Козацька педагогіка

   Кращі риси народної педагогіки було втілено у козацькій педагогіці, яка формувала у підростаючих поколінь синівську вірність рідній землі, духовність, героїко-патріотичні традиції козацької державності, пріоритет високих лицарських якостей, пошани до старших.    Головним завданням козацької педагогіки була підготовка фізично загартованих, мужніх воїнів, захисників рідного краю від чужоземного поневолення. Вільна, незламна людина була ідеалом козацької педагогіки.    Одним з різновидів полкових шкіл були навчальні заклади (приблизно 60), що діяли на території Запорозької Січі (1553—1775). Тут козацькі діти навчалися грамоти, лічби, закону Божого, музики і співу. Крім того, на Січі існували три спеціальні школи — полкової музики, музики і церковного співу та школа підготовки юнаків для військової служби. Школою підвищеного типу була Головна січова школа.    У повісті “Тарас Бульба” М. Гоголь дає повну картину традиційної козацької освіти того часу. Додому, в садибу запорозького полковника Тараса Бульби повертаються з Києво-Могилянської академії (колегії) після тривалого навчання його сини, що набули вищу освіту, але батько негайно відправляє їх в козацьку науку, на Січ.    У козацьких реєстрах, починаючи з XVI ст., трапляються записи, в яких, крім прізвища та роду занять козака, є слово “бакалавр”. Не виключено, що деякі козаки набували освіту в західноєвропейських навчальних закладах, після закінчення яких отримували вчений ступінь бакалавра.     Гетьман Запорозького війська Петро Конашевич-Сагайдачний, вихованець Острозької колегії, який разом з усім військом Запорозьким вступив до Київського братства (1620), приділяв значну увагу розвиткові Київської братської школи та Києво-Братського училищного монастиря. Помираючи, він відписав своє майно Київській, Луцькій та Львівській братським школам.    Існували міцні зв'язки козацтва з духовенством, особливо в часи Гетьманщини, що зумовило відкриття перших українських академій.

6. Педагогічна діяльність п. Русина і ю. Дрогобича.

Павло́ Ру́син (*бл. 1470, Кросно, сучасна Польща — †1517, Сянік або Новий Сонч) — український поет і мислитель доби Відродження.

Народився, правдоподібно, в одному з лемківських^[1] сіл поблизу Коросна. Ґрунтуючись на тому, що він писав латинською мовою (інакше тоді не міг), польські дослідники трактують його як польського літературного і культурного діяча.

Павло Русин народився в м. Кросно (тепер Польща), на території, заселеній українцями-лемками.

Закінчив Грайфсвальдський університет у Німеччині та Краківську академію. Тут отримав звання магістра і залишився викладачем. Видав у Відні (1509) том своїх творів.

Російський славіст І. Голенищев-Кутузов підтвердив, що «у своїх книгах магістр Павло незмінно називав себе русином» (Славянские литературы", Москва, 1973). Польська дослідниця А. Єліч писала, що "вважав себе за русина і підписувався «Паулюс Рутенус» (Антологія польсько-латинської поезії, Щецін, 1985). Любов талановитого поета і вченого до рідного краю відзначили поети Р. Лубківський (Львів), Петро Мурянка (Польща).

Павло Русин був також видавцем, виховував відомих слов'янських поетів Яна з Вислиці, Яна Дантишенка, навчав Миколу Коперника. Літературознавці вважають його першим гуманістичним поетом України.

У 1509 році він видав книгу своїх поезій «Пісні Павла Русина з Кросна».

За свідченням дослідників, помер на Лемківщині (в Сяноці або Н. Санчі).

Залишив близько 4 тисячі віршів.

Всю творчість можна розділити на:

• Духовна поезія («Пісня Павла Кроснянина до всіх святих», «Інша інвокація до всіх святих», «Пісня до божественного Севастяна, мученика і найславнішого воїна»). До цієї групи варто віднести панегірики релігійного змісту до святих Станіслава й Владислава.

• Панегіричні твори, присвячені тогочасній світській і духовній знаті, а також поезія на злобу дня («Елегія до благородного і шановного пана Стефана Баторія», «Ода до благородного пана Габріеля Переньї).

• Морально-дидактична поезія, пов’язана з поетичною творчістю й педагогічною діяльністю магістра Павла («Ода Павла Русина з Кросна до Аполлона», «До Талії», «До читача», «До книжечки», «Похвала Валерію Максиму», «Пісня, яка містить похвали поетичному мистецтву…», «Пісня, яка в загальних рисах охоплює життя поета Горація»).

Юрій Михайлович Котермак з Дрогобича, відоміший як Юрій Дрогобич — лат. Georgius Drohobicz de Russia, Magister Georgius Drohobicz de Russia (*бл. 1450 у Дрогобичі; †4 липня 1494 у Кракові) — український філософ, астроном, астролог, перший український доктор медицини. Перший український автор друкованого твору (латинською мовою). Діяч східноєвропейського Відродження. Професор, ректор Болонського університету (Італія), професор Краківського університету.

Народився в Дрогобичі в сім'ї солевара.

