2. Суть основного капіталу та особливості його оцінки

Основні засоби в зарубіжних країнах ототожнюють із по­няттям необоротні активи (довгострокові активи). Виражен­ня необоротних активів у грошовому вираженні називається основним капіталом. Поняття необоротних активів дещо ширше від поняття основних засобів, оскільки сюди ще відно­сять вартість землі та її родовищ, а також вартість нематері­альних активів. Отже, необоротні активи можна поділити на такі види:

• матеріальні активи: земля, будівлі, обладнання (основні засоби);

• природні ресурси;

• нематеріальні активи.

Матеріальні активи мають фізичну натуральну форму. Сюди, наприклад, відносять землю. Оскільки термін її вико­ристання практично не обмежений, це єдиний вид матері­альних активів, за яким не нараховують амортизацію. Буді­влі, споруди, обладнання підлягають амортизації, що стано­вить розподіл вартості активу протягом терміну його експлуа­тації.

Природні ресурси за економічним змістом відрізняються від землі тим, що видобуваються і переробляються як початкова сировина для виробництва. Серед природних ресурсів виділя­ють руду, нафту, газ, лісоматеріали тощо. Особливістю (ри­сою) природних ресурсів є те, що вони піддаються не зносу, а вичерпуванню (виробленню, виснаженню), і це означає їх по­ступове зменшення внаслідок видобутку, вирубки тощо.

Нематеріальні активи є засобами тривалого користування, які не мають фізичної натуральної природи і переважно слугу­ють легалізацією прав власників або підтримкою їх переваг, зумовлених правом власності. До них належать патенти, ав­торські права, торгові знаки, торгові назви товарів, ліцензії, франшизи, гудвіл.

Базою оцінки основного капіталу прийнято вважати фак­тичну собівартість придбання, тобто оплачену вартість майна на рахунку продавця або підрядника (за мінусом комерційної знижки (скидки) плюс податки, транспортні витрати, вартість встановлення та приведення його в дію). Водночас цей варіант оцінки використовують не завжди, а принципи оцінки основ­них засобів визначає переважно рада директорів у великих фірмах. Загалом прийнято, що в балансі основні засоби пока­зують за залишковою вартістю.

У США є такі методи оцінки основного капіталу:

а) ліквідаційна вартість — це оцінка з позиції продавця тієї суми, яка може бути виручена в результаті продажу за вирахуванням витрат на реалізацію. Ліквідаційна вартість має відображати найменшу оцінку вартості об'єкта підприємницької діяльності;

б) відновна вартість — це оцінка з позиції покупця. Загалом відновна вартість вища від ліквідаційної, бо із суми отриманої виручки не виключаються витрати на реалізацію;

в) балансова вартість — це оцінка майна за залишковою вартістю, вона є вартістю об'єкта підприємницької діяльності, що відображається в його фінансових звітах. Для підприємства загалом балансова вартість буде дорівнювати загальній величині активів із вирахуванням загальної суми зобов'язань, тобто розміру власного капіталу. Є ряд причин, за якими балансова вартість компанії, вказана в її балансовому звіті, необов'язково дає адекватну картину фінансового стану компанії на певний момент часу. Основна проблема полягає в тому, що в більшості країн облік ведуть за принципом початкової вартості;

г) поточна вартість (дохідна методика). Мета оцінки полягає в обчисленні приблизного рівня рентабельності об'єкта, величини майбутніх прибутків і доходів;

д) правдива вартість - оцінюють активи фірми, відношення ціни акції до доходу. Для компаній, які існують давно та досягли стійкого рівня доходів, цей коефіцієнт знаходиться на науковому рівні - приблизно

5:7. Для відносно нових компаній, що мають сприятливі умови для значного збільшення майбутніх надходжень, цей коефіцієнт може бути вищим.

У таких випадках, коли реалізація підприємства відбуваєть­ся за ціною, що вища від реалізованої вартості активів (балансо­вої вартості), то різниця відноситься на нематеріальні активи. У випадках, коли підприємство придбано за ціною, що нижча його реальної вартості, то дооцінка, як правило, не проводиться.