Читається таким чином: “Реально, що висловлювання а є необхідним”.

Приклад: Реально, що висловлювання “Британська преса – одна з найбільш поінформованих і авторитетних у світі”є необхідним.

Логічна можливість у методології досліджень соціальних комунікацій означає, що у судженні висловлюється можливість того, про що йдеться. У мові виражається словом “можливо”, у математиці позначається символом “”. Записується формулою таким чином:

А   А

Читається таким чином: “Реально, що висловлювання А є можливим”.

Приклад: Реально, що висловлювання “Британська преса – одна з найбільш поінформованих і авторитетних у світі” є можливим.

Логічна випадковість у методології досліджень соціальних комунікацій означає, що те, про що повідомляється у судженні, є випадковим. У мові виражається завдяки слову “випадково”, у символьному записі – знаком “”. Запис здійснюється таким чином:

А   А

Читається так: “Реально, що висловлювання а є випадковим”.

Приклад: Реально, що висловлювання “Британська преса – одна з найбільш поінформованих і авторитетних у світі” є випадковим.

Аксіологічна модальність у методології досліджень соціальних комунікацій виражається висловленням особистісного ставлення до реальності при вказуванні на оцінку того, про що повідомляється у судженні.

Приклади:

• Діагностування PR-процесів у галузі зв’язків із громадськістю України здійснене гарно.

• Г. Гарднер надав високу оцінку внутрішньоособистісному та міжособистісному інтелекту працівників.

• За свідченнями Ю.Е. Фінклера, наукове дослідження Г.П. Синоруб є достойним і претендує на присвоєння автору наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій.

Аксіологічні висловлювання в методології досліджень соціальних комунікацій мають свою логічну структуру оцінки (LSO), яка складається з таких елементів: суб’єкт оцінки (SO), предмет оцінки (PO), підстава оцінки (OO) та характер оцінки (CO).

У символьному вигляді логічну структуру оцінки можна записати так:

LSO = SO + PO + OO + CO

Суб’єктом оцінки в соціальних комунікаціях називають індивіда чи групу індивідів, які дають оцінку будь-чому.

Предметом оцінки в соціальних комунікаціях є той бік об’єкта, який виокремлюється як істотний у процесі оцінювання.

Підстава оцінки – це та інформація про предмет та об’єкт оцінки, яку має суб’єкт оцінки: теоретичне чи фактичне знання, володіння технікою, методикою та методологією аналізу.

Характер оцінки в соціальних комунікаціях – це висловлення міри негативності чи позитивності ознаки предмету дослідження. Частіше за все характер оцінки виражається словами “гарно”, “погано”, “байдуже” тощо.

Третім видом модальності, до якої з методологічної точки зору звертаються дослідники соціальних комунікацій, є деонтологічна (нормативна) модальність.

Деонтична (нормативна) модальність в методології соціальних комунікацій виражається у судженні обов’язковості та нормативності, заборони чи дозволу на відношення між предметами реальності.

Частіше за все судження з деонтичною (нормативною) модальністю мають слова: “дозволено”, “заборонено”, “обов’язково”, “наказано”, “рекомендовано”, “вказано”; “радимо”, “просимо” тощо.

Приклади суджень з деонтичною (нормативною) модальністю:

• Під час досліджень соцальних комунікацій заборонено використовувати закони статики.

• Не рекомендується вивчати глобалізацію світового новинного дискурсу тільки на прикладі англомовних інтернет-медіа США та Австралії.

• Кожний дослідник має право на обрання власного предмету наукового пошуку.

• Редакція наукового журналу «Світ соціальних комунікацій» не забов’язана давати рецензії на статті авторів.

• Вийдіть геть!

• Прошу слова!

• Намалюйте діаграму.

• Запишіть обов’язково та запам’ятайте закон Гумбольдта-Потебні.

За структурою судження деонтичної (нормативної) модальності в дослідженнях соціальних комунікацій складаються з таких елементів: суб’єкт норми, умови спрямування норми, характер норми та санкція.

Як свідчить Л.М. Сумарокова, суб’єкт норми – це вказування на індивіда чи групу індивідів, яким призначається норма.

Умови спрямування норми (гіпотеза) вказують на передбачувані умови, при яких норма починає діяти.

Характер норми фіксує те, що дозволяється чи забороняється, є обов’язковим чи не обов’язковим, і про що йдеться у нормативному висловлюванні.

Санкції – це вказування на покарання, яке буде призначено за невиконання припису, за порушення норми.

Слід зазначити, що у реальних документах (наприклад, паспортах спеціальностей наукової галузі «Соціальні комунікації») не завжди подаються всі зазначені структурні елементи деонтичних (нормативних) суджень. Частіше ті структурні елементи, що випускаються, маються на думці, широко розповсюджені і не потребують формально-словесного вираження. Наприклад, формула спеціальності 27.00.05 – теорія та історія видавничої справи та редагування подається у такому формулюванні: «Галузь науки, яка вивчає теорію, історію, методологію, організацію та технологічне забезпечення видавничої діяльності та редагування, їх структурно-функціональні трансформації в умовах електронного середовища». У наведеному судженні деонтичної (нормативної) модальності не тлумачаться значення термінів, наприклад, «технологічне забезпечення видавничої діяльності та редагування» або «структурно-функціональна трансформація в умовах електронного середовища». Лексичний зміст згаданих термінів мається на увазі, оскільки серед науковців-фахівців із теорії та історії видавничої справи та редагування значення термінів відоме. Отже, у деонтичних (нормативних) судженнях є необов’язковим тлумачення відомих смислів.