Першу освіту отримав у священика церкви святого Юрія Евтімія. Тоді ж отримав перші знання про розрахунок пасхалій і основні знання з латини.

Наприкінці 1468 або на початку 1469 вступив до Яґеллонського університету (Краків), де здобув наукові ступені бакалавра(1470) і магістра (1473).

Вивчав медицину та вільні мистецтва в університеті Болоньї, де став доктором філософії (бл. 1478) і медицини (бл. 1482)

1478–1479 і 1480–1482 читав у Болоньї лекції з астрономії, а з 1481 по 1482 був ректором університету Болоньї — найстарішого в Європі, в історію якого він увійшов під іменем «Джорджо да Леополі» — Юрія зі Львова. Ректор — адміністративний керманич університету — обирався з викладачів на два роки. Юрій Дрогобич готував з професорами розклад лекцій, заповнював вакансії, встановлював порядок оплати праці професорів, контролював їхню роботу, організовував диспути, мав право кримінальної юрисдикції над усіма, хто перебував на службі або навчався в університеті.

З 1487 — професор Ягеллонського університету.

7 лютого 1483 у Римі видав книгу Прогностична оцінка поточного 1483 року (Iudicium pronosticon Anni MCCCCLXXX III), яка є першою відомою друкованою книгою українського автора. У цій книзі, окрім ненаукових астрологічних прогнозів, було поміщено відомості з географії, астрономії, метеорології, філософії, а також зроблено спробу визначити, в межах яких географічних довготрозташовані міста Вільнюс, Дрогобич, Львів тощо. Юрій Дрогобич зазначав тут, що населенню християнських країн загрожують великі небезпеки… у зв'язку з пригнобленням князями і панами. Висловив упевненість у здатності людського розуму пізнати закономірності світу.

Видавав Юрій Дрогобич також трактати з астрології. Зберігся один виданий примірник його праці, що містить згадки про Україну — «Прогностик». З 1487 року він працював професором медицини Ягелонського університету й мав чин королівського лікаря.

Викладацька діяльність Юрія Дрогобича була спрямована на поширення гуманістичних ідей епохи Відродження в Україну. Він вважав, що ідеал доброчесності — Бог, до якого людина може наблизитися завдяки самовдосконаленню.

9. Острозька Академія: її значення в історії становлення вищої освіти України.

Національний університет «Острозька академія» — національний, автономний, дослідницький університет України, який знаходиться в м. Острог. Найдавніший вищий навчальний заклад України.

Острозька слов'яно-греко-латинська школа (академія) — перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстаріша українська науково-освітня установа^[3]. Заснована у 1576 році княземКостянтином-Василем Острозьким у своєму родовому місті Острозі. Велику суму коштів на розбудову академії надала його племінниця — княжна Гальшка Острозька (6000 коп.). 7 лютого 1577 р. — перша згадка про школу в передмові до книги Петра Скарги «Про єдність костьолу Божего».^[3] В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослів'я, медицини. Студенти Острозької академії опановували п'ять мов: слов'янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську. Першим ректором школи був письменник Г. Смотрицький, викладачами — видатні тогочасні українські та зарубіжні педагоги-вчені, такі як Дем'ян Наливайко, Христофор Філалет, Василь Суразький, Іван Лятос, Кирило Лукаріс, Клірик Острозький тапедагоги із Краківського та Падуанського університетів. О. Ш. мала великий вплив на розвиток педагогічної думки та організацію шкільництва в Україні: за її зразком діяли пізніші братські школи у Львові, Луцьку, Володимирі (нині Володимир-Волинський). Вихованцями школи були: відомий учений і письменник М. Смотрицький, гетьман П. Сагайдачний, архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький та ін. видатні церковні і культурні діячі. Із заснуванням 1624 р. в Острозі єзуїтської колегії О. Ш. занепала і 1636 р. припинила своє існування.^[3]

Указом Президента України від 12 квітня 1994 року розпочалося відродження Острозької академії, а указом від 30 жовтня 2000 року університету «Острозька академія» було надано статус національного. Університет має взірцеву репутацію як в Україні, так і за її межами — діяльність Острозької академії в 1999 році було відзначено XXVII Міжнародним призом «За якість», що вручався в Парижі. 22 червня 2007 року на базі Острозької академії за участю Президента України було відкрито віртуальну наукову бібліотеку.

У 2009 році Кабінет міністрів України надав Острозькій академії статус самоврядного дослідницького ВНЗ. Указом Президента України від 19 серпня 2009 року ректорові Національного університету «Острозька академія» професору Пасічнику Ігорю Демидовичуприсвоєно звання Героя України за визначні особисті заслуги перед Україною у збереженні та примноженні національної освітянської спадщини.

Університет постійно відвідують видатні діячі сучасності, зокрема візити до Острозької академії здійснили Президенти України Віктор Ющенко, Леонід Кравчук, Леонід Кучма та Віктор Янукович, Голова Верховної Ради України Арсеній Яценюк, Прем'єр-Міністр УкраїниЮлія Тимошенко, посол Польщі в Україні Яцек Ключковський, письменники та поети — Сергій Жадан, Любко Дереш, брати Капранови, літературне угруповання Бу-Ба-Бу.