Діалектика як метод.

Діалектика як метод і постає перш за все як сукупність (єдність) певної низки принципів розумової діяльності. Всі ці принципи базуються на змісті діалектики як теорії світобачення, але свого визначення та обґрунтування набувають в діалектичній логіці.

2. Принципи діалектики.

Діалектика, вивчаючи не конкретні форми і види розвитку, а загальні моменти, зв'язки, закономірності будь-якої зміни є не тільки загальною теорією розвитку, але і універсальним методом пізнання об'єктів, ідо розвиваються. Діалектичне мис­лення звичайно характеризують як гнучке нестандартне твор­че збагнення світу.

Протилежністю діалектичного мислення є догматизм, як антиісторичний, схематично - закостенілий тип мислення. Якщо діалектик здатний гнучко відгукуватися на змінність реальності (перебудовуватися), то догматик, один раз затвер­дивши для себе певні принципи, істини, правила, не здатний від них відмовитися і, застосовуючи старі принципи у нових обставинах, робить помилки. Догматизм є гальмом прогресу у всіх сферах людської діяльності.

Діалектичний підхід до аналізу об'єкта характеризується трьома основними принципами.

І. Принцип розвитку (або принцип історизму) виходить із того, що любе явище, подія - це процес, у якому завжди є на­родження (виникнення), становлення, загибель (знищення) і поява на старій основі нової якості і так нескінченно. Прин­цип розвитку вимагає від нас у пізнанні об'єкта відповісти, принаймні, на чотири питання.

• Генезис. Як, із чого, у силу яких причин виник даний об'єкт.

• Минуле (історія об'єкта). Які етапи об’єкт пройшов у своєму розвитку? Як ці етапи зв'язані між собою? Що на кож­ному з етапів об'єкт втрачав і що здобував нового? Які мож­ливості реалізовані в розвитку об’єкта, які - ні?

• Сьогодення. Якщо об’єкт продовжує актуально існува­ти, то необхідно відповісти на запитання: чим він є тепер?

• Майбутнє. Які основні тенденції розвитку об'єкта? Які існують альтернативні шляхи реалізації цих тенденцій у майбутньому (прогноз, як необхідний елемент принципу розвит­ку).

ІІ. Принцип загального зв'язку: щоб зрозуміти суть об'єк­та, необхідно досліджувати різноманіття його зовнішніх і вну­трішніх зв'язків; виділити серед цього різноманіття закони, тобто суттєві, загальні, необхідні, повторювані зв'язки. Зв'язок визначається як взаємозумовленість існування явищ, розділе­них в просторі та часі. З виявлення закономірних зв'язків по­чинається наукове пізнання, для філософського пізнання ха­рактерне вивчення універсальних зв'язків, Основні універ­сальні зв'язки є елементами в системі діалектики.

Сучасна наука і філософія розвинула вчення про типологію зв'язків. Застосовуючи принцип загального зв'язку до вивчення конк­ретного об’єкта, необхідно знати, що зв'язки діляться на:

• внутрішні - зовнішні;

• суттєві - несуттєві (необхідні - випадкові);

• загальні - одиничні;

• жорсткодетерміновані (динамічні) - імовірнісні, кореля­ційні (статистичні);

• прямі - зворотні;

• зв'язки функціонування, розвитку або керування;

• зв'язки, що забезпечують перехід речовини, енергії або ін­формації.

Конкретним проявом принципу загального зв'язку є сис­темний підхід. Він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта, на виявлення різноманітних типів зв’язків складного об'єкта і зведення їх в єдину теоретичну картину.

