Розділ 1 декоративно-ужиткове мистецтво

1.1. Художньо-естетичні особливості декоративно-ужиткового мистецтва

Декоративно-ужиткове мистецтво – широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною [21, с. 5].

Декоративно-ужиткове мистецтво зародилось у первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу і створювалось у сфері колективного матеріаль­ного домашнього виробництва. У ньому відбивалися риси первісної свідомості людини, міфологічний характер спілкування з природою. Знаряддя праці, зброя, одяг, житло можуть служити прикладом, що вже до початку нашої ери більшість предметів декоративно-ужиткового мистецтва мали сформовану форму і прийоми декору. Людина вкладала у ці вироби певний сенс: знаки на поверхні предмету можуть бути охоронними, що виконувати функцію оберега.

Пам'ятки кожної конкретної епохи показують, як люди навчились працювати з природними матеріалами і що з них виготовляти, яку силу надавати їм за допомо­гою символів-знаків (орнаменту) і що робило звичайні речі побутового призначення творами мистецтва. На всіх етапах історичного розвитку твори ддекоративного мистецтва, залишаючись невід'ємною частиною матеріальної культури, водночас є важливою га­луззю духовної культури народу.

Починаючи з первіснообщинного суспільства і впродовж наступних віків люди удосконалювали домашнє виробництво речей, які задовольняли побутово-життєві потреби. Поступово шліфувались технічно-художні засоби, які формувались колектив­ним досвідом, передавались із покоління в покоління, перевірялися практикою. Людина навчилася виконувати багато процесів праці, створюючи предметний світ [3, с. 18].

Розділ декоративного мистецтва охоплює ряд галузей творчості, які присвячені створенню художніх виробів, призначених головним чином для побуту. Творами декоративно-ужиткового мистецтва можуть бути: меблі, тканини, а також одяг і всякого роду прикраси. Поряд з поділом творів по їх практичному призначенню в науковій літературі з другої половини XIX ст. затвердилася класифікація галузей декоративно-ужиткового мистецтва за матеріалом (метал, кераміка, текстиль, дерево) або за технікою виконання (різьблення, розпис, вишивка, набійка, лиття, карбування тощо). Ця класифікація обумовлена ​​важливою роллю конструктивно-технологічного початку в декоратвно-ужитковому мистецтві та його безпосереднім зв'язком з виробництвом. Вирішуючи практичні і художні завдання, декоративно-ужиткове мистецтво одночасно належить до сфер створення і матеріальних, і духовних цінностей. Твори мистецтва складають органічну частину предметного середовища, з яким повсякденно стикається людина, своїм образним ладом, характером постійно впливають на душевний стан людини, його настрій [10, с. 17].          Естетично насичуючи середовище, що оточує людину, твори декоративно-ужиткового мистецтва в той же час як би поглинаються нею, тому що звичайно сприймаються у взаємозв'язку з її архітектурно-просторовим рішенням, із вхідними в неї іншими предметами або їх комплексами (сервіз, гарнітур меблів, костюм, набір ювелірних виробів). Тому ідейний зміст творів декоративного мистецтва може бути зрозумілим найбільш повно лише при ясному представленні про ці взаємозв'язки предмета із середовищем і з людиною.

Твором декоратвного мистецтва є не орнамент сам по собі, а орнаментований предмет, що володіє визначеною, функціонально і конструктивно обумовленої формою, забарвленням, фактурою. Орнаментація поверхні предмета має на меті виділити його серед інших. У цьому сенсі орнамент можна було б назвати «архітектонікою поверхності» предмета. Орнаментальний візерунок розташовується на поверхні і оформлює її. Орнамент розвиває і збагачує художньо-образний зміст твору декоративно-ужиткового мистецтва [18, с. 7].

 В орнаментах творів мистецтва зберігаються відомості національної, соціальної, магічної, образної орієнтації. Основні носії широкого спектру інформації – композиційні елементи форми твору та оздоблення (знак, символ, емблема). Символ у вигляді намальованого елемента, знака або предмета об'ємно-просторової форми, використовується для збереження та передачі інформації, естетичних цінностей. Художній символ використовувався у ранніх формах культури (антична, середньовічна). У різні епохи символи змінювали своє значення. Група семантичних засобів композиції творів декоративно-прикладного мистецтва приховує у собі всі етапи історичного розвитку людства: і знаки первісних культур, і середньовічні символи релігійно-канонічного тлумачення, і сучасні символи та емблеми декоративного спрямування тощо [3, с. 263].

