122 Соціальні відповідальність та її види

Відповідальність особистості має соціально-комунікативну природу і виникає тоді, коли поведінка людини отримує соціальну значимість і регулюється соціальними нормами. Соціальна відповідальність характеризується зовнішньою негативною реакцією з боку суспільства на порушення норми дії суб'єкта, що розривають соціальну комунікацію, і являє собою легітимну (виправдану) соціальну відповідь на неприпустиму поведінку. У цьому сенсі соціальна відповідальність виступає необхідною засобом відновлення і підтримання первинної соціальної комунікації.

Серед видів соціальної відповідальності можна виділити неправову (моральну, політичну, корпоративну й ін) і правову відповідальність.

Моральна відповідальність настає при порушенні деяких зовнішніх правил: традицій, звичаїв, особливо правил пристойності. Виражається в громадському обуренні, громадському презирстві, соціальному відчуженні від делинквентов (суб'єкта, що відхиляється від норми поведінки). Така можлива реакція на поведінку суб'єкта, який грубо порушив прийняті в конкретному суспільстві правила етикету (наприклад, що їсть у ресторані їжу брудними руками замість того, щоб скористатися столовими приладами). Специфіка такої відповідальності полягає в тому, що відповідь покликана впливати на поведінку суб'єкта через його самовизначення, а не через підпорядкування вимоги уповноваженої суб'єкта. (Моральна настає у випадку порушення моральних норм і виступає у формі самоосудження, докорів сумління. Умовою є вина, а не наслідки).

Політична відповідальність настає при порушенні норм, дотримання яких покладається суспільством на публічного політика. Виражається в демонстрації недовіри, в непереобранні такого політика на новий термін (у разі заняття виборної посади) і т. д.

Корпоративна неправова відповідальність настає при порушенні корпоративних правил, встановлених в якій-небудь соціальній структурі. Виражається в осудженні, засудження з боку членів корпорації (наприклад, засудження за відмову брати участь у традиційних корпоративних застіллях).

Всі види соціальної відповідальності, за винятком правової, носять пасивний характер, оскільки негативна реакція з боку суспільства в цих випадках не передбачає примусового впливу на нормопорушувача. Правова відповідальність, навпаки, носить активний характер.

123 Поняття юридичної відповідальності та її ознаки.

Здійснення правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування заходів державного примусу каральної спрямованості, понесення втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. У результаті правопорушень виникають охоронні правовідносини, за яких держава має право вживати карні та відновлюючі заходи до правопорушників. Останні зобов’язані нести визначені втрати та відшкодувати потерпілому понесені ним збитки.

Юридична відповідальність — це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення.

Юридична відповідальність – це вид соціальної відповідальності. Вона характеризується такими ознаками:

1. Спирається на державний примус у формі каральних і правовідновлюючих (компенсаційних) способів.

Державний примус — це державно-владний вплив відповідних державних органів і службових осіб на поведінку людей. Кримінальне і адміністративне законодавства передбачають державний примус, який завжди реалізується через діяльність спе­ціальних державних органів, а цивільне законодавство — можливість добровільного виконання обов'язків (відшкодування заподіяної шкоди).

Юридичну відповідальність не можна зводити до державного примусу, як і державний примус — до юридичної відповідальності. Державний примус може здійснюватися у різні способи, не пов'язані з юридичною відповідальністю (наприклад, примусове лікування осіб, що вчинили небезпечні для суспільства дії в стані неосудності, митний огляд багажу, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін.).

Разом з тим держава покликана вживати певних заходів примусу до суб'єктів (фізичних або юридичних осіб), які вчинили правопорушення. Ці примусові заходи мають правовий характер і є мірами легального державного примусу: вони здійснюються лише компетентними органами у визначених законом формах.

2. Виражається в обов'язку особи зазнавати певних втрат — позбавлення конкретних благ особистого (позбавлення волі, посади та ін.), організаційного і майнового характеру (конфіскація майна, штраф) за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов'язком, що не існував до правопорушення.

3. Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу правопорушення. Ця вимога є обов'яз­ковою при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності. Суб'єктом юридичної відповідальності може бути лише особа (фізична або юридична), винна в порушенні правових розпоряджень.

Акцентуємо увагу на тому, що юридична відповідальність настає за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу (ст. 60 Конституції України).

Не є правопорушеннями необхідна оборона, крайня необхідність, професійний ризик.

4. Здійснюється компетентним органом у суворій відповідності з законом, а саме — з санкціями норм права, якими встановлю­ються вид і міра втрат. Юридична відповідальність є реалізацією санкції правової норми в конкретному випадку стосовно конк­ретної особи.

5. Здійснюється в ході правозастосовної діяльності за дотримання певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом (цивільним процесуальним і кримінально-процесуальним законом про адміністративні правопорушення). Поза процесуальною формою юридична відповідальність є неможливою.

Соціальне призначення юридичної відповідальності – охорона суспільних відносин – реалізується в її правоохоронній і виховній функціях. Правоохоронна фунуція юридичної відповідальності, в свою чергу, поділяється на правовідновлюючу і каральну, а виховна – на функції спеціальної і загальної превенцій.

Держава здійснює своє право щодо застосування заходів юридичної відповідальності у три етапи:

а) заборона суспільно небезпечних вчинків і передбачення відповідних заходів у санкціях правових норм;

б) індивідуалізація санкцій щодо конкретних правопорушників;

в) забезпечення відшкодування правопорушниками відповідних втрат.