ІІІ. Принцип протиріччя орієнтує нас при збагненні сут­ності об'єкта проаналізувати його основні протиріччя. Із усьо­го різноманіття зв'язків виділяються основні суперечливі зв'язки, тому що вони з погляду діалектики є джерелом розви­тку об’єкта. Протиріччя - це взаємодія протилежних, взаємовиключних сторін і тенденцій в об’єкті, які разом з тим пере­бувають у внутрішній єдності і взаємопроникненні, виступа­ючи джерелом саморозвитку буття. Протиріччя - це одночас­но і єдність, і боротьба протилежностей. Протилежність ви­значається як істотне розходження (тобто не будь-які різні сторони, частини об’єкта можуть бути протилежностями, а лише ті, які представляють розходження в рамках однієї сут­ності). Наприклад, між мною (як людиною) і Місяцем є роз­ходження, але немає протилежності; а між Землею і Місяцем є - є, тому, що вони є елементами Сонячної системи. Для того щоб застосувати принцип протиріччя в пізнанні об'єкта, необ­хідно:

• серед безлічі елементів в об'єкті знайти суттєві розхо­дження - протилежності;

• вивчити механізм взаємодії протилежностей;

• визначити стадію розвитку протиріччя (стадії протиріч­чя):

1. виникнення;

2. становлення і зрілість;

3. розв’язання; на третій стадії боротьба протилежностей переважає над єдністю, наступи« період загострення протиріч­чя, що може закінчитися або переходом системи знову в рів­новажний стан, або переходом її в нову якість, або загибеллю.

Основні принципи діалектичного методу становлять фун­дамент діалектичної логіки. У діалектичній логіці протиріччя є джерелом істинного знання. Бачити протиріччя, мислити протилежності в їх єдності, пам'ятати, що є в будь-якого явища і "зворотний бік медалі" важливо не тільки в науковому пізнанні, але і у повсякденній практиці. От як про це пише О.Ф.Лосєв: "Я вважаю, що займатися діалек­тикою і не робити з неї ніяких життєвих висновків - це поро­жня справа і дармоїдство Якщо ти працюєш як підлеглий, увесь час пам’ятай, що ти служиш не своєму начальникові, а загальнолюдській свободі; і в такому випадку ти вже не змо­жеш бути ні підлабузником, ні підлизою, ні підлесником... Якщо ти начальник, то і отут не зле пам'ятати про твоє велике призначення служити діалектиці відносного та абсолютного в досягненні загальнолюдської свободи; у такому випадку діале­ктика не дозволить тобі бути ні хамом, ні держимордою, ні світовим владикою, пі рвачем, ні Наполеоном. Діалектика свободи є кінцева запорука нашої і особистої, і суспільної шляхетності".

Принцип тотожності мислення і буття. Цей принцип передбачає, що, здійснюючи певні розумові процедури, ми повинні бути впевненими, що вони ведуть до адекватного виявлення та виразу буття. Буття в даному випадку постає тою єдиною та однорідною засадою, на якій може відбуватись будь-який реальний, в тому числі і пізнавальний рух.

Принцип єдності рефлексії та руху. Він полягає в тому, що в русі думки кожен її крок не відкидається, а включається в зміст подальшого руху. Значить, всі здійснені нею кроки збагачують інтелектуальний досвід і несуть його крок за кроком до подальших визначень, ущільнюючи їх зміст. В цьому русі кожна наступна категорія постає багатшою за змістом за попередні, а результат всього руху співпадає за змістом з усім рухом. Цей принцип, застосований до індивідуального розвитку людської особистості, вимагає, щоби людина, міркуючи над своїм життя, своїми вчинками, не забувала того, що відбувається, не відмовлялась від зробленого, а навпаки вбирала би у свої подальші дії вже здобуті досвіди. Лише за таких умов людина має надію не повторювати зроблені помилки, накопичувати та збагачувати свій досвід, постати для самої себе у повноті своїх можливостей та проявів.

Принцип зв'язку всього із усім (веезагального зв'язку): не існує відірваних від інших, ізольованих явищ; кожна часткова дія або подія позначається не лише на речі та її прямому оточенні, але й на стані взаємозв'язків в цілому.