Архітектоніка предмета, обумовлена ​​його призначенням, конструктивними можливостями і пластичними властивостями матеріалу, часто відіграє основну роль у композиції художнього виробу. Нерідко в декоратвно-ужитковому мистецтві краса матеріалу, пропорційні співвідношення частин, ритмічна структура служать єдиними засобами втілення емоційно-образного змісту виробу. Емоційно-змістовний образ найчастіше активізується образом-асоціацією (зіставленням форми виробу з краплею, квіткою, фігурою людини, тварини, її окремими елементами). Декор, з'являючись на виробі, також істотно впливає на його образну структуру. Нерідко саме завдяки своєму декору побутовий предмет стає твором мистецтва. Володіючи власною емоційною виразністю, своїм ритмом і пропорціями декор зорово видозмінює форму і в той же час зливається з нею в єдиному художньому образі. У декоратвно-ужитковому мистецтві для створення декору широко залучаються орнамент і елементи образотворчого мистецтва (скульптура, живопис, рідше - графіка). Засоби образотворчих мистецтв і орнамент служать не тільки для створення декору, але часом проникають і у форму предмета (деталі меблів у вигляді звіриних лап, голів; посуд у вигляді квітки, фігури птаха, звіра). Необхідність погодити декор з формою, зображення з масштабом і характером виробу, з його практичним і художнім призначенням приводить до трансформації образотворчих мотивів, до умовності трактування і зіставлення елементів натури.          В єдності художньої та утилітарною функцій виробу, у взаємопроникненні форми і декору, образотворчого і тектонічного почав виявляється синтетичний характер декоративно-ужиткового мистецтва. Виявлення краси фактури і пластичних властивостей матеріалу, майстерність і різноманіття прийомів його обробки одержують значення особливо активних засобів естетичного впливу.

Виникнувши в саму ранню пору розвитку людського суспільства, декоративно-ужиткове мистецтво протягом багатьох століть було найважливішим, а для ряду племен і народностей основною областю художньої творчості. Найдавнішим творам властиві виняткова змістовність образів, увага до естетики матеріалу, до раціональної побудови форми, підкресленої декором. Ця тенденція утрималася в прихильності традиціям народній творчості аж до наших днів. Але з початком класового розшарування суспільства в стильовій еволюції декоративно-ужиткового мистецтва провідну роль починає грати його особлива гілка, покликана обслуговувати потреби пануючих суспільних верств і відповідати їхнім смакам і ідеології.

Поступово все більшого значення набуває інтерес до багатства матеріалу і декору, до їх рідкісності і вишуканості. Виділяються вироби, які служать в цілях показовості (предмети для культових ритуалів або придворних церемоній, для убрання будинків знаті). Однак аж до середини XIX ст. майстри зберігають цілісність пластичного мислення і ясність уявлення про естетичні зв'язки між предметом і середовищем, для якого він призначен.

Становлення, еволюція і зміна художніх стилів в декоратвно-ужитковому мистецтві протікали синхронно з їх еволюцією в інших видах мистецтва. Тенденції еклектизму в художній культурі другої половини XIX ст. призводять до поступового зубожіння естетичної якості і образно-емоційного змісту мистецтва. Втрачається зв'язок між декором і формою, художньо вирішений предмет замінюється прикрашеним. Впливу масового машинного виробництва художники намагалися протиставити унікальні предмети, виготовлені за їхніми проектами в умовах ремісничої або фабричної праці, відродити образно-емоційну цілісність і ідейну змістовність художньо осмисленого середовища.

Завдання створення комплексного убрання квартири робітника, робочих гуртожитків, клубів, їдалень, зручного спецодягу, раціонального устаткування робочого місця, розрахованих на масове фабричне виготовлення, відкривала шлях для творчих шукань конструктивістів в СРСР, функціоналістів в Німеччині та інших країнах. З середини 1950-х рр. поряд з пошуками функціональних і художньо-виражальних форм і декору для повсякденних побутових речей, вироблених промисловим способом, художники зайняті створенням унікальних творів, в яких емоційність образу поєднується з різноманіттям прийомів обробки найпростіших матеріалів, з прагненням виявити все багатство їх пластичних і декоративних можливостей. Такі твори покликані служити зоровими акцентами в художньо організованому середовищі, утвореного головним чином менш індивідуалізованими за формою художніми виробами заводського виготовлення [25, с. 93].

Отже, декоративно-ужиткове мистецтво – один із видів художньої діяльності людини, твори якого, поєднуючи в собі естетичні та практичні якості, роблять середовище людини гарним і неповторним.