Висновок

Спілкування - це форма діяльності, що здійснюється між людьми як рівними партнерами і яка веде до виникнення психічного контакту. Психічний контакт забезпечує в спілкуванні взаємний обмін емоціями. Він же характеризує спілкування як двосторонню діяльність, взаємний зв'язок між людьми. Вихідною передумовою спілкування є, перш за все, факт наявності індивідів, які виявляються в змозі налагодити між собою якийсь контакт. Мова є самим універсальним засобом комунікації. Мова є процес спілкування людини з іншими людьми за допомогою природної мови. Інтерактивна сторона спілкування найчастіше проявляється при організації спільної діяльності людей. Обмін знаннями та ідеями з приводу цієї діяльності неминуче припускає, що досягнуте порозуміння реалізується в нових спробах розвинути спільну діяльність, організувати її. Участь одночасно багатьох людей у ​​цій діяльності означає, що кожен повинен внести свій особливий внесок у неї. Це і дозволяє інтерпретувати взаємодію як організацію спільної діяльності. Суспільні відносини «дані» у взаємодії через ту реальну соціальну діяльність, частиною якої (або формою організації якої) взаємодія є. Міжособистісні відносини також «дані» у взаємодії: вони визначають як тип взаємодії, який виникає при даних конкретних умовах (чи буде це співробітництво чи суперництво), так і ступінь виразності цього типу (чи буде це більш успішне-менш успішне співробітництво). Властива системі міжособистісних відносин емоційна основа, що породжує різні оцінки, орієнтації, установки партнерів, певним чином «забарвлює» взаємодія (Обозов, 1979). Але разом з тим така емоційна (позитивна чи негативна) забарвлення взаємодії не може повністю визначати факт його наявності або відсутності: навіть в умовах «поганих» міжособистісних відносин в групах, заданих певною соціальною діяльністю, взаємодія обов'язково існує. Якою мірою воно визначається міжособистісними відносинами і, навпаки, якою мірою воно «підпорядковане» виконуваної групою діяльності, залежить як від рівня розвитку даної групи, так і від тієї системи соціальних відносин, в якій ця група існує. Тому розгляд вирваного з контексту діяльності взаємодії позбавлене сенсу. Мотивація учасників взаємодії в кожному конкретному акті виявлено бути не може саме тому, що породжується більш широкою системою діяльності, в умовах якої воно розгортається. Оскільки взаємодії «однакові» за формою свого прояву, в історії соціальних наук вже існувала спроба побудувати всю систему соціального знання, спираючись тільки на аналіз форми взаімояействія (так звана формальна соціологія Г. Зіммеля). Переконливий приклад недостатності тільки формального аналізу взаємодії дає традиція, пов'язана з дослідженням «альтруїзм». Альтруїзм відноситься до такої області проявів людської особистості, які набувають сенсу лише в системі певної соціальної діяльності. Питання тут впирається у зміст моральних категорій, а воно не може бути зрозуміле лише з «прилеглих» проявів взаємодії. Чи є альтруїстичним поведінка людини, що допомагає бігти злісному злочинцеві? Тільки більш широкий соціальний контекст дозволяє відповісти на це питання. При аналізі взаємодії має значення і той факт, як усвідомлюється кожним учасником його внесок у спільну діяльність (Хараш, 1977. С. 29): саме це усвідомлення допомагає йому корегувати свою стратегію. Тільки за цієї умови може бути розкритий психологічний механізм взаємодії, що виникає на основі взаєморозуміння між його учасниками. Очевидно, що від міри розуміння партнерами один одного залежить успішність стратегії і тактики спільних дій, щоб був можливий їх «обмін». Причому, якщо стратегія взаємодії визначена характером тих суспільних відносин, які представлені виконуваної соціальною діяльністю, то тактика взаємодії визначається безпосереднім уявленням про партнера. Таким чином, для пізнання механізму взаємодії необхідно з'ясувати, як наміри, мотиви, установки одного індивіда «накладаються» на уявлення про партнера, і як-то і інше проявляється в ухваленні сумісного рішення. Іншими словами, подальший аналіз проблеми спілкування вимагає більш детального розгляду питання про те, як формується образ партнера по спілкуванню, від точності якого залежить успіх спільної діяльності.