Принцип тотожності протилежностей. Цей принцип базується на теоретичному припущенні про те, що рух дійсності породжується не зовнішніми, а внутрішніми чинниками, тобто протилежностями. Протилежності неможливі одна без іншої: як тільки ми сказали "чисте", як воно відсилає нас до "брудного", світле - до темного і т. ін. Проте діалектичний метод передбачає не лише виявлення та фіксацію протилежностей, а й прослідковування процесу їх визрівання та взаємного переходу, ототожнення. Тільки тоді ми можемо слідкувати за рухом, а не просто констатувати суперечливий характер дійсності. Наприклад, усе живе передбачає самозбереження, останнє - фіксацію живого у певній формі (наприклад, насіння). Проте живе є тим, що проявляє активність, змінюється, рухається. Тільки так воно засвідчує, що воно є живе. Таким чином, виявляється, що живому притаманні дві тенденції: збереження у фіксованих формах та рух змін будь-яких форм. Це приводить до того, що живе набуває форм, але ці форми, навіть будучи фіксованими, включають у свій зміст те, що відбулось із ним в процесі руху та проявів активності. Тому, наприклад, насіння, що виросло в минулому році, не може бути цілком тотожним тому, що

виросло із нього ж у цьому році, оскільки умови їх виростання чимось відрізнялись. Для палеоботаників (людей, що вивчають давні форми життя) дослідження пилку якоїсь закам'янілої рослини може багато чого сказати про час та умови її розвитку. Або: покоління дорослих досвідчених людей бажало би, щоби їхні діти (молодь) виконала те, чого не змогли виконати вони самі, проте молодь народилась та ввійшла в життя за зовсім інших умов і, відповідно, отримала зовсім інші прагнення та мрії.

Принцип співпадіння початку та сутнісної основи даного явища чи руху. Цей принцип випливає із того, що весь діалектичний процес постає принципово єдиним і тому початок його повинен бути нічим іншим, як проявом сутнісної засади, але в її простому, елементарному виявленні. Якщо ж, припустимо, в якійсь справі починають із чогось другорядного, несуттєвого, а то й взагалі іншого, то це, скоріше за все, буде свідченням розриву процесу, а значить відсутністю його єдності, через це - діалектичності та розвитку.

Принцип співпадіння початку та кінця (явища, процесу). Цей принцип постає певним продовженням попереднього, оскільки він передбачає, що наприкінці процесу ми повинні вичерпати можливості певної засади або сутності. Проте він передбачає також і те, що в процесі руху ми не маємо права втратити його спрямування або його засади, мусимо послідовно витримати всю дистанцію розгортання певного процесу, а результат лише тоді буде виправданим, коли він засвідчить, що ми отримали саме те, з чого та заради чого починали рух.

Принцип діалектичного заперечення. Його сутність випливає із принципу тотожності протилежностей. Оскільки рух можливий лише шляхом зміни певного стану на протилежний, то це значить, що початковий стан піддається запереченню, але дане заперечення не полишає засади процесу і, таким чином, постає лише виявленням її можливих граничних меж цієї засади. Це значить, що в діалектичному запереченні ми не виходимо за межі даного явища чи процесу, а лише вичерпуємо (окреслюємо) можливості їх поширення та розвитку. Через це заперечення не повинно бути розривом із початковим станом, а лише виявленням його інших якостей.

Означені принципи попри те, що деякі професійні логіки не бажають визнавати діалектику, досить часто фігурують у народній мудрості та стихійно використовуються людьми. Наприклад, ми кажемо: від любові до ненависті - лише крок; не смійся, як би плакати не довелось; з чого почнеш, тим і закінчиш; в житті чергуються радість і біда; той, хто не знав горя, не оцінить і щастя та ін. Психологи та медики, наприклад, переконують нас у тому, що гарний відпочинок можна забезпечити, змінивши вид діяльності; в Біблії, як відомо, встановлюється певний ритм життя: буденні дні повинні доповнюватись святковими та днями відпочинку. Проте такого роду стихійне визнання та використання діалектики, по-перше, здатне зафіксувати далеко не всі принципи діалектичної методології, а, по-друге, не встановляє ніяких послідовних правил та інструментів застосування таких принципів. Наприклад, народною мудрістю фіксується єдність протилежностей, але вона не аналізується, не пояснюється і не передбачає методику відслідковування того, як зароджуються та стають тотожними протилежності.

Констатуємо: діалектична методологія в найбільш повному варіанті була розроблена Гегелем, це був варіант ідеальної конструкції для самовибудовування думки на рівні "другої рефлексії". Щоби наблизити діалектичну методологію до реалій сьогоднішнього рівня пізнання її слід переробити та доповнити новими методологічними засобами.

