця.

План

3.1.Мова і культура мовлення. Основні ознаки культури мовлення

3.2. Правильність мовлення. Орфоепічна правильність. сучасної української літературної мови.

3. 3. Етикет усного і писемного ділового спілкування. Діловий етикет...................................................................

3. 4.Види усного ділового спілкування.Жанри публічних

виступів....................................................

3.5.Словники у професійному мовленні. Типи словників. Роль

словників у підвищенні мовленнєвої культури.

.

1.Мова і культура мовлення. Основні ознаки культури мовлення

Усі здобутки науки й культури у найрізноманітніших галузях знаходять

своє відображення у мові народу. Мова – найуніверсальніший засіб спілкування людей, накопичення і передачі інформації, навчання і виховання, один із найважливіших компонентів духовної культури людини

Мовлення – це мовна діяльність, конкретне говоріння, що проходить у ча-

сі і проявляється у звуковій або письмовій формі.

Культура мови – це володіння нормами літературної мови, вміння корис-

туватися всіма її засобами залежно від умов спілкування, мети й змісту мов-

лення.

Сферою офіційно-ділового спілкування є ділові стосунки між членами

суспільства, між організаціями й установами, між урядовими установами представниками суспільства та ін. Реалізується цей стиль у писемній формі (заяви,накази, протоколи, укази та ін.) і в усній (ділові наради, телефонні розмови, публічні виступи та ін.).

Основні риси цього стилю – точність, стислість і впливовість. Досягають-

ся вони відповідним добором слів, граматичних конструкцій, синтаксису, стандартизацією цілих блоків ділового тексту. Тому офіційно-ділове спілкування виключає емоційно забарвлену лексику, в ньому переважають стилістично нейтральні мовні засоби, стандартна канцелярська лексика, складні речення, гранично точний виклад думок.

Канцелярська лексика (канцеляризми) – це слова, словосполучення й

граматичні форми офіційно-ділового мовлення, доречні й потрібні у діловому стилі, але недоречні, зайві, навіть шкідливі поза діловим стилем – у розмовній мові.

Розмовне мовлення, на відміну від літературного, включає жаргонізми,

діалектизми, запозичення. Такі вкраплення в офіційно-діловому мовленні недо-

пустимі. Псує репутацію ділової людини так званий суржик — недоладна мі-

шанина зіпсованої української і російської лексики.