3.1.2. Методи альтернатив діалектики

Вивчення соціальних комунікацій можливе й з позицій інших методів, що не пов’язані з діалектикою. Такими методами послуговуються дослідники так званих альтернативних напрямків, серед яких:

1. метафізика (Аристотель, А. Родоський, Г. Гегель);

2. негативна діалектика (Т. Адорно, Ж.-П. Сартр);

3. софістика та еклектика;

4. догматизм і релятивізм.

Кожний із напрямів пізнання навколишнього світу передбачає власні методи, які іноді не складають стрункої системи.

Метафізика - вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу).

Метафізику ще називають синонімом філософії, а у переносному значенні – щось абстрактне, малозрозуміле, умопозірне; метафізика – наука про з’сування світоглядних питань (сенс життя, основне питання філософії), які не піддаються осягненню за допомогою методів конкретних наук; метафізика – це концепція розвитку, метод пізнання, альтернативний діалектиці.

У значенні “антидіалектика” термін запропонував Гегель. Але ще Андронік Родоський (I ст. до н.е.), класифікуючи категорії Аристотеля, увів термін “метафізика” у науковий обіг. Тоді, у давнину, метафізика означала “те, що йде після фізики, тобто – після природи”.

Нині, на думку авторів сайту «Методологія наукового пізнання», поняття “метафізика” має три основних значення.

Перше значення терміна «метафізика»: філософія – це наука про загальне, вихідним прообразом якої є і було вчення Аристотеля про “перші роди існуючого”. У цьому значенні, наприклад, вживав поняття “метафізика” великий німецький філософ XX століття М. Хайдеггер, що розглядав її як “рід пізнання, що має предметом існуюче в цілому”. Автори сайту вважають, що її основні категорії – це граничні поняття, що охоплюють одночасно й об’єкт і суб’єкт пізнання.

Друге значення терміна «метафізика», на думку дослідників – авторів сайту «Методологія наукового пізнання», полягає в тому, що метафізику називають особливою філософською наукою – онтологією або вченням про буття як таке, незалежно від його приватних видів і у відволіканні від питань теорії і логіки пізнання. У такому значенні термін «метафізика» вжавався як у минулому (Декарт, Лейбниц, Спіноза та ін.), так і нині – особливо в сучасній західній філософії.

Третє значення терміна «метафізика» полягає у визнанні її як філософського способу пізнання (мислення) і дії, що протистоять діалектичному методу як своєму антиподу. Автори згаданого сайту вважають що характерною, істотною рисою метафізики є однобічність, абсолютизація однієї (байдуже якої саме) сторони живого процесу пізнання. Іншими словами, абсолютизується той чи інший елемент цілого, певний момент діяльності в будь-якій її формі.

Дослідникові соціальних комунікацій необхідно знати, що метафізика (як і діалектика) постійно змінювалися. Метафізика виступала в різних історичних формах, серед яких варто виокремити такі дві провідні: стара метафізика і нова.

Стара метафізика, як вважають дослідники, була характерна для філософії і науки XVII–XIX століть. На той час вчені виокремлювали метафізичний матеріалізм, натурфілософію, філософію історії тощо. Специфіка старої метафізики полягала в запереченні загального зв’язку і розвитку, відсутність цілісного системного погляду на світ. Не віталася форма мислення за альтернативним принципом. Провідними в науці були переконання про те, що все у світі є завершеним, статичним, закінченим.

Дослідник соціальних комунікацій повинний знати, що «старометафізичний» спосіб мислення спирався на об’єктивну основу своєї появи. Такою була необхідність пояснення подробиць, окремих елементів (сторін) цілого, для чого ці сторони повинні бути “вирвані” (думкою, звичайно) з цілого і розглянуті в ізоляції від інших сторін, поза зв’язком із ними і поза розвитком. Автори сайту «Методи наукового пізнання» зазнчають, що такий спосіб в старометафізичній методології вважався правомірним і необхідним у життєвих справах. Його сприймали на рівні здорового глузду і розуму – скрізь, де не потрібно брати предмет у розвитку і у всіх його зв’язках і відносинах. Тому, резюмують автори, “велике історичне виправдання” даної форми метафізики було обумовлено необхідністю дослідження предметів і їхньої незмінності, стійкості. Таке бачення дозволяло пізніше перейти до систематичного пізнання змін, що відбуваються з предметами вивчення, до аналізу їх як цілісних систем, що розвиваються, до виявлення джерел і механізмів їхнього розвитку. Дослідники вважають, що зміцнення ідеї розвитку на стику XIX–XX століть “під напором фактів” і її широке поширення, що відбувалося в гострій боротьбі зі “старою” метафізикою, привело до двох важливих результатів: з’явилася нова, важлива форма діалектичного мислення – матеріалістична діалектика; виникла нова метафізика, що стала пануючої від XX століття.