З метою методологічно правильного формування і формулювання деонтичних (номративних) суджень у дослідженнях соціальних комунікацій необхідно дотримуватися логічних вимог до норми.

Логічні вимоги до норми

1. Усі структурні елементи норми повинні бути наявними й точними.

2. Уся інформація про суб’єкт норми; про реальні дії людей, які регулюються даною нормою; про умови та обставини, за яких дії здійснюються, повинна бути істинною та достатньо повною.

3. Усі елементи норми не повинні вступати у протиріччя між собою.

Звертаючись до деонтичних (нормативних) суджень під час дослідження соціальних комунікацій, варто знати про те, що часто науковці використовують аксіоми як безсуперечні істини. Вивчаючи процеси і явища соціальних комунікацій, слід пам’ятати про деякі поширені аксіоми.

Аксіоми деонтичної (номративної) модальності

• Ніяка дія не може бути одночасно і дозволеною, і забороненою.

• Те, що є байдужим, не є ні обов’язковим, ні забороненим.

• Дія є обов’язковою тільки у тому випадку, коли заборонено утримуватися від неї.

• Дія є дозволеною, коли вона не є забороненою.

• Від того, що заборонено слід обов’язково утримуватися.

Далі аналізу піддаються третій, четвертий та п’ятий види модальності, які називаються логічними операціями з судженнями і до яких звертаються дослідники соціальних комунікацій.

Розрізнюють три логічні операції модальності:

1. перетворення,

2. обернення,

3. протиставлення.

Перетворення – це логічна операція, що дозволяє від стверджувального судження перейти до заперечувального, і навпаки.

Формулою перетворення можна виразити таким чином:

(SP) = (Sне  (неP)

Приклад операції перетворення:

Судження А:

М ініторинг ЗМІ привертає увагу науковців

S P

Судження А після перетворення:

М ініторинг ЗМІ не може не привертати увагу науковців

S не  (неP)

Загальностверджувальне судження при перетворенні переходить у судження загальнозаперечувальне і може бути формулою відбито так:

S+AP  S+T неP+ (1)

де: знак “+” означає розподіленість терміну, знак “” означає нерозподіленість терміну.

Приклад до формули (1):

Будь-який вид ЗМІ – засіб масової комунікації.

Жодний вид ЗМІ не є не засобом масової комунікації.

Наступну формулу (2) слід виразити так:

S+ЕP+  S+АнеP (2)

У формі речень-суджень формула (2) висловлюється так, наприклад:

Жоден журналіст не є фізиком.

Усі фізики є не журналістами.

Обернення під час формулювання думок і висновків у методології досліджень соціальних комунікацій розглядається як логічна операція, що дозволяє від судження, у якому на першому місці стоїть суб’єкт, а на другому – предикат, перейти до судження, у якому на першому місці стоїть предикат, а на другому – суб’єкт.

Було судження у формі S–P, завдяки оберненню стає судження у формі P–S.

Основною вимогою операції обернення є незмінювання змісту судження, що можливо при умові, коли розподіленість термінів у судженні не змінюється.

Нариклад, загальностверджувальне судження S+AP– може прийняти вигляд після обернення такий: P–S+.

П

Частково-стверджу-вальне судження типу: P-IS+

риклад

S+AP– Усі журналісти мають вищу освіту.

P–S+ Дехто з тих, хто має вищу освіту, – журналісти.

Загальностверджувальне судження S+AP+ може прийняти такий вигляд:

P+–S+.

Приклад:

S

Загальностверджу-вальне судження типу: P+АS+

+AP+ Кожний редактор має право на свободу слова.

P+–S+ Усі, хто мають право на свободу слова, – редактори.

Протиставлення предикату під час формулювання думок і висновків у методології досліджень соціальних комунікацій розглядається як логічна операція, що дозволяє перетворити судження типу S–P на судження типу S–не–P, після чого обернути його у судження типу “не–P–S”.

Загальностверджувальне судження при операції протиставлення предикату переходить у загальнозаперечувальне за такою схемою: SAPSeне–Pне–PES.

Приклад

1. SAP: Кожен законослухняний журналіст знає про комунікаційну дифамацію.

2. Seне-P: Жоден законослухняний журналіст не знає про комунікаційну дифамацію.

3. не-PES: Жоден із тих, хто не знає про комунікаційну, не є законослухняним журналістом.

Отже, логічні операції модальності (перетворення, обернення, протиставлення), до яких звертаються з методологічної точки зору дослідники соціальних комунікацій, виконують уточнюючу функцію на синтаксичному та лексичному рівнях формулюванню та презентації думок науковця.