Висновки
Засолення грунту – процес нагромадження у верхніх шарах грунту надлишку шкідливих для організмів легкорозчинних солей. У результаті утворюються солонці й солончаки. В землеробстві велику небезпеку становить вторинне засолення зрошуваних земель. Засолення зазнає 50% площі всіх зрошуваних земель світу.
Зустрічаються переважно в південних посушливих областях багатьох країн (Пакистан, Індія, Китай, АРІ і ін.), часто плямами серед незаселених грунтів. У СРСР площа З. п. складає 52,3 млн. га, або 2,4% всіх грунтів країни; вони поширені на Ю. УРСР, в Поволжье, Середній Азії (засолена близько половини всіх розораних земель) і ін. районах. Містять головним чином солі сарною (сірчанокислі натрій, кальцій і магній), соляної (хлористі натрій, кальцій і магній) і вугільної (натрієва в двох формах: вуглекислої солі, або нормальної соди, і двовуглекислої солі, або питної соди) кислот. Інколи в засолених грунтах зустрічається натрієва і кальцієва солі азотної кислоти. Залежно від кількості солей, що містяться в грунті, характеру їх розподілу по грунтових горизонтах засолені грунти підрозділяються на солончаки (1—3% солей і більш), солончакові (менш засолені) і солончаковатиє (засолені нижче за орний шар). Для встановлення міри їх засоленності визначають суму токсичних солей, пов'язаних з іонами хлору і сульфату. Від З. п. відрізняють солонцюваті, що містять поглинутий натрій; інколи солонцюватість поєднується з солончаковатістю. Зазвичай токсичніші хлористі солі. Окрім токсичної дії легкорозчинні солі підвищують осмотичний тиск грунтів і створюють так звану фізіологічну сухість, при якій рослини страждають так само, як і від грунтової засухи. Надлишок водорозчиннихсолей в грунті приводить до розрідженості рослинного покриву і появі особливої групи дикорослих видів рослин солянок, або галофітов, пристосованих до життя на засолених грунтах.Засолені грунти утворюються в результаті накопичення солей в грунті і грунтових водах, а також від затоплення суші морською солоною водою. Обов'язковими чинниками накопичення солей на суші і засолення ними грунтів є посушливий клімат і утруднений відтік поверхневих і вод. На зрошуваних землях часто спостерігається вторинне засолення, якщо в підгрунті або грунтових водах багато солей. При зрошуванні безстічних рівнин відбувається підйом рівня солоних грунтових вод, що і приводить до засолення грунтів. Правильним господарюванням можна усунути несприятливий перебіг процесів засолення, змінивши його природну спрямованість. Досягається це поєднанням промивань грунту і штучним відтоком грунтових і промивних вод за допомогою дренажу. Промивати засолені грунти краще восени або зимою, т.к. в цей час скорочується випар, сприяючий поверненню солей.
Список використаної літератури:
Назаренко І.І., Польчина С.М. Нікорич В.А. Грунтознавство: Підручник. – Чернівці: Книги – XXI, 2004. – 400 с
Гавриленко О.П. Екогеографія України: навчальний посібник : рек. МОНУ/ О.П.Гавриленко.- К.: Знання, 2008.- 646 с.
Гудзь В.П.,Лісовал А.П.,Андрієнко В.О.,Рибак М.Ф.Землеробство з основами грунтознавства і агрохімії:Підручник.За редакцією В.П.Гудзя.Друге видання,перероблене та доповнене.-К.:Центр учбової літератури,2007.-408с.
Мусієнко М.М. та ін. Екологія: Тлумачний словник. – К.: Либідь, 2004. – 376 с
Ковда Ст А., Походження і режим засолених грунтів, т. 1—2, М. — Л., 1946—47; Волобуєв Ст Р., Промивання засолених грунтів. Баку, 1948.