Ушкодження хребта.

Переломи хребта є тяжкою травмою апара­ту опори та руху, вони становлять 0,5% усіх пе­реломів кісток.

Виникають переломи найчастіше у найбільш рухомих відділах хребта на межі переходу ру­хомого відділу в найменш рухомий. У шийно­му відділі найчастіше спостерігаються перело­ми IV—V хребців, у грудному — X—XII і в по­перековому — І—II хребців. Близько 63—74% переломів хребта — це переломи без ушкоджен­ня спинного мозку. Існує закономірність: що краніальніше виникає перелом хребця, то біль­ша загроза ушкодження спинного мозку. За ста­тистичними даними, переломи хребта з ушко­дженням спинного мозку в 44—45% спостеріга­ються при переломах хребців у шийному відділі, у 30—32% — при переломах у грудному відділі і у 21—23% — при переломах у поперековому відділі.

Виникають переломи хребта внаслідок пря­мої і непрямої дії травмівної сили. До переломів хребта з прямим механізмом відносять ви­падки, коли травмівна сила діє безпосередньо по вертикальній осі хребта: падіння з висоти на ноги або падіння значного тягара на плечі у ве­ртикальному положенні. Переломи хребта, які виникають унаслідок раптового і надмірного зги­нання або розгинання, відносять до переломів з непрямим механізмом.

Серед переломів хребта виділяють: 1) пере­ломи тіла хребця; 2) переломи дуг хребця; 3) пе­реломи суглобових, поперечних та остистих від­ростків (мал. 83); 4) переломовивихи.

Переломи тіла хребців можуть бути стабіль­ними або нестабільними. Під стабільними пере­ломами розуміють такі переломи тіла хребця, при яких задня формація хребця (дуги, сугло­бові відростки) не зламана і відсутня загроза вторинного зміщення відламків та ушкодження спинного мозку. До нестабільних переломів хребців відносять переломи тіла хребця з одно­часним переломом дуг або суглобових відрост­ків, під час рухів яких виникає зміщення від­ламків з травматизацією спинного мозку (стис­нення, частковий або повний його розрив).

Тому при переломах тіла хребців необхідно запобігати виникненню додаткових рухів у місці перело­му (під час перенесення потерпілих, транспор­тування, обстеження). Без рентгенівського до­слідження визначити наявність стабільного чи нестабільного перелому хребта неможливо.

Визначення стабільності чи нестабільності перелому має принципове значення для вибору тактики та методу лікування. Необхідно визна­чити механізм травми, що дозволяє скласти вра­ження про місце і характер травми.

Падіння на голову, коли травмівна сила діє по осі хребта, призводить до компресійних або осколкових переломів тіла хребця, часто з пе­реломами задньої формації (дуг, суглобових від­ростків). Унаслідок падіння на зігнуту голову виникають клиноподібні компресійні перело­ми переднього відділу хребця. Якщо травмівна сила продовжує діяти, виникають ще переломи суглобових відростків, дуг із зміщенням хреб­ця наперед у сагітальній площині з досить час­тим ураженням спинного мозку або переломо­вивихи.

Якщо удар приходиться на відкинуту на­зад голову, то виникає клиноподібна компресія в задньому відділі тіла хребця з переломом задньої формації та ушкодженням спинного мозку.

При раптових надмірних згинаннях у попе­рековому відділі хребта виникають компресійні переломи нижніх грудних та верхніх попереко­вих хребців, осколкові (вибухові) переломи або переломовивихи з ушкодженням спинного моз­ку чи без нього.