Мал.. 10. Вправлення вивиху стегна за Кохером

Спосіб Джанелідзе. Потерпілого кладуть на столі на живіт так, щоб травмована нога вільно звисала, при цьому таз не повинен заходити за край столу (мал. 11, а). У такому положенні по­терпілий лежить 15—20 хв. Під дією ваги ноги м'язи ділянки кульшового суглоба розслаблю­ються. Упевнившись, що м'язи розслаблені, асис­тент руками притискує таз до столу, фіксує його. Хірург стає між столом і звисаючою ногою по­терпілого, згинає її в колінному суглобі до пря­мого кута, дещо відводить і ротує стегно назовні. Далі він упирається своїм коліном у задню по­верхню верхньої третини гомілки і по осі стег­на тягне його донизу до тих пір, поки голов­ка стегна не стане на рівні вертлюгової ямки. Досягнувши рівня вертлюгової ямки, хірург, не ослаблюючи тяги, здійснює ротаційні рухи стег­ном. У цей час відбувається вправлення голов­ки з характерним ляском (мал. 11, б). Зникає симптом пружного руху, пасивні рухи стають вільними, верхівка великого вертлюга стає по лінії Розера—Нелатона.

Мал.. 11. Правлення вивиху стегна за Джанелідзе

Потерпілі з травматичними вивихами стегна після вправлення повинні не менше ніж 2 роки перебувати під наглядом фахівців. Досвід пока­зав, що у понад 80% потерпілих у цей період виникає тяжке ускладнення — асептичний нек­роз головки, який призводить до каліцтва. Ран­нє виявлення цього ускладнення дає змогу зу­пинити прогресування процесу і зберегти пра­цездатність хворих.

Вивихи гомілки і наколінна у свіжих випад­ках ніяких труднощів для вправлення не станов­лять. В умовах глибокого наркозу, повного роз­слаблення м'язів асистент фіксує руками стег­но в нижній третині, а хірург витягує гомілку по осі — зміщує суглобовий кінець гомілки на­зад — при передніх вивихах — або наперед — при задніх. Суглобові поверхні легко зіставля­ються. Іммобілізацію здійснюють гонітною гіп­совою пов'язкою на термін 3 тиж.

Вивих шийних хребців у свіжих випадках вправляють закрито одномоментно. Асистент фіксує плечі до столу. Хірург здійснює плавну, з нарощенням сили тягу за голову з одночасни­ми незначними ротаційними рухами голови і відхиляє голову назад. Відбувається вправлен­ня хребця з характерним ляском. У разі несві­жих вивихів ефективним є метод скелетного витягнення за череп скобами Кратчфілда. Через 2 тиж, не знімаючи скелетного витягнення, на­кладають торакокраніальну гіпсову пов'язку або використовують пластмасові ортези протягом 1,5-2 міс.

Лікування застарілих вивихів — хірургічне, тобто здійснюють відкрите вправлення вивиху.

ПАТОЛОГІЧНІ ВИВИХИ

Патологічні підвивихи і вивихи виникають унаслідок запальних, нейротрофічних уражень суглобів, значно рідше — унаслідок злоякісних та доброякісних пухлин (мал. 12).

Мал. 12. Патологічний вивих правого стегна

При гострих запальних процесах, коли в по­рожнині суглоба швидко накопичується значна кількість запальної рідини (синовіт), виникає великий внутрішньосуглобовий тиск, особливо в кульшовому суглобі, який розриває капсулу суглоба, круглу зв'язку і виштовхує головку стегнової кістки із вертлюгової ямки. Такому ви­штовхуванню головки сприяють м'язи зовніш­ньої групи ділянки кульшового суглоба, розтяг­нуті внаслідок вимушеного згинально-привід­ного положення стегна. Ці м'язи скорочуються і зміщують головку стегнової кістки назовні і догори. Такі вивихи чи підвивихи називають тангенційними.

Нерідко патологічні вивихи чи підвивихи виникають унаслідок деструкції (руйнування) суглобових кінців (при туберкульозі, остеоміє­літі, асептичному некрозі, кістоподібній перебу­дові, при артропатіях тощо).

Лікування патологічних вивихів — комплекс­не. Передовсім необхідно спрямувати лікувальні зусилля на санацію основного захворюван­ня, зупинити, ліквідувати патологічний процес у суглобі або досягти ремісії і після того прово­дити реконструктивно-відновні операції на суг­лобах. При швидкому значному накопиченні за­пальної рідини в суглобі на тлі загального ліку­вання необхідно своєчасно провести пункцію (прокол суглоба) з відсмоктуванням запальної рідини. Це зменшує тиск у порожнині суглоба, больову реакцію і дозволяє запобігти тангенційному вивиху.

Залежно від характеру запального процесу проводять специфічну терапію.

Вроджені вивихи та підвивихи виникають унаслідок дії екзо- та ендогенних факторів, які зумовлюють порушення нормального розвитку, формування всіх елементів суглоба. Лікування проводять з перших днів народження дитини ортопедичними методами.

Ушкодження плечевої кістки та ліктьового суглоба. Ушкодження передпліччя та кисті.

          Переломи ключиці

Серед переломів апарату опори та руху пе­реломи ключиці (мал. 13) становлять близько 15—18%. Виникають вони внаслідок прямої і непрямої дії травмівного чинника (безпосеред­ній удар по ключиці, а частіше — при падіннях на зовнішню поверхню плечового суглоба, коли травмівна сила діє по осі ключиці). Переломи найчастіше виникають на межі середньої і зов­нішньої третини, тобто в місці її найбільшого вигину. Поперечні, осколкові, поперечно-скісні переломи частіше виникають унаслідок прямої дії травмівного чинника, а скісні та скісно-по­перечні — при непрямому механізмі травми. Для переломів ключиці є типові зміщення від­ламків: центральний відламок унаслідок скоро­чення груднинно-ключично-соскоподібного м'я­за зміщується догори і назад, а периферійний відламок під дією ваги верхньої кінцівки — до­низу і наперед.

При підокісних переломах (особливо у ді­тей) виникає кутова деформація, вершина кута спрямована догори, а сам кут відкритий дони­зу. При переломах надплечового кінця ключи­ці периферійний відламок залишається фіксова­ним зв'язком з надплечовим і дзьобоподібним відростком, а центральний зміщується догори, виступає під шкірою, що нагадує вивих надпле­чового кінця ключиці. Але при пальпаторноіу обстеженні відсутній симптом клавіші і кінець