Мал. 25. Перелом верхівки суглобового відростка хребця після судом у хворого на правець

 

При раптовому надмірному розгинанні хреб­та в поперековому відділі відбувається компре­сія заднього відділу тіла хребця, часто з пере­ломом задньої формації і травмуванням спин­ного мозку.

У разі раптового падіння значної ваги на плечі при обвалах чи падіння з висоти на сідниці виникають осколкові або компресійні пе­реломи тіла хребця в поперековому, нижньо-грудному відділах хребта (мал. 26).

Клінічні прояви переломів хребців. При пере­ломах верхніх хребців шийного відділу в разі падіння на зігнуту голову виникає різкий біль у верхній частині шиї. Потерпілі руками трима­ють голову нахиленою вперед і оберігають її від найменших рухів. Шийний лордоз обов'яз­ково згладжений, а при значних кутових змі­щеннях, переломовивихах виникає кіфоз у ший­ному відділі хребта. Активні та пасивні рухи головою неможливі. Під час пальпації остистих відростків загострюється біль при натисканні на остистий відросток зламаного хребця. Відзна­чається також збільшення проміжку між остис­тими відростками. М'язи шиї напружені. Часто потерпілі скаржаться на іррадіацію болю в по­тилицю, проксимальні відділи верхніх кінцівок, парестезії.

 

Мал. 26. Схеми переломів тіла хребців: а - крайовий; б - компресійний; в - багатоосколковий ("вибуховий")

 

Коли переломи шийних хребців виникають у положенні з розігнутою головою, то голова залишається розігнутою і потерпілий утримує її руками в розігнутому положенні. Шийний лор­доз заглиблений, м'язи шиї напружені. Активні і пасивні рухи головою неможливі. Пальпаторне обстеження виявляє заглиблення остистого відростка зламаного хребця і болючість при на­тисканні на його вершину.

Рентгенівське дослідження шийного відділу хребта проводиться у двох проекціях: передньо-задній і бічній, що дозволяє виявити не тіль­ки характер перелому, а й положення відламків у сагітальній і фронтальній площинах. Тільки після всебічного обстеження визначають такти­ку і метод лікування.

Транспортна іммобілізація проводиться ор­топедичними утримувачами голови. Транспорту­ють потерпілого в положенні лежачи на спині.

Переломи без зміщення або з помірною ком­пресією лікують консервативно за допомогою іммобілізації ушкодженого шийного відділу хреб­та комірцем Шанца в різних модифікаціях, торакокраніальними пов'язками на термін 2,5—3 міс.

При переломах зі значною компресією тіла хребця з кутом зміщення, відкритим наперед, для лікування використовують скелетне витяг­нення або петлю Глісона (мал. 27).

Головний кінець ліжка піднімають на 40— 50 см. Потерпілого кладуть на спину, наклада­ють петлю Глісона за голову. Під лопатки під­кладають трикутну ортопедичну подушку так, щоб голова не лежала на ліжку. До петлі Глісона підвішують вантаж масою 2—3 кг і здійсню­ють витягнення голови спершу по осі тулуба, а через 2—3 год — після розслаблення м'язів по­ступово, без ривків виводять голову до повного усунення кутової деформації шиї і відновлення лордозу шийного відділу хребта. Витягнення петлею Глісона проводять протягом 4 тиж, після чого фіксують голову торакокраніальною гіпсо­вою пов'язкою або комірцем Шанца.

 

Мал. 27. Лікування переломів шийного відділу хребта за допомогою петлі Глісона: а - при згинальному переломі (кут відкритий наперед); б - при розгинальному переломі (кут відкритий назад)

 

У випадках, коли деформація компресова­них хребців має кут, відкритий назад (падіння на розігнуту голову), потерпілому під голову підкладають подушку і петлею Глісона посту­пово усувають розгинання до відновлення осі шиї, досягаючи максимальної реклинації скомпресованих хребців. Через 4—5 тиж наклада­ють торакокраніальну гіпсову пов'язку чи мо­дифіковані комірці Шанца на термін 3 міс з дня травми.

Але витягнення петлею Глісона має свої не­доліки. По-перше, неможливо застосувати ван­таж масою понад 4—5 кг, по-друге, потерпілий не витримує постійного тиску петлі на щелепи, ділянку підборіддя, по-третє, у разі застосуван­ня петлі Глісона виникають труднощі зі спожи­ванням їжі, оскільки постійне витягнення не дає змоги повністю відкрити рот. З огляду на за­значені недоліки при значних компресіях тіл хребців, при переломовивихах слід застосову­вати скелетне витягнення. Його проводять спе­ціальними скобами Кратчфілда, які мають на кінцях гудзикоподібні розширення, що дають змогу скобам міцно утримуватись у кістці.

