Російська етична думку XIX - XX ст. Етичні поглядиФ.М. Достоєвського

Федір Михайлович Достоєвський (1821 - 1881) виклав свої етичні думки у творах "Записки із підпілля", "Злочин покарання", "Ідіот" та інших.

Достоєвський стверджував абсолютну цінність кожної людини. Найважливішою проблемою він вважав двоїстість душі людини, поєднання світлого "божеського" початку будівництва і егоїзму, жорстокості, потягу саморуйнуванню тощо. п.

Душа людини розглядається їм, як діалектика добра (Бога) і зла ("бісів"). Людина постійно сидить над проблемою вибору між добро і зло. Люди підпорядковані законам природи й суспільства, обтяжене на цю залежність, намагаються довести можливість вибору.

Відступ від норм моральності Достоєвський вважав як наслідком природних схильностей, а й явищем духовного світу людини.

Достоєвський заперечував раціоналізм свободи людини, стверджував, що воля часто носить ірраціональний і деструктивний характер. Людина може керуватися свідомістю (розумом, совістю) і несвідомим (бажаннями, пристрастями).

Люди часто хочуть діяти "зі своєї дурної волі". Така воля, сполучена з байдужим розумом, можуть призвести до злочину і саморуйнуванню особистості.

Іноді вибір вірної моральної позиції лежить через страждання і навіть злочин. Єдине вірної етичної позицією є християнство. Людина, на думку Достоєвського, неспроможна жити без Бога у серце.

Будь-який вчинок людини може бути морально обгрунтований і виправданий. Навіть гармонійний світ "загального щастя" ні досягатися ціною страждань, "сльозинки дитини".

Достоєвський відкидав автономію особистості, оскільки:

• індивід, замкнутий у собі, є носієм аморальності;

• люди об'єднані глибинної духовної зв'язком, загальним братством. Мораль полягає в відчутті Бога. Це відчуття проявляється у любові:

• що розпросторюється весь світ, будь-які живі істоти;

• моральної;

• діяльної;

• постійної.

Тільки таке кохання, на думкуФ.М. Достоєвського, може врятувати людство від зла.

Російська етична думку XIX - XX ст. Л. М. Толстой

Левко Миколайович Толстой (1828 - 1910) виклав свої етичні ідеї на публіцистичних та мистецьких творах: "Сповідь", "У чому моя віра", "Мені важко мовчати", "Батько Сергій" та інших. Через війну духовної праці та вивчення християнства Толстой дійшов висновку:

• церква спотворила вчення Христа;

• Ісус був не Богом, а реформатором суспільства;

• основою вчення Христа є заповідь непротивлення злу.

Толстой розглядав питання сенс життя, що включає поняття Бога, волі народів і добра.

Аби вирішити цього питання треба визначити зміст життя, яке невмируще, не закінчується разом із життям людини. Толстой стверджував, що сенсом життя може бути ні досягнення егоїстичних цілей, ні служіння всьому людству (бо всі це, звичайно).

Життя людини отримує сенсу тільки разом із Богом, що є:

• абсолютним, безсмертним початком (Богом);

• межею людського розуму (люди знають, що Він є, але з можуть пояснити, що Він є таке). Свобода людини є прагненням до Бога як істини.

>Формулой кохання, і добра Толстой вважав формулу відносини людини до Бога: "...моє воля, але Твоя буде". Любов до Господа є моральним імперативом й реалізується через:

• ставлення людини себе:

• усвідомлення свого невідповідності божественному ідеалу;

• прагнення врятувати душу (божественне початок у людині);

• ставлення до іншим людям:

• братерське ставлення;

• усвідомлення рівності всіх людей перед Творцем. Вчення Пресвятої Богородиці є етикою любові.

Л. Н. Толстой стверджував, що найважливішої заповіддю у навчанні Христа є "Не протився лютому", що є:

• абсолютний заборона насильства;

• формула закону любові.

Толстой визначав насильство так:

• фізичне насильство (вбивство, загроза вбивства);

• вплив ззовні;

• узурпація вільної волі людини.

Насильство є протилежністю кохання, і тотожний злу. Індивідуальний відмови від насильства є найважливішим етапом у боротьбі і зла і обов'язковим елементом самовдосконалення особистості. Ненасильство дозволить досягти порятунку душі чоловіки й єднання людей.

Непротивлення злу, у сенсі Толстого, означає непротивлення фізичної силою.Ненасильственное опір злу можливо через духовне вплив (переконання, дискусію, протест тощо. п.). Метою ненасильства є досягнення світу у людському сус-пільстві.

Толстой стверджував, що немає випадку насильства, що можна морально виправдати. Не можна виправдати насильство навіть заради запобігання більшого насильства (страту злочинців тощо. п.).

Властивістю насильства є його відтворення у ще великих масштабах: "Ви 1000 років намагалися знищити зло злом і знищили його, а збільшили його" (Ісус Христос).

Толстой вважав, що немає права на вбивство. Воно суперечить:

• загальнолюдської моралі;

• християнським ідеалам, ідеї рівності людей перед Богом;

• законам розуму й логіки.