Саме для здійснення цих завдань в теорії та методології діалектики використовуються категорії та закони діалектики.

ІІІ. Заключна частина.

Загальний висновок

Запитання для узагальнення студентам

Завдання 1

Покажіть взаємозв'язок основних принципів діалектики. Що означає бути діалектиком?

Завдання 2

Які діалектичні протиріччя відбиті в даному фрагменті ху­дожнього тексту?

Движенья нет - сказал мудрец брадатый.

Другой смолчал - и стал пред ним ходить,

Сильнее бы не мог он возразить.

Хвалили все ответ замысловатый.

Но, господа, забавный случай сей

Другой пример на память мне приводит:

Ведь каждый день над нами Солнце ходит,

Однако ж прав упрямый Галилей

А. Пушкин

Завдання 3

Про які протиріччя йдеться в наступному вірші?

Чем погибает безвозвратней

Мой дух, прикованный к страстям,

Тем мысль смелей и необъятней

Стремится к вечным небесам

Тем пальма, корни отрастая,

Чем глубже ранит землю в грудь,

Тем выше ветви простирая,

Яснее видит звездный путь.

Ф Ницше

Завдання 4

Визначте, до якого філософського напрямку належать автори наступних висловлювань:

а). "Якщо ми добре обміркуємо, то побачимо, що знищення є не що інше, як виникнення; любов є ненависть, ненависть є любов."

б). "Протиріччя являє собою таку категорію, що може ста­витися тільки до комбінацій думок, але ніяк не до дійсності. У речах немає ніяких протиріч, або, іншими словами, протиріч­чя, яке здасться реальністю, само є верхом безглуздя".

в). "Життя йде вперед протиріччями, і живі протиріччя в багато разів багатші, різнобічніші, змістовніші, чим людині спершу здається".

Завдання

Визначите діалектичний чи метафізичний метод мислення проявляється в наступних висловленнях:

а) "Ніщо в природі не може відбутися випадково, все відпо­відає певним законам... Атом матерії не по випадковості зу­стрічає інший атом, ця зустріч повинна відбутися завдяки не­змінним законам, по яким кожна істота змушена діяти так, як воно діє, і не може діяти інакше в даних умовах. Говорити про випадковий збіг атомів або пропонувати деякі наслідки випа­дковості, значить говорити про не знання законів..."

П. Гольбах

б) "Необхідності, що деякі ввели як володарку, не існує. Але одне випадково, інше залежить від нашої сваволі. Визнати ж треба випадок, а не Бога; як думає юрба"

Епікур

Завдання 5

"...Звідси починає своє літочислення звільнення природо­знавства від теології..." Про які події і про який етап розвитку науки говорить Ф.Енгельс?

Завдання 6. Щоб виконати завдання 6-10 необхідно прочитати розділ «Вступ» у роботі Ф.Енгельса «Діалектика природи», в якій описана історія становлення діалектики як теорії розвитку і методу пізнання.

"Перший пролом у цьому окам'янілому погляді на природу був пробитий не натуралістом, а філософом".

Про кого пише Енгельс і чому?

Завдання 7

"...Але що особливо характеризує розглянутий період, так це - вироблення своєрідного загального світогляду, центром якого є уявлення про абсолютну незмінюваність природи".

Про яку концепцію розвитку йдеться?

Завдання 8

Про який історичний період і історичний факт пише Ф.Енгельс: "Революційним актом, яким дослідження природи заявило про свою незалежність і як би повторило лютеровское спалення папської булли, було..."?

Завдання 9

Як Ф.Енгельс пояснює наступний висновок: "Наскільки високо - природознавство першої половини XVIII століття піднялося над грецькою стародавністю по обсягу своїх пізнань і навіть по систематизації матеріалу настільки ж воно посту­палося їй у ідейному оволодінні цим матеріалом, у змісті зага­льного погляду на природу".

Завдання 10

"...У нас є впевненість у тому, ... що. з тією ж самою заліз­ною необхідністю, з якою вона коли-небудь, знищить на Землі свій вищий цвіт — мислячий дух, вона повніша буде його зно­ву породити де-небудь в іншому місці і іншим часом."

На чому заснована ця впевненість?