Осмислення глибинних рівнів дійсності фахівцем із соціальних комунікацій, який ґрунтує дослідження на категоріях діалектики, здійснюється при використанні категорій “сутність” та “явище”.

Явище і сутність – різні рівні об’єктивної реальності.

Сутність – внутрішня, глибинна, прихована, відносно стійка сторона того чи іншого предмету, явища, процесу, що визначає його природу, сукупність рис та інші характеристики.

Явище – це зовнішні, такі, що спостерігаються, зазвичай рухові, такі, що змінюються, характеристики того чи іншого предмету, явища.

Явище і сутність – діалектично пов’язані протилежності. Вони не співпадають одна з однією. Іноді явище викривлює сутність і виходить лише видимість. Якщо б явище і сутність не були пов’язаними між собою, пізнання сутності речей було б нереальним і неможливим.

Сутність виявляє себе у явищі, а явище є проявом сутності.

Сутність розуміється через явище. Сутність і явище – гнучкі поняття, відносні. Сутність не передбачає фіксованого рівня реальності чи предмету пізнання. Людське пізнання рухається від явищ до сутності, заглиблюючись при цьому від сутності першого порядку до сутності другого порядку і так далі.

Явище і сутність – це поняття, що вказують на напрямок, на шлях вічного, безмежного заглиблення людських знань.

У конкретному вигляді процес розуміння сутності проявляється у пізнанні структури, цілісності, причин предмету, законів його формування, функціонування.

Явище і сутність – це “вектор” пізнання, тільки напрямок пізнання.

Можливість і дійсність.

Вивчаючи явища соціальних комунікацій, важливо знати, що можливість – це передумова виникнення того чим іншого явища, процесу, його потенційного існування.

Можливість і дійсність – це два послідовних ступеня розвитку явища, його руху від причини до наслідку, два етапи формування причинних відношень у природі, суспільстві і мисленні.

Можливість перетворюється у дійсність і тут реалізуються необхідні та випадкові причиново-наслідкові зв’язки. Дійсність втілює у собі різнобічні можливості.

Можливість і дійсність – це дві необхідні стадії будь-якого предмету, явища.

Дійсність – це те, що вже виникло, існує.

Можливість і дійсність взаємопов’язані.

Дійсністю може зробитися те, що є в предметі як у можливості.

Розвиток є безмежний процес зародку можливостей та їх перевтілення у дійсність. Сама дійсність – це те, що змінюється, розвивається.

У кожному предметі закладено багато можливостей, одна з яких реалізується.

Перевтілення можливості у дійсність – це процес розвитку.

Можливості розподіляються на:

1. формальні;

2. абстрактні;

3. реальні.

Формальна можливість – розглядається безвідносно до об’єктивних умов існування предмету. Формальна можливість повинна бути логічно не суперечливою.

Абстрактна можливість – відповідає об’єктивним законам, але для її здійснення немає усіх необхідних умов.

Реальна можливість – для її здійснення потрібні всі необхідні умови.

Ступінь розвиненості можливості – це показник її близькості до дійсності. Виражається поняттям “вірогідність”.

Одиничне, особливе і загальне

Для розуміння дослідником соціальних комунікацій категорій “одиничне”, “особливе” і “загальне” слід усвідомити визначення і значення кожної.

Єдине – характеризує окремий предмет, явище, процес, які відрізняються за своїми просторовими, часовими та іншими властивостями від інших предметів, явищ, процесів.

Загальне – об’єктивно існуюча схожість характеристик одиничних предметів, їх однотиповість у деяких предметів, приналежність до однієї і тієї ж групи явищ чи єдиної системи зв’язків.

Зв’язок єдиного і загального носить всеохоплюючий характер.

Загальне подано не конкретними просторово-часовими предметами як одиничне, а рисами їх схожості, подібності.

З приводу категорій “одиничне” та “загальне” давно точаться суперечки. Між собою ще вели дискусію номіналісти та реалісти.

Номіналісти вважали, що існує тільки одиничне, а загального немає, воно – на словах тільки існує. Реалісти наполягали на тому, що загальне більш реальне, ніж одиничне.

Одиничне і загальне діалектично пов’язані. В одиничному завжди присутнє загальне. Діалектика одиничного і загального виражається у мові, якій притаманна здатність узагальнювати. Мова має механізми індивідуалізації предметів, подій. Для цього є імена власні.

Своєрідність і схожість предметів може хитатися у діапазоні “індивідуальне неповторне – типове”. Яскравий прояв індивідуального – в унікальному. Протилежність індивідуальному – типове. Межевий випадок типізації – стандартизація.