Науковцю, який прагне з'ясувати причинново-наслідкові зв'язки досліджуваних явищ і процесів у суспільстві, слід знати, що нова метафізика не відкидає ані загальний зв’язок явищ, ані їхній розвиток. Особливість антидіалектики в новій формі – зосередження її зусиль на пошуках різних варіантів тлумачення, інтерпретації розвитку.

Нині метафізика (нова метафізика), або антидіалектика розуміється, на думку авторів сайту «Методи наукового пізнання», декількома такими способами:

а) антидіалектика – це простий, загальний і вічний ріст, збільшення, або навпаки, зменшення (так званий “плаский еволюціонізм”), тобто як тільки кількісні зміни;

б) антидіалектика є тільки якісними змінами, ланцюгом суцільних стрибків (“катастрофізм”);

в) антидіалектика розуміється як повторення, монотонний процес, що має строго лінійну спрямованість (“розвиток по прямій лінії”);

г) антидіалектику слід вважати вічним рухом по колу, без виникнення нового (концепції “колооберту”);

д) антидіалектика характеризується рухом, із якого вилучається його сутність – протиріччя;

е) антидіалектика втілює в собі прогрес, тобто сходження від нижчого до вищого, від простого до складного.

Дослідники нової метафізики (антидіалектики) вважають, що можливі й інші – у тому числі і змішані – інтерпретації розвитку, зв’язки і взаємодії.

Науковці пропонують враховувати те, що види метафізики можуть бути виділені за різними критеріями. Наприклад, метафізичним, антидіалектичним може бути як метод пізнання, так і спосіб практичної діяльності – бюрократизм, консерватизм, волюнтаризм тощо – будь-які однобічні дії.

Слід знати, що метафізичний спосіб пізнання містить у собі достатню кількість різновидів, що виникають у результаті абсолютизації окремих моментів, форм, етапів тощо пізнавального процесу. До таких слід віднести ідеалізм, сенсуалізм, раціоналізм, емпіризм, догматизм, релятивізм.

Вивчаючи процеси і явища соціальних комунікацій, варто не тільки врахувати особливості методів антидіалектики, Але й чітко визначити методологічне підгрунтя досілдження, аби уникнути розмитості й нечіткості у виборі інструментарію наукового аналізу.

Досліднику соціальних комунікацій слід знати основні положення методології негативної діалектики.

Негативна діалектика – це діалектика, у якій висвітлюються перш за все критичні боки діалектики, не позитивні, а негативні. Дослідники Губернський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П. вважають негативну діалектику однобічною, суб’єктивістською концепцією, яка «виходить з абсолютизації заперечення, всезагальної руйнації всього сутнього, тотального критицизму, відкидання будь-якої позитивності, самозаперечування, і тому не виходить за межі метафізики”.

Основними положеннями і принципами негативної діалектики є такі:

1. однобічність, негативність; визнання лише одного боку діалектики як сучасної теорії розвитку і методу пізнання;

2. стосується тільки свідомості, не має об’єктивного значення;

3. суб’єктом, здійснювачем, “реалізатором” може бути тільки Я, свідомість;

4. “заперечення заперечення” подається як таке, що не може ніколи перейти у позитивність (Т. Адорно);

5. тотальний критицизм, тобто критика всього сутнього у світі;

6. “нетотожність” є запереченням.

До альтернатив діалектики відносять софістику й еклектику.

Софістика – (з грецьк. – міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки) – ґрунтується на неправильному виборі вихідних положень, на абсолютизації того чи іншого визначення, на змішуванні суттєвого з несуттєвим, на хибних доведеннях (софізмах), на свавільному вип’ячуванні другорядних властивостей предмету; на використанні різних значень одного і того ж слова.

Еклектика – (з грецьк. – вибираю) – це алогічна концепція, що ґрунтується на свавільному виборі координат; на випадковому поєднанні різних сторін речей; на ігноруванні їхніх суттєвих відмінностей; на суб’єктивістському поєднанні елементів, положень різних вчень, концепцій, шкіл, поглядів.

Альтернативами діалектики є напрями догматизм і релятивізм, які передбачають власні методи досліджень.

Догматизм – (з грецьк. – положення, що сприймаються на віру, без доведення) – антиісторичний, абстрактний спосіб розгляду теоретичних і практичних проблем, коли при вирішенні їх не враховуються ні обставини місця, ні обставини часу. Догматизм – це консервативне мислення, закістнілість людської думки, засліпленість, нездатність до саморуху.

Релятивізм – (з грецьк. – релятивний, відносний) – теоретично-пізнавальна концепція, котра виходить з однобічного з’ясування суті істини, перебільшення моменту її відносності, тобто інтерпретації результатів процесу пізнання.

Отже, не всі нинішні дослідники соціальних комунікацій погоджуються з положеннями діалектики. Велика кількість мислителів бачила і бачить світ інакше. Таке положення речей слід приймати як даність, варто бути толерантним.