З обох боків у ділянці горбів тім'яних кіс­ток проводять знеболення 0,5% розчином ново­каїну чи 1% розчином лідокаїну і розсікають шкіру, м'які тканини до кістки. Розмір розрізу не більше ніж 3 см. Рану розширюють гачками і трепаном просверлюють отвір у зовнішній плас­тинці тім'яної кістки. Аналогічний отвір роблять на протилежному боці голови. Далі у зроблені отвори вводять кінці скоб так, щоб гудзикопо-дібно розширений кінець щільно зайшов за зо­внішню пластину тім'яної кістки. Після цього до клеми (скоби) прив'язують шнур, який пере­кидають через блок, закріплений на головному кінці ліжка, підв'язують вантаж масою 3—4 кг і тягу спрямовують відповідно до кута зміщення. У разі необхідності масу вантажу можна збіль­шувати до повного усунення зміщення відлам­ків, вивиху чи підвивиху хребця. Скелетне ви­тягнення не завдає потерпілому таких непри­ємностей, як петля Глісона, а саме: відсутній постійний тиск на щелепи, підборіддя, не утруд­нюється відкриття рота, споживання їжі. Зро­щення перелому хребців триває протягом З— 3,5 міс. Працездатність потерпілого, не пов'я­зана з фізичною працею, відновлюється через 5—6 міс після травми. Потерпілі, праця яких пов'язана зі значними фізичними навантажен­нями, повинні протягом перших двох років після травми перейти на легку роботу.

Однією з підступних травм шийного відділу хребта є переломи зуба осьового (II шийного) хребця. Виникають вони внаслідок скісних зрізувальних ударів у положенні перерозгинання голови в автомобільних катастрофах, падіння з висоти. Потерпілі скаржаться на значний біль у місці переходу голови в шию. Голова нахилена вперед і потерпілий фіксує її руками, не зміню­ючи положення, оберігає від найменших рухів, поворотів. Клінічне обстеження необхідно про­водити обережно, особливо пальпацію, перевір­ку можливих рухів і в жодному разі не виводи­ти голову у звичайне положення. При перело­мах зуба осьового хребця існує велика загроза вторинного зміщення відламків з тяжким ушко­дженням спинного мозку і наростанням набря­ку довгастого мозку з бульбарним паралічем, паралічем дихальних м'язів з летальним кінцем. Пальпаторно визначається значне напружен­ня шийних м'язів, загострення болю під час по­мірного постукування по остистому відростку II шийного хребця. Абсолютно забороняється проводити перевірку симптому осьового тиску на голову. На відміну від переломів тіла хреб­ців при переломах зуба II шийного хребця ший­ний лордоз майже не змінюється, у потерпілого лише голова нахилена вперед.

На звичайних рентгенограмах шийного від­ділу хребта у переважній більшості випадків ви­явити перелом зуба осьового хребця немож­ливо, бо його перекривають тіні нижньої щеле­пи. Тому рентгенівське дослідження необхідно проводити через рот. Лікування проводять пет­лею Глісона або скелетним витягненням на тер­мін 2 міс з подальшим переходом на комірець Шанца (краще використовувати напівкорсет з утримувачем голови протягом 3 міс з дня пере­лому).

При нестабільних переломах у шийному від­ділі хребта і в разі деформації каналу хребта виконується так званий передній корпородез — відкрита репозиція з переднього доступу з фік­сацією ушкодженого сегмента хребта кісткови­ми автотрансплантатами (мал. 28).

Клінічні прояви переломів грудного відділу хребта. Виникають переломи переважно від не­прямої травми, тобто внаслідок раптового над­мірного згинання, розгинання або падіння на плечі значного тягаря (обвали), рідше — вна­слідок падіння на ноги. У грудному відділі хре­бта виникає значний біль, який може іррадію­вати по ходу міжребрових нервів, оперізуючи грудну клітку відповідно до рівня зламаного хребця. Положення потерпілого пасивне — ле­жачи на спині чи на животі. У грудному відді­лі збільшується кіфоз, інколи виступає горб. Активно і пасивно вирівнятися потерпілий не може через біль. М'язи спини в зоні зламано­го хребця напружені, під шкірою більш рельєф­но виступає контур остистого відростка. Під час постукування або натискання на остистий відросток який виступає, загострюється біль у хребті. Загострення болю відзначається під час пальпації паравертебральних точок зламаного хребця.

У разі незначної компресії тіла або крайо­вого перелому хребця симптоматика мало чим відрізняється від забою. Потерпілі більш-менш активні, але рухи тулуба обмежені. Потерпілий явно уникає згинань, розгинань і ротаційних ру­хів хребта. Під час пальпації відчувається на­пруження м'язів над місцем перелому, біль у па­равертебральних точках та при постукуванні і натисканні на остистий відросток зламаного хребця.

При переломах нижньогрудних хребців мо­же з'являтися біль у животі із значним напру­женням м'язів передньої стінки, що клінічно може симулювати картину гострого живота. Ін­коли бувають скарги на іррадіацію болю в ниж­ні кінцівки або виникають парестезії, особливо при незначних рухах тулубом. Такі симптоми свідчать про наявність перелому не тільки тіла хребця, а й задньої формації його (дуги, сугло­бових відростків) — нестабільний перелом.

Лікування. Крайові переломи тіла хребця, компресійні переломи з компресією тіла не більш як наполовину за відсутності перелому задньої формації (дуги, суглобових відростків), тобто стабільні переломи лікують консерватив­но за допомогою одномоментної закритої реклінації або функціонального методу.