6. Місце загальної теорії права в системі юридичних наук.

Систему юридичних наук можна класифікувати таким чином:

1) історико-теоретичні науки (теорія держави і права; історія держави і права; історія політичних і правових учень або вчень про державу і право);

2) галузеві юридичні науки (кримінальне право; цивільне право,адміністративне право тощо);

3) міжгалузеві юридичні науки (прокурорський нагляд, господарське право, природоохоронне право тощо);

4) науки, які вивчають міжнародне право і право зарубіжних країн;

5) спеціальні прикладні юридичні науки (судова медицина, судовапсихіатрія, криміналістика тощо).

Отже, загальна теорія права належить до теоретико-історичних наук. Її місце та роль у системі юридичних наук:

1) є загальнотеоретичною, методологічною (дає відповідь на питання: яким чином вирішувати питання), базовою щодо інших юридичних наук;

2) об'єднує і використовує дані і висновки юридичних наук з метою більш глибоких загальнотеоретичних узагальнень, тобто є узагальнюючою;

3) досліджує (змальовує, аналізує, пояснює) основні закономірності розвитку держави і права в цілому; право розлядається у комплексі з іншими соціальними явищами (релігія, етика, культура, політика), є системною наукою.

4) виробляє загальні поняття, принципи, на які спираються інші юридичні науки (загальнотеоретична, вступна, абстрактна); ці поняття та категорії у подальшому застосовуються іншими галузевими науками (інтегративна).

Всі ці якості теорії права дають підстави вважати її фундаментальною юридичною наукою, що й визначає її провідне місце в системі вчення про державу і право.

7. Багатоманітність розуміння права та її причини і наслідки.

Що є право? «Дати точне та лаконічне визначення праву є неможливим. Термін право моралістами, богословами та деякими філософами розуміється в сенсі «справедливості», тоді як для юристів цей термін означає комплекс юридичних нормативів та правил. Жан-Луї Бержель». У світі існує безліч наукових ідей і поглядів з приводу того, що є право, в чому його суть, але чіткого визначення не існує й досі.

Багатоманітність зумовлено обставинами:

1) різні соціокультурні умовами формування та функціонування національних правових систем (індивідуалістичний Захід , Схід з його коллективною думкою). Це проявляється у принципових відмінностях між сучасними правовими системами (романо-германським правом, англо-саксонським правом, мусульманським правом).

2) складність права як соціального явища – право не можна зрозуміти тільки посилаючись на якусь ознаку чи значення. Треба враховувати яка сторона права береться в основу (що розглядається як джерело правоутворення чи суть самого явища — держава чи природа людини).

3) Також слід брати до уваги особу дослідника, який розробив і описав своє розуміння права, історичну епоху, в яку він жив, його моральну, релігійну, ідеологічну, політичну, філософську позиції, методи пізнання тощо.

За Поляковим: Найбільша різниця проявляється в розумінні права Західним (панує відкрита індивідуалістична культура) і Східним (закрита колективістська культура, в якій «я розсіюється у ми») суспільствами.

Для Західної культури право є основою суспільства, найбільшою соціальною цінністю, природними правами та свободами. Без права індивід в Західному суспільстві не може утвердити, примножити свою власність, як матеріальну, так і духовну. Таке розуміння права закладено ще історично, оскільки західні цивілізації зародилися на основі досвіду давньогрецького полісу, в якому зародився античний лібералізм, демократія.

Східна культура розглядає право як засіб на випадок крайньої необхідності. Основну роль регуляторів відносин в такому суспільстві відіграють релігія, звичаї, традиції, мораль.

Деякі вчені детальніше відокремлюють розуміння права європейсько-християнське, мусульманське, індо-буддійське, китайсько-конфуціанське, японське та ін.

Тож ці причини зумовлюють складність у виробленні конкретного і точного визначення права, відповідно, неоднозначності його походження, значимості для суспільства та окремого